Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних  документів.

     Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в  кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

     Фактичну  собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці  продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.  

     Калькулювання затрат згідно з процесами  (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва

     На  кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

     Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

     Об’єктами калькуляції є напівфабрикатів  кожного переділу і готова продукція  останнього переділу.

     -  напівфабриктний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

     -  без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

     Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції  на останньому переділі.

     Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

     При цій системі калькулювання виробничі  накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз  розподілу. Тобто для кожного  виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

     Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

     Постійні  загально виробничі затрати не включають  у собівартість продукції, а зараховують  до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

     На  практиці може бути доволі складно  розділити постійні і змінні заграти. Часто буває так, що затрати неї ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства

     Постійні  затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва  Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

     Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу "виготовляти чи купувати?" та ін.

     Із  системою обліку і калькулювання  змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход.

     Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку. 

     Отже, на можна зробити висновки:

     Різниця суми фінансового результату за обома  системами калькуляції 
залежить від співвідношення виготовленої і реалізованої продукції:

     а) якщо кількість виготовленої ідеалізованої продукції однакова, то величина прибутку буде однакова за системою як повних, так і змінних затрат;           

     б) якщо кількість виготовленої продукції  більша, ніж реалізованої, то прибуток за системою змінних затрат більший, ніж за системою;

     в) якщо кількість виготовленої продукції  менша ніж реалізовано, то прибуток за системою змінних затрат буде більший  ніж за системою повних затрат.

     Переваги  системи обліку і калькуляції  змінних затрат у тому, що вона:

     1)     спрощує облік (а також нормування і планування) затрат і калькулювання, тому що постійні затрати не поділяють між видами продукції;

     2)     дає змогу визначити взаємозв'язок затрат, обсягу виробництва і прибутку;

     3)     точніше визначити фінансовий результат за принципом затрати-доходи";

     4)     надає необхідну інформацію для прийняття рішень.

     Недоліки  системи обліку і калькуляції  змінних затрат:

     1)     труднощі поділу всіх затрат на змінні і постійні;

     2)     дублювання системи обліку;

     3)     заниження вартості залишків продукції на складі.

 

Розділ 2. Аналіз витрат і собівартості промислової продукції.

2.1. Аналіз загальної  суми затрат на  виготовлння товарної  продукції.

 

     Важливим  показником, що характеризує роботу підприємства, є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан господарюючих суб’єктів.

     Об’єктами аналізу собівартості прдукції є  наступні показники:

     -повна  собівартість товарної продукції  в цілому і по елементах  затрат;

     -затрати  на грн. товарної продукції;

     -собівартість  порівнюваної товарної продукції;

     -собівртість  окремих виробів;

     -окремі  елементи і статті витрат.

     Планування  і облік собівартості на підприємствах  ведуть по елементах і калькуляційних статтях витрат.

     Елементи затрат:

     -матеріальні  затрати (сировина і матеріали,  покупні комплектуючі вироби  і напівфабрикати, паливо, електро-  та теплоенергія),

     -затрати  на оплату праці,

     -відрахування  на соціальні потреби,

     -амортизація  основних засобів,

     -інші  затрати (спрацювання нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банку, податки, що включаються до собівартості продукції, відрахування до позабюджетних фондів та інше).

     Основні статті калькуляції:

     -сировина  і матеріали;

     -повернені відходи (вираховуються);

     -покупні  вироби і напівфабрикати;

     -паливо  і енергія на технологічні  цілі;

     -основна  і додаткова заробітна плата  виробничих робітників;

     -відрахування  на соціальне і медичне страхування  робітників;

     -витрати  на утримання і експлуатацію машини і обладнання;

     -загальновиробничі  витрати;

     -втрати  від браку;

     -інші  виробничі витрати;

     -комерційні  витрати.

     Розрізняють також прямі затрати і непрямі. Прямі звтрати пов’язані з  виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників і т.д.). Вони прямо відносяться на той чи інший об’єкт калькуляції. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом декількох видів продукції і відносяться на об’єкт калькуляції шляхом розподілу пропорційно відповідній базі (основній і додатковій заробітній платі робітників або всім прямим витратам). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі та загальногосподарські витрати, витрати на утримання основних засобів.

     Загальна  сума витрат може змінюватись із- за об’єму випуску продукції, її структури, рівня змінних затрат на одиницю продукції і суми постійних витрат.

     Важливим  узагальнюючим показником собівартості продукції- витрати на одну гривню товарної продукції, який вигідний тим, що, по- перше, дуже універсальний: може розраховуватися  в кожній галузі промисловості, і,        по- друге, наочно показує прямий зв’язок між собівартістю і прибутком.

     Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості продукції аналізують звітні калькуляції по окремих виробах, порівнюють фактичний рівень затрат на одиницю продукції з плановим і даними попередніх років в цілому і по статтях затрат.

2.2. Аналіз прямих затрат на виробництво продукції.

 

     Як  правило, найбільшу питому вагу в  собівартості промислової продукції  займають затрати на сировину і матеріали. Загальна сума по цій статті залежить від об’єм виробництва продукції, її структури і зміни питомих затрат на окремі вироби.

 

     Рис 7. Блок- схема факторної моделі прямих матеріальних затрат.

     Питомі  затрати на окремі вироби в свою чергу залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції і середньої ціни одиниці матеріалів. Розрахунок впливів даних факторів проводиться способом ланцюгових підстановок.

     Аналогічним чином вивчаються затрати по статті "Заробітна плата". Загальна сума прямої зарплати залежить від об’єму виробництва товарної продукції, її структури і рівня затрат на окремі вироби, які, в свою чергу, залежать від працемісткості і рівня оплати праці на одну людину.