Вплив інфляції на обсяг виробництва національного продукту в Україні

    Розділ  ІІІ Управління інфляцією в умовах економічної стабілізації

    Якість  макроекономічного прогнозування  в значній мірі залежить від дефлятора  ВВП. Існує модель прогнозування інфляції на основі дефлятора ВВП. В основі даної моделі лежать два рівняння, за допомогою яких окремо прогнозується інфляція попиту (індекс споживчих цін) та інфляція витрат (індекс оптових цін). Безпосередньо прогнозне значення дефлятора ВВП визначається на базі узагальнюючого рівняння, в якому враховуються зазначені індекси цін:

    Deflt = k1*ІСЦ + k2*IOЦ,

    де  Deflt – дефлятор ВВП;

    ІСЦ, IOЦ - індекси відповідно споживчих та оптових цін; к1; к2 – коефіцієнти впливу відповідних індексів цін на дефлятор ВВП.

    Згідно  із статистичним аналізом, проведеним за період 2004-2006рр., визначено, що коефіцієнт впливу індексу споживчих цін на дефлятор ВВП становить 0,68, а індексу оптових цін - 0,32, [11, 31]

    В стабільній економіці зменшується роль інфляційного прогнозування як методу державного регулювання інфляцією, а більш ефективним методом стає інфляційне таргетування (цільове управління). Це означає, ще в умовах стабілізації економічного розвитку, яке сьогодні притаманне Україні, доцільним є запровадження інфляційного таргетування, що дозволить підвищити ефективність управління інфляцією.

    Необхідно створити для застосування інфляційного таргетування. Поряд з цим виділити елементи цільового управління інфляцією, до яких належать: визначення середньострокового орієнтира інфляції, забезпечення реалізації пріоритетної цілі Національного банку України – цінової стабільності, розробка монетарної стратегії та прогнозної економетричної моделі, підвищення прозорості монетарної політики.[2, 43]

    При встановленні цільового орієнтира  інфляції підлягає вирішенню ряд  питань, до яких можна віднести такі: 1). який повинен бути оптимальний рівень цільового показника інфляції?; 2). яким повинен бути період планування інфляції та діапазон планування''; 3). які повинні бути темпи зниження фактичного рівня інфляції до цільового?; 4). хто має визначати середньостроковий та довгостроковий цільовий орієнтир інфляції?; 5). що робити у випадку виникнення форсмажорних обставин та неможливості забезпечити досягнення цільового показника, В дисертації з метою запровадження інфляційного таргетування пропонується використовувати наступні принципи визначення цільового показника інфляції:

    - встановлення подовженого періоду  планування цільового орієнтира  інфляції, оскільки як короткий, так і довгий періоди планування  призводять до нестабільності інфляційних очікувань. В першому випадку подібне відбувається тому, що емісійний банк не має змоги маневрувати монетарними інструментами з метою досягнення цільов інфляції, а отже, велика вірогідність помилок у плануванні цільового орієнтира. В другому випадку посилюються інфляційні очікування, оскільки в найближчий час не можливо перевірити ефективність результати монетарної політики;

    - встановлення діапазону планування  інфляції, який може бути симетричним  (наприклад, 2-3%), асиметричним (не більше 3%) або точковим (2%);

    - цільовий показник має бути  визначений однозначним числом, але вищим за нуль, оскільки  це не зможе призвести до  виникнення дефляції в економіці;

    - розробка змішаних заходів, які  поєднують характеристики орієнтирів  інфляції та рівня цін і застосовуються у випадку форсмажорних обставин. Дані заходи дозволять виправдати помилки у плануванні цільової інфляції та обгрунтувати шляхи її досягнення;

    - середньостроковий орієнтир інфляції  повинен визначатися емісійним  банком, а довгостроковий - урядом, якщо середиьостровокий і довгостроковий орієнтир не співпадають. Якщо ж вони майже не відрізняються, то необхідності у такому розмежуванні відповідальності за результати таргетування немає.

    Згідно  із запропонованою методикою, в роботі процес визначення необхідних темпів прирісту грошової маси складається з трьох етапів:

    1) визначення базисного прирісту грошової маси у прогнозному періоді;

    2) визначення нормативного прирісту грошової пропозиції;

    3) подолання протиріччя між базисним та нормативним приростами грошової маси. [1, 14]

    Таким чином, особливістю регулювання  інфляції в Україні в умовах стабільного  економічного розвитку є те, що воно носить активний характер порівняно  з умовами нестабільної економіки, Таргетування інфляції використовує монетарні  інструменти не для боротьби з інфляційним зростанням, а для забезпечення досягнення середньострокових та довгострокових цільових показників. Прогнозування залишається невід'ємною частиною управління інфляцією, але в різних умовах інфляційного регулювання воно виконує різні функції. В умовах пасивного регулювання, прогнозування інфляції є інструментом «інерційного» передбачення майбутнього рівня інфляції, а при таргетуванні інфляції –прогнозування виконує функцію контролю за рівнем досягнення цільової інфляції.

    Інфляція  — це безперервний процес, який не обмежується  рамками одного календарного року. Тому слід прагнути, аби рівень інфляції у цьому процесі був стабільним і передбачуваним (у середньому) протягом усього часу. Чи може НБУ одноосібно відповідати за інфляцію, якщо значна частина споживчого кошика регулюється адміністративно? Адже інфляція формується під впливом як попиту, так і пропозиції. Національний банк шляхом монетарної політики переважно контролює інфляційні процеси, що генеруються з боку попиту. Зокрема розрахунки доводять, що нині монетарний чинник, який більшою мірою перебуває у сфері відповідальності НБУ, має обмежений вплив на динаміку інфляції.

    Упродовж  принаймні чотирьох останніх років  підвищення цін в Україні більшою  мірою відбувається за рахунок факторів пропозиції, нівелювати дію яких має уряд. Тобто перед урядом стоїть триєдине завдання:

    по-перше, пом'якшити зовнішні або внутрішні  шоки на ключових товарних ринках шляхом проведення адекватної торговельної, бюджетної та структурної політик. Мова йде про необхідність організації оперативного регулювання процесів пропозиції товарів відповідно до масштабів попиту на них. Це особливо важливо з огляду на структуру вітчизняного споживчого кошика, в якому ціни на один або кілька товарів можуть визначити динаміку цін загалом;

    по-друге, підвищити ефективність управління цінами, які регулюються адміністративно. Вкрай важливо, щоб політика щодо підвищення адміністративно регульованих цін була узгодженою із цілями щодо інфляції

    А підвищення, якщо вони диктуються економічними передумовами, провадились поступово й обґрунтовано, а не залежали від політичної кон'юнктури;

    по-третє, підвищити якість фіскальної та регуляторної політики, яка має підтримувати монетарну  політику у досягненні низькоінфляційного середовища.

    Отже, недопущення надмірного зростання  цін є завданням не лише НБУ, а  й уряду. Якщо Національний банк контролюватиме інфляцію попиту через дію монетарних інструментів, а уряд не допускатиме  утворення товарних дисбалансів  та упорядкування адміністративно регульованих цін, то інфляційні процеси стануть керованішими і відповідно знижуватимуться інфляційні очікування.  
 
 

    Висновок

    Інфляція  це – знецінення грошей, що викликане  передусім зайвою кількістю грошей у сфері обігу, різким скороченням  обсягу виробництва та подорожчанням ресурсів і споживчих продуктів.

    Вимірюється інфляція за допомогою індекса цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів  і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і  сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Залежно від темпів знецінення грошей виділяються такі типи інфляції, як повзуча, відкрита,  галопуюча і гіперінфляція.

    В основі механізму формування інфляції передусім лежать зв'язок попиту і витрат, спад виробництва і зростання цін, спіраль "зарплата – ціна". Інфляція також значно поглиблюється деформацією психології споживачів і виробників, що виявляється у нарощуванні поточного попиту за рахунок заощадження.

    Оскільки  інфляція зароджується на грошовому ринку, то вона насамперед є результатом помилкової монетарної політики владних структур, зокрема фінансування дефіциту державного бюджету грошовою емісією.

    Важливим  чинником інфляційного процесу є  мілітаризація економіки, яка не тільки посилює інфляційний тиск на бюджет, але й поглинає матеріальні та інтелектуальні ресурси, гальмує розвиток цивільного виробництва і збільшує попит на споживчому ринку, не сприяючи нарощуванню пропозиції.

    Значно  поглиблюють інфляційну нерівновагу  монополізація ринків і малообгрунтовані найрізноманітніші привілеї владних структур багатьом підприємствам та організаціям, зокрема звільнення їх від податків і мита, надання позик на пільгових умовах, дозвіл відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачування податків у кредит, проведення розрахунків без участі банків України тощо.

    Інфляція, особливо коли вона досягла рівня  галопуючої або гіперінфляції, негативно  відбивається на всіх сторонах суспільного  життя. Вона передусім виявляється  в знеціненні заощаджень, відставанні зростання доходів від цін, зменшенні купівельної спроможності населення, зниженні  мотивації до трудової та підприємницької діяльності, гальмуванні технічного прогресу, підриває управлінський механізм усього народного господарства.

    Особливе  місце в антиінфляційній політиці займають гасіння інфляційних очікувань, ефективна монетарна політика, скорочення бюджетного дефіциту, раціоналізація зовнішньоекономічної  політики, підвищення ступеня товарності народного господарства, розумно організована приватизація державної власності, підвищення норми заощаджень і зменшення рівня їх ліквідності.

    Успіх антиінфляційних заходів в Україні  передусім залежить від національної злагоди. Важливо, щоб Верховна Рада не приймала рішень, пов'язаних з додатковими  асигнуваннями, Кабінет Міністрів припинив затвердження нових дорогих проектів, профспілки утримувалися від домагань підвищення заробітної плати, підприємці зобов'язалися не підвищувати ціни, а Національний банк дотримувався емісійного ліміту.

    Інфляцію  як індикатор макроекономічної стабільності слід розглядати як зростання загального рівня цін в економіці. Адекватним відображенням такого зростання є індекс споживчих цін і дефлятор ВВП. Запропоновано дефлятор ВВП використовувати як показник інфляційного зростання для визначення реальних макроекономічних показників, враховуючи особливості його обчислення.

    Використання  дефлятора ВВП дозволить уникнути завищеної оцінки рівня інфляції та зменшити темпи зниження реальних показників соціально-економічного розвитку України. З метою недопущення заниження темпів інфляції, пропонується розглядати як основну частину дефлятора ВВП - індекс споживчих цін.

    Інфляція  розглядається як багатофакторний  соціально-економічний процес, тому причини її виникнення та розвитку можуть відображати як зміну сукупного попиту, так і сукупної пропозиції. У зв'язку з цим, прпопонують дворівневу систему факторів інфляційного зростання:

    1. первинні фактори, які є першопричиною  інфляції та діють у виробничій, фінансовій та зовнішньоекономічній  сферах (емісійне фінансування бюджетного дефіциту, зростання заробітної плати, падіння курсу національної валюти, зростання цін на імпортні товари (особливо, енергоносії), зростання зовнішнього боргу, інфляційні очікування тощо);

    2. кінцеві фактори, які узагальнюють  вплив всіх первинних факторів (це елементи кількісного рівняння - грошова маса, швидкість обігу  грошей, реальний ВВП) та проявляються  у сфері товарно-грошового обігу,  викликаючи надмірне зростання  сукупного попиту порівняно з товарною масою.

    Проаналізовані  два основних методи прогнозування  інфляції, які застосовуються в сучасній вітчизняній практиці: метод факторного аналізу та метод регресійного аналізу. Сформульовані основні переваги та недоліки данних методів, а також розроблені заходи щодо покращення результатів прогнозів за допомогою факторного та регресійного аналізу. До переваг методу факторного аналізу належить можливість врахування впливу великої кількості факторів (стимулюючих і стримуючих, які визначають динаміку цін на окремі групи споживчих товарів і послуг; структури споживання товарів і послуг як вітчизняного, так і імпортного виробництва) та розробка кількох альтернативних прогнозних сценаріїв. Недоліками даного методу є те, що на результати прогнозування впливає суб'єктивний фактор, не застосовується математичне обгрунтуваня прогнозів та можливим є переобтяження прогнозної моделі зайвою інформацією.