Затрати на виробництво і реалізацію продукції промислового підприємства

• сировина та матеріали;
• комплектувальні;
• основна заробітна платня робітників;
• інші.

     А) Непрямі затрати пов’язані з  роботою підприємства чи його підрозділів  загалом або з виробництвом декількох  видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих затрат відносять:

• опалення та освітлення;
• оплату праці менеджерів;
• амортизацію;
• інші.

     Б) Затрати на продукцію – це затрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема:

• прямі матеріали;
• пряма заробітна плата;
• купівельна вартість товарів для реалізації.

     Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції.

     Затрати періоду -  це затрати, прямо не пов’язані з виготовленням конкретного товару, а належить до того періоду, в якому вони зроблені.

     До  затрат періоду входять:

• адміністративні;
• збутові;
• маркетингові;
• амортизація будівель.

     Залежно від мети розрахунку собівартості продукції  розрізняють класифікацію затрат за економічними елементами витрати на виробництво і за калькуляційними статтями витрат.

     Групування  витрат за економічними елементами необхідне  для аналізу фінансових результатів  господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно, на які потреби, тобто встановлюють загальну суму витрат на підприємстві, але не конкретизують напрям затрат безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.

     Елементи  затрат:

• матеріальні затрати;
• затрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заклади;
• амортизаційні відрахування;
• решта затрат.

     Для розрахунку собівартості одиниці певного  виду продукції використовують класифікацію за калькуляційними статтями витрат. Такий вид класифікації відображає цільові напрями використання ресурсів і конкретні затрати підприємства на виготовлення і реалізацію одиниці певного виду продукції.

     Стаття  витрат:

• сировина і матеріали;
• відходи, що повертаються у виробництво;
• напівфабрикати і послуги;
• паливо й енергія на технологічні цілі;
• основна заробітна платня виробничих робітників;
• додаткова заробітна платня;
• відрахування на соціальне страхування;
• спеціальні відрахування;
• затрати на утримання і експлуатацію обладнання;
• загальновиробничі;
• загальногосподарські;
• решта.

     В) Крім того, витрати можна класифікувати на ті, що їх включають у собівартість, і ті, що не включають у собівартість.  Згідно із законом “Про оподаткування прибутку підприємств”.

 

 

     Класифікація  затрат для управлінських  рішень передбачає таке їх трактування:

     Розподіл  затрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності їх від зміни  обсягу виробництва або продажів.

     А) Постійні – це витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів  виробництва. Постійні затрати має  навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукції. До них належить:

• амортизація;
• орендна плата;
• опалення;
• освітлення;
• адміністративні затрати.

     Змінні  – це затрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них входять:

• сировина і матеріали;
• комплектувальні;
• заробітна платня виробничих робітників;
• паливо й енергія на технологічні потреби;
• інші.

     Приклад розподілу постійних витрат

 

  

        

     Рис. 3. Постійні затрати та обсяг на одиницю продукту    
 

     Приклад розподілу змінних витрат

            
 
 
 

     Рис. 4. Змінні затрати та обсяг на одиницю продукту  

     Сума  постійних та змінних затрат становить  валові затрати підприємства.

 

  

     

     Рис. 5. Валові затрати на виготовлення продукції              

      Окрім того, валові затрати на  виготовлення продукції можна  поділити на операційні й додаткові адміністративні.

     Співвідношення  прямих – непрямих затрат

     Рис. 6. Приклади розподілу деяких витрат згідно з класифікацією. 

     До  того ж у підприємства можуть виникати затрати, які важко віднести повністю до постійних чи повністю до змінних. Такі затрати називають змішаними  і їх поділяють за спеціальними методами на постійні та змінні.  

     Крім  того, затрати згідно з другим напрямком  класифікації поділяються  на:

• релевантні та нерелевантні;
• маржинальні (граничні);
• диференціальні (приростні);
• альтернативні.

     Нерелевантні  затрати – це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

     Релевантні  – затрати, які залежать від прийняття  управлінського рішення.

     Маржинальні (граничні) – це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці  продукції.

     Диференціальні (приростні) – затрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

     Альтернативні затрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення  вимагає відмовитися від іншого (альтернальтивного) рішення. 

     Класифікація  затрат згідно з третім напрямком “Для контролю і регулювання” містить  два види затрат: контрольовані та неконтрольовані.

     Контрольовані та неконтрольовані затрати розрізняють  для планування роботи структурних  підрозділів підприємства.

     Контрольовані – це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати  або суттєво впливати на них.

     Неконтрольовані – це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і  не можуть контролювати їх.

1.2. Розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

     Основний  принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати.

     Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

     Інструментом для того є калькуляція.

     Калькуляцією  – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний  розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

     Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

     Система обліку і калькулювання за повними  витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

     -  прямі матеріали;

     -  пряма заробітна платня;

     -  інші прямі затрати;

     -  накладні загально виробничі затрати.

     Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

     -  згідно із замовленням (проектами);

     -  згідно з виробничими процесами;

     -  на основі виробничої діяльності.

     Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.