Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова компанія Полтавазернопродукт

     1) характеризує економічний ефект – вона служить кінцевим фінансовим результатом. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку, які залежать і не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон’юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації.

     Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану продукцію, зарплату, рівень господарювання, компетентність керівників, конкурентноспроможність продукції, організація виробництва і праці, продуктивність праці, фінансове планування.

     2) прибуток відіграє стимулюючу  функцію – він одночасно є  фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального розвитку колективу і матеріального стимулювання.

     3) прибуток джерело формування  бюджетів різних рівнів. Він поступає  в бюджет у виді податків  і використовується для фінансування  державних, інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

     Прибуток  – це та частина виручки, що залишається  після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.

     Існує декілька видів прибутку:

2. загальний – це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше – це балансовий прибуток.
3. прибуток після оподаткування – це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

     У зарубіжній практиці існує поняття

1. валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.
2. операційний прибуток – це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.
3. моржинальний прибуток – обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

     На  перший  погляд,  сутність  категорії  прибутку зрозуміла кожному працюючому  на  підприємстві менеджеру  чи  робітникові. Проте це  далеко  не  так.  Саме  тому існують  десятки  визначень,  прибутку,  що  свідчить  про   різне значення і тлумачення слова «прибуток» різними вченими. Це  не дивно,  тому що уявлення про прибуток пов'язано з поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх формують.

     Найчастіше  прибуток визначається просто  як  валова  виручка мінус  валові  витрати. Після того як фірма сплатила всі  витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно  можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу,  і собівартістю  продукції. Але перед тим як  погодитися  з таким обчисленням  розміру прибутку, треба з'ясувати,  що  слід  уважати витратами.  Не  випадково, що бухгалтери та економісти  по-різному підходять до розуміння прибутку. А законодавчі органи різних країн або  тої  чи іншої країни в різний час по-різному підходять до елементів   формування  витрат  або  собівартості  відповідно   до визначення обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.

     Бухгалтерський  прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів.

     Економічний прибуток — це загальна виручка  за мінусом валових витрат  (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток  підприємця)  по  залученню  ресурсів  з  урахуванням  їх альтернативної  вартості. Якщо сума грошових надходжень  перевищує економічні  витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується  в руках  господарюючого суб'єкта. Цей залишок і є  економічним,  або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним [7. 50-60, 125].

     Прибуток   у   ринковій   економіці   використовується як найважливіший      інструмент державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання  насамперед  через  механізм оподатковування. Розрахунок  оподатковуваного    об'єкта   тісно зв'язаний з  порядком    прибутку. Багато    промислових підприємства  й  об'єднання мають своїх основних   постачальників. Їхній прибуток   має   пряме відношення до поняття собівартості.

     Собівартість  складається  з  витрат,  зв'язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних, трудових і  матеріальних ресурсів,  основних фондів,  а також інших  витрат на  її  випуск  і  реалізацію. Останнім  часом  склад  витрат,  що включаються  в  собівартість має тенденцію до зростання.    Це   у певній  мері  зменшує  розмір одержуваного прибутку, знижує доходи бюджету.  Проблема  розподілу витрат  на ті,  що   включаються   в собівартість  і  ті, що  відносяться  на фінансові  результати  чи інші  джерела,  розглядалася уже багатьма економістами.

     Зі  складу собівартості варто виключити податок на користувачів   автомобільних  доріг,  що  по своєму   економічному змісту близький    до   платежів    на  природні       ресурси. Збільшення     собівартості     і,  отже,   ціни   продукції    за рахунок   включення  в  неї податків  викликає  додаткову  потребу підприємств  -  споживачів  в   оборотних   коштах.  У    цілому включення  податків  у  собівартість  приводить до  відволікання оборотних  коштів споживачів   від    використання    їх    на цілі виробництва. Це також створює в підприємств додаткову потребу в  оборотних   коштах,   що  вони  змушені покривати   за  рахунок кредитів  банку під високі відсотки,  що негативно  позначається на    фінансовому    стані підприємств.

     До  складу   собівартості включаються  підвищені  витрати  на виробництво  нових видів продукції в період їхнього   освоєння,  а також  витрати  по  підготовці  й  освоєнню  випуску  виробів,  не призначених для масового випуску.  Всі інші  витрати,  зв'язані  з підготовкою  й  освоєнням  нових видів продукції  і  технологічних процесів,   відшкодовуються з чистого  прибутку.  У  результаті  в підприємств   з'являються    можливості    для    включення вищезгаданих витрат, що відносяться за рахунок прибутку, до складу собівартості  продукції. Розмір же одержуваного  прибутку і   відповідно  платежів   у   бюджет знизиться.

     Працівники  підприємства  повинні бути  зацікавлені  в  збільшенні прибутку   підприємства.   Якщо  премії  є  частиною  собівартості продукції, знижується їхній зацікавленість у її рості.

     Таким  чином,  доцільно ряд витрат оплачувати з прибутку,  що залишається    в   розпорядженні    підприємства. Виключення  їх із собівартості    продукції    буде сприяти росту кінцевих результатів діяльності підприємств, зниженню цін,   збільшенню доходів   бюджету,  ефективному використанню   наявних   ресурсів, підвищенню зацікавленості в одержанні прибутку.

     Формування  прибутку   в   умовах    ринку    має  першорядне значення   для  визначення  оподатковуваних сум доходів.

     Основну ціль діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового     підприємства)  складає   максимізація   прибутку. Можливості  її одержання   обмежені,  по-перше,   витратами виробництва і, по-друге,  попитом   на   зроблену продукцію.

     Виробники, однак, можуть зіштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають   на   перший   план  рішення проблем, не укладаються  в  русло максимізації  прибутку, чи  навіть зухвалих протиріччя   з   цією метою:   наприклад,   різке зниження цін  для   виходу   на   нові ринки  чи   проведення  дорогих  рекламних  компаній    для залучення  споживачів, здійснення  заходів  екологічного   порядку і т.п. Але  всі подібні кроки носять усе-таки тактичний характер і в  кінцевому рахунку підпорядковані рішенню головної  стратегічний задачі - одержання можливо більшого прибутку.

       Головним обмежником прибутку є витрати виробництва. До їхнього визначення і виміру існують різні підходи, у  яких   можна виділити   погляд   економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, яких насамперед цікавить фінансові звіти  і баланси підприємства.

       Оскільки  усі  види ресурсів обмежені, будь-яке  рішення  про виробництво   якого-небудь товару  припускає   відмовлення  від використання тих же ресурсів для  випуску якогось  іншого виробу. Таким  чином,  усі  витрати  являють  собою альтернативні витрати. Точніше  кажучи,  витрати  будь-якого ресурсу, притягнуті  для виробництва товарів, відображають його цінність при найкращому з всіх  альтернативних варіантів використання чи цінність тих альтернативних   можливостей, якими   доводиться  жертвувати. Наприклад, метал, витрачений  на  виробництво  озброєння, вже неможливо застосувати  для  виготовлення  медичного   устаткування чи автомобілів. І  якщо робітник здатний   робити   як озброєння,   так   і   медичне  устаткування, то  витрати, які суспільство несе при використанні цього  робітника на військовому заводі,  будуть  дорівнюють  внеску,  що  він  міг  би  внести   у виробництво медичного устаткування.

     Варто дати  наступне  визначення економічним  витратам: економічні  витрати фірми - це ті виплати, які вона зобов'язана зробити власникам ресурсів, щоб залучити ці  ресурси для визначеного виробничого процесу і відвернути їх тим  самим  від альтернативних   варіантів  застосування. Всі   альтернативні витрати,   що понесе фірма в процесі виробництва, можуть  бути або зовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми (неявними). Зовнішні витрати приймають форму   грошових   платежів постачальникам факторів  виробництва,  проміжних виробів і ділових послуг. Тут говориться  про заробітну плату робітників і службовців,  витратах на сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим фірмам,  внесках банкам і іншим фінансовим показникам, розрахунках за юридичні  консультації, транспортні послуги і т.п. Іншими словами, зовнішні  витрати являють    собою плату за ресурси постачальникам, самостійним стосовно даної фірми, не приналежним до числа її власників.

     У  процесі   виробництва   фірма   може  також використовувати ресурси приналежні їй самій. У цьому випадку вона   несе    внутрішні    витрати.    Вони    не  передбачені контрактами,  обов'язковими  для зовнішніх платежів,   і  тому  нездобувають грошову форму. З погляду фірми, вони дорівнюють грошовим   платежам, що могли б бути отримані за власний ресурс при найкращому з альтернативних способів його застосування.Так, якщо  фірма  використовує  один   з приналежних їй будинків, то вона не несе ніяких зовнішніх витрат у виглядіорендної плати. Однак  внутрішні  витрати  є, тому  що  фірма втрачає  можливість  одержання  грошей, здаючи цей   будинок  кому-небудь  в  оренду.  Хоча  внутрішні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, вони існують цілком    реально і відповідно впливають на  прийняття  економічних  рішень: які обов'язково     повинні враховувати можливості кращого використання, що упускаються власних ресурсів виробника.

     У якості одного з  елементів внутрішніх витрат розглядається і так  називаний   нормальний  прибуток підприємця, тобто винагорода за виконувані їм функції. Прикладом тут може послужити ситуація, у якій одноособовий власник дрібної фірми застосовує в ній винятково власну працю і грошовий капітал. Зовнішніх витрат на  виплату  заробітної  плати і відсотків він не несе. Але підприємець, про якого мова йде,  мігби покласти свої  гроші  в  банк і одержувати по них відсотки. Крім того,  керуючи власним підприємством, він відмовляється від заробітку,  що міг би мати, запропонувавши такі ж управлінські послуги іншій фірмі. Та  мінімальна плата,  що   необхідна,  щоб   удержати  його підприємницькі  здібності  і  кошти  в  даному  підприємстві, і називається  нормальним прибутком. Якщо вона  не забезпечується, перед підприємцем стоїть  питання про відмовлення від данного способу діяльності.

       Існують багато  визначень   прибутку. Економісти розглядають  її  величину,   як  різницю між валовим доходом(тобто загальним виторгом  від  реалізації  продукції) і усіма витратами - як зовнішніми, так і внутрішніми (включаючи в останні  нормальний  прибуток  підприємця).

       Таким  чином,  якщо  по оцінці  економіста фірма ледь покриває витрати, це означає, що вона лише відшкодовує всі зовнішні і внутрішні витрати на    виробництво. Підприємець при цьому одержує винагороду, якої вистачає, щоб   удержатися в рамках даного напрямку діяльності. Величина ж перевищення  доходів  від  реалізації  продукції над її економічними  витратами утворить    економічний   чи  чистий прибуток, тобто доход підприємця, отриманий понад нормальний прибуток.

     Економічний  прибуток варто відрізняти від прибутку бухгалтерського,  котрий являє собою різниця валового доходу і зовнішніх (грошових) платежів  фірми. Стало бути, економічний прибуток перевищує  бухгалтерський   на  величину   внутрішніх витрат. Витрати, що  фірма несе при виробництві того чи іншого обсягу  продукції залежать не тільки від цін на необхідні ресурси, а  і  від технології, і від того,  які саме  ресурси застосовуються й у якій кількості. 

  Завдання і джерела інформації для аналізу прибутку

      Кінцевим  позитивним результатом господарської  діяльності підприємства є прибуток. Прибуток - це грошовий дохід, утворений  у результаті виробничо-господарської  діяльності.

      Прибуток  виконує такі основні функції: