Вплив інфляції на обсяг виробництва національного продукту в Україні

    Так, зростання цін, пов‘язане з циклічними коливаннями кон‘юктури, не можна  вважати інфляційним. Підвищення виробничої властивості праці при інших  рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення виробничої властивості праці призводить до підвищення заробітньої плати. В такому випадку, так названа інфляція утримок  підвищення заробітньої плати в якій – небудь гілці дійсно призведе до підвищення загального рівня цін.

    Стихійні  лиха не можна вважати причиною інфляції. На приклад, в результаті стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Звісно, що зростає попит нп будматеріали, послуги будівників, транспорт та ін. Великий попит на продукцію та послуги буде стимулювати виробників до збільшення об‘ємів виробництва та по мірі насищення ринку ціни будуть знижуватися.[ 4, 10 ]

    Так, до найголовніших інфляційних чинників зростання цін можна віднести наступне:

    Диспропорційність: незбалансованість державних витрат та прибутків, або дефіцит державного бюджету. Часто такий дефіцит долається за рахунок “друкарського станку”, що призводить до збільшення грошової маси та в наслідку – інфляції.

    Інфляційно  небезпечні інвестиції: найчастіше мілітарізація  єкономіки. Воєнні потреби призводять до виникнення додаткового платоздатного попиту, а як наслідок – збільшення грошової маси.

    Відсутність чистого вільного ринку та ідеальної  конкуренції як його частини. Теперішній ринок в значному ступені огополістичний. Так як огополіст заінтересований  в скороченні виробництва та пропозиції товарів, виникає дефіцит, що використовується для підтримання або підняття ціни на товар.

    Імпортуєма  інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки та залучення  її в світогосподарські зв‘язки  тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави достатньо обмежені. Метод ревальвації власної валюти , що інколи використовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно затруднюючи експорт.

    Інфляційні  очікування – виникнення у інфляції самопідтримуючегося характеру. Населення та постійні суб‘єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітньої плати та наперед запасається товарами, очікуючи їх близьке збільшення в ціні. Виробників же хвилює збільшення цін з боку їх поставщиків., одночасно закладаючи в ціну своїх товарів зростання цін на обладнання. Живий приклад таких інфляційних очікуваннь ми можемо спостерігати в наш час.

    В теоріях, що розроблюються західними  економістами, виділяються в якості альтернативних концепцій інфляції попиту та інфляції утримок. Такі концепції розглядають різні причини інфляції.[ 7, 43 ]

    Інфляція  попиту – порушення рівноваги  між поитом та пропозицією зі сторони  попиту. Головними причинами тут  можуть бути збільшення державних замовленнь (наприклад, воєнних), збільшення поиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості та майже повної загрузки виробничих потужностей, а також зростання притбальної властивості працюючих (зростання заробітньої плати) в результаті, наприклад, спільних дій правсоюзів. Внаслідок цього виникає надлишок сплатних коштів в обороті створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

    Інфляція  затримок – зростання цін внаслідок збільшення затримок виробництва. Причинами утримок виробництва можуть бути агополістична політика ціновиникнення, економічна та фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії правсоюзів, що вимагають підвищення заробітньої плати, та ін.

    На  практиці не важко відрізнити один тип від іншого, усі вони тісно пов‘язані та постійно взаємодіють між собою та, наприклад, зростання заробітньої плати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція утримок.

    Необхідно також виділити те, що в жодній економічно розвиненій країні не спостерігалася в другій половині XX століття повна зайнятість, вільний ринок або стабільність цін. Ціни із-за деяких причин цього періоду зростали постійно навіть в період застою виробництва. Таке явище називається стагфляцієй - інфляційним зростанням цін в умовах стагнації – застою виробництва, економічної кризи.[ 4, 10 ] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  ІІ Методологія упавління інфляцією

    2.1. Вплив інфляції на обсяг виробництва ВВП

       Світовий  досвід показує, що інфляційні процеси  можуть відбуватися і за високого обсягу виробництва та низького рівня безробіття і зниження цін. Вони можуть також виявлятися одночасно, тобто супроводжуватися зростанням цін і синхронним застоєм, а то й спадом обсягу виробництва. Економічна ситуація, що склалася в Україні на початку 90-х років, підтверджує це положення. Україна стала одним із світових лідерів щодо рівня інфляції.

       Інфляційний процес, що супроводжується економічним  спадом, відображений на рисунку 1.2. Із цього рисунка видно, що в результаті процесу галопуючої інфляції, економічна система пройшла по траєкторії до точки Е₁ (показана на рисунку стрілкою). У цій ситуації, замість того, щоб дати можливість економічній системі просунутися далі до точки Е_2а, Центральний банк обмежує зростання кількості грошей, що перебуває в обігу, фіксуючи криву сукупного попиту в положенні АD₁, але інерція очікування інфляційних процесів тягне криву сукупної пропозиції  вгору в положення АS₂. Економічна система зазнає інфляції, спричиненої витратами, яка скорочує реальний обсяг виробництва, але не в змозі припинити дію господарських агентів, пов'язаних з інфляційними очікуваннями. У міру того, як крива сукупної пропозиції зміщується дедалі вище до положення АS₃, реальний обсяг виробництва падає нижче від природного рівня і настає період інфляції, який пов'язаний із спадом. 
 
 
 
 
 
 
 

     Рівень цін         (базовий рівень=1,0)                              Крива сукупної   AS                              AS₃

                                                                                  Пропозиції на трива-

                                                                                  лому часовому інтервалі                

2,6

                                                 E_2а

2,4                                                                                              

                                                                                AS₂ 

2,2                          E₃  

                                                                                                                                          AD₂ 

2,0                                                E₂

                                                                                                                                                       AS₁ 

1,8                                                                  E₁  

           Природний рівень реаль-

                 ного обсягу виробництва                                                           AD₁          

                                                                    Реальний обсяг виробництва  І витрати       

                      900                  1000                        1100                            1200   

Рис. 1.2. Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін. 

    Спочатку, як видно на рисунку 1.2, економічна система перебуває в точці Е₁, що розглядається як результат панування процесів галопуючої інфляції в попередні роки. Економічна система в цей час рухалася по траєкторії, поміченій на рисунку стрілкою, і такою, що закінчується в точці Е₁. Очікуючи збільшення темпів інфляції в найближчому майбутньому, підприємства орієнтуються у своїх очікуваннях на вищий рівень цін на фактори виробництва, що залучаються. Цей рівень цін визначає їхні витрати в наступному році. Дана обставина сприяє зміщенню кривої сукупної пропозиції вгору з АS₁ до АS₂.

    Якщо  центральні банки не протидіють зростанню  грошової маси, то крива сукупного  попиту зміщується вгору в положення  АD₂ й економічна система досягає точки Е_2а. Рівень цін зростає до відмітки 2,2, а реальний обсяг виробництва залишається на рівні 1100 млрд.грн., що набагато вище від природного рівня. Припустимо, що центральний банк вирішує відреагувати на інфляційні процеси, різко зупинивши зростання кількості грошей, що перебувають в обігу. Без наявності такого зростання крива сукупного попиту залишається в положення D₁. Однак, господарські агенти, як і раніше, очікують майбутнє зростання рівня цін на фактори виробництва, що залучаються. Крива сукупної пропозиції, таким чином, продовжує зміщуватися вгору – із положення S₂ до S₃. Враховуючи, що центральний банк обмежує зростання грошової маси, економічна система перейде із положення Е₂ до Е₃. Інфляція, пов'язана зі спадом, посилюється, а рівень реального обсягу виробництва падає нижче від попереднього рівня.

    Головною  причиною інфляції, пов'язаної зі спадом, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Саме вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупної пропозиції, навіть через деякий час після вжитих обмежувальних заходів з боку центрального банку.

      Існують два можливі варіанти  виходу економічної системи із  створеної ситуації. Швидкий спосіб стабілізації ситуації полягає у відновленні експансіоністської грошово-кредитної політики. Зміщуючи криву сукупного попиту вгору в положення D₂ і враховуючи, що крива сукупної пропозиції залишається в положення S₃, економічна система може повернутися до природного рівня реального обсягу виробництва. Однак така грошово-кредитна політика, в якій періоди стимулювання різко змінюються періодами обмежень, не сприяє постійному прогресу в боротьбі з інфляційними процесами. Навпаки, подібні дії можуть розкручувати інфляційну спіраль, за якої інфляція переходить на вищий рівень услід за кожним економічним спадом. Економіка України на початку 90-х років стала жертвою подібних процесів.

    Центральний банк може надати переваги збільшенню зростання грошової маси, незважаючи на продовження спаду. У цьому випадку крива сукупного попиту залишається у положенні D1. Тоді господарські агенти рано чи пізно усвідомлюють, що вони перебільшили свої очікування щодо зростання рівня цін на фактори, що залучаються до виробництва. Крива сукупної пропозиції S3 відображає очікування, що ціни на фактори виробництва, які залучатимуться, зростатимуть до рівня 2,4. Це випливає з того, що крива сукупної пропозиції перетинає і лінію, яка характеризує природний рівень реального обсягу виробництва (рис.1.2).

    Однак у випадку, який розглядаємо, у міру просування економічної системи  із положення Е₂, у положення Е₃ рівень цін насправді лише дещо збільшується щодо  відмітки 2,2. Як тільки господарські агенти усвідомлять, що вони переоцінили темпи зростання інфляції, крива сукупної пропозиції починає рухатися вниз. Припускаючи, що в цей період не відбувається ніяких змін у здійсненні грошово-кредитної політики, економічна система продовжує рух униз і вправо вздовж кривої сукупного попиту D₁, доки рівень реального обсягу  виробництва не повернеться до свого природного значення.

    У моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції обмежене зростання грошової маси в кінцевому підсумку відновлює стабільність цін. Однак ніхто не може гарантувати, що повернення до стабільних цін стане швидким і безболісним. Наприклад, інфляційна спіраль початку 90-х років в українській економіці супроводжувалася досить значним спадом виробництва. Так, якщо ціни тут з 1991 по 1993 р. зросли більше як у 5000  разів, то випуск промислової продукції скоротився майже на 40 %. З'ясовується, що припинення інфляційних процесів обходиться для економічної системи так дорого, що кращою економічною політикою у цьому випадку є та, яка не дає процесам розгорнутися в повну силу [5, 13].