Теоретичні основи фінансування ремонту основних засобів

Становить інтерес і методологічне питання  визначення тимчасового періоду обігу основного капіталу. В стабільних економічних умовах суспільного відтворювання період обігу основного капіталу визначається періодом його продуктивної експлуатації. Оскільки фізичне вибуття з виробництва зношених машин, устаткування відбувається не одночасно, їх заміна, пов'язана з інвестиційною діяльністю (перша стадія обігу), здійснюється у межах загального терміну обігу всього функціонуючого виробничого апарату і не приводить до перерв у виробничому процесі. Це стосується і третьої стадії. Процес реалізації товарів і вивільнення грошових коштів — амортизованої вартості основних фондів — здійснюється безперервно, так само, як і процес обігу основного капіталу. Таким чином, термін обігу виробничого основного капіталу визначається тривалістю періоду продуктивного використовування всієї сукупності капіталу (друга стадія), з якою за тривалістю поєднуються перша і друга стадії обігу. Кількісно тривалість обігу капіталу визначається амортизаційним періодом. Він може бути розрахований як приватне від розподілу середньорічної вартості основних виробничих фондів на річну амортизацію, обчислену за діючими нормами амортизації відповідно до структури основних фондів. Згідно з показником тривалості амортизаційного періоду видно, за скільки років може бути перенесена на продукт вартість основних фондів при діючих нормах амортизації і прийнятому методі її нарахування. До певної міри цей показник може бути прийнятий як нормативна тривалість обігу основних фондів. При рівномірному методі амортизації залишкова вартість у міру зносу зменшується, скорочується і сума нарахованої амортизації. Здавалося б, що зменшені терміни служби основних фондів приведуть до вилучення з виробництва зношених машин, устаткування, агрегатів, що нагромадилися. Проте у працях учених-економістів і практичних працівників, що проводили розрахунки і аналіз у конкретних умовах діючих підприємств, доведено, що при встановленому порядку нарахування амортизації термін служби основних фондів різко збільшується, що не відображає реальних процесів зносу і споживання засобів праці.

Частково  джерела фінансування розвитку основних фондів підприємств досліджені у роботі [12] М. Колісник, яку присвячено формуванню стратегії реструктуризації підприємств на основі фінансового й операційного лізингу. Автором на основі інституціонально- маркетингового підходу доведена доцільність застосування лізингу як умови реструктуризації потенціалу підприємств. У роботі не визначено, що реалізація моделі фінансового лізингу пов'язана з оновленням основних фондів за рахунок кредитного джерела. Інші джерела оновлення основних фондів не розглянуті.

Проведений  аналіз теоретичних досліджень у  сфері відтворення основних фондів дозволяє визначити, що не дослідженими є проблеми відтворення основного капіталу, а саме обґрунтування різних джерел його створення.

Згідно  з положеннями нової інституціональної  теорії до таких джерел слід віднести, крім капітальних та фінансових інвестицій і засобів державної підтримки (бюджетних асигнувань), кредити комерційних банків під капітальні вкладення, вексельні кредити, лізингові кредити, іпотечні кредити та власні кошти підприємств у вигляді амортизаційних фондів та частини капіталізованого прибутку. При неоінституціональном підході щодо відтворення основних фондів підприємство формує такі напрями наукових досліджень: дослідження кредитного механізму оновлення основних фондів; дослідження корпоративно-інвестиційного механізму оновлення основних фондів; дослідження лізингових методів оновлення основних фондів; дослідження методів використання векселів як інструментів фінансування оновлення основних фондів.

Можливість  використання кредиту як джерела  фінансування розвитку науково-технічного прогресу та оновлення основних фондів досліджувалась Г. Коробовою [13]. Автор довела, що кредит є найбільш вигідним із зовнішніх джерел фінансування з погляду його доступності та цільового характеру використання. Але автором не розглянуті напрями кредитування оновлення основних фондів і не досліджений відповідний механізм. Процеси іпотечного фінансування розвитку підприємств досліджені А. Кутиркіним та І. Цупором. Авторами наведений механізм залучення банківських іпотечних кредитів на розвиток промислових об’єктів, але не обґрунтовані методи оцінки використання саме цих видів кредитів порівняно з іншими [14].

 

3.2 Перспектива залучення бюджетних коштів як зовнішнього джерела інвестування

 

Перспектива залучення бюджетних  коштів як зовнішнього джерела інвестування в основних виробничих фондів досить невизначена. Держава перестала виконувати роль стратегічного інвестора, як це було раніше. Проте, специфіка залізничного транспорту, що здійснює істотний обсяг соціально значущих перевезень, перевезень спеціального призначення, настійно вимагає уваги та участі з боку держави у процесі відтворення основних засобів.

Як показали результати багатьох досліджень і статистичної звітності основним джерелом фінансування реальних інвестицій у галузі залишаються власні кошти. Реальними джерелами інвестування (не теоретичними) є: амортизаційні відрахування та прибуток підприємств.

Але самофінансування як метод мобілізації  внутрішніх джерел важко прогнозуємо  в довгостроковому плані та обмежено в обсягах. До того ж, амортизаційні  відрахування знецінюються інфляцією, і в цей час первісна облікова вартість елементів основних засобів у кілька разів нижче ціни нових. Збільшення амортизаційного фонду за рахунок переоцінки приведе до росту собівартості.

Через це, акцентується увага  на можливості залучення приватних  інвестицій як джерела задоволення  фінансової потреби.

Для підвищення інвестиційної привабливості необхідне створення наступних умов: формування фінансової прозорості діяльності; формування прозорої тарифної системи, обґрунтованість рівня тарифів, активізувати процес дерегулювання тарифів у конкурентних сферах; створити ефективне внутрішнє управління інвестиційною політикою (формування процедури селективного відбору інвестиційних проектів); розробити концепцію та технологію розміщення цінних паперів і таке інше.

Аналіз цивільного законодавства  показав, що залежно від обраної  організаційно-правової форми підприємства можуть створюватися різними способами, використовувати різну мінімальну величину уставного капіталу й, що особливо важливо, неоднакові способи мобілізації додаткових ресурсів і гарантії інтересів інвесторів. Серед різних видів підприємств найбільш значиму роль, з позиції внеску в створення національного багатства, у ринковій економіці грають акціонерні товариства (АТ). Порівняльний аналіз комерційних організацій, а саме акціонерного товариства та державного унітарного підприємства, дозволив виявити ряд переваг, у частині інвестиційної привабливості, якими володіє акціонерне товариство По-перше, акціонерне товариство має право власності на майно й, отже, може використовувати всі, передбаченим цивільним законодавством, механізми забезпечення виконання власних зобов'язань (застава, поручительство, банківська гарантія й ін.). У свою чергу, цивільне законодавство установлює, що підприємства не вправі продавати, здавати в оренду, віддавати в заставу нерухоме майно, що належить йому на праві господарського ведення. При цьому слід зазначити, що вимоги кредиторів задовольняються в різній послідовності. Цивільним законодавством  установлено, що вимоги кредиторів по зобов'язаннях, забезпеченою заставою майна підприємства-боржника, задовольняються після розрахунків із громадянами. Задоволення вимог інших кредиторів, зобов'язання перед якими не забезпечені заставою, виконуються в останню чергу, після погашення заборгованості по обов'язкових платежах у бюджет і в позабюджетні фонди. Безумовно, дане положення не є привабливим для потенційних інвесторів;

По-друге, до переваги акціонерного товариства можна віднести те, що інвестори  мають більшу можливість доступу  до інформації підприємства. Законодавством установлена обов'язкова щорічна публікація в засобах масової інформації відкритим для суспільства річного звіту, бухгалтерського балансу, рахунків прибутків і збитків, проспекту емісії акцій і іншої інформації. Подібний обов'язок державного унітарного підприємства на праві господарського ведення законодавством не передбачений. Як слідство, доступ до аналогічної інформації даного підприємства обмежений;

По-третє, для господарчих товариств характерний найбільш широкий спектр функцій і методів керування фінансами, інвестиційними процесами, для них можуть бути розроблені деякі уніфіковані підходи до прийняття рішень інвестиційного характеру. Багато методик носять стандартизований характер, з позиції логіки їхнього здійснення, і тому можуть бути застосовні до будь-яких підприємств. Проте, окремі рішення, в області дивідендної політики й залучення капіталу шляхом емісії боргових цінних паперів, орієнтовані на акціонерні товариства;

По-четверте, інвестори  у взаємодії з суб'єктами господарювання, мають більший досвід роботи з  акціонерними товариствами, ніж з  державними унітарними підприємствами.

Порівняльний аналіз акціонерного товариства та державного унітарного підприємства стосовно інвестиційної привабливості, безсумнівно, свідчить на користь першого. Отже, для активізації інвестиційних процесів необхідно форсувати структурні перетворення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Своєчасне здійснення ремонту основних засобів призводить до запобігання аварій та швидкого спрацювання основних засобів. Метою проведення ремонту  є підтримання об’єкта  основного засобу в робочому працездатному  стані, часткове відновлення експлуатаційних властивостей його об’єкта протягом усього строку корисної експлуатації, який визначено в Положенні про облікову політику підприємства. Належна експлуатація основних засобів та своєчасне проведення профілактичного ремонту забезпечать максимальну надійність і економічність кожного окремого об’єкта  основних засобів на всіх виробничих ділянках підприємства.

Ефективність  роботи будь-якого підприємства значною мірою визначається ефективністю устаткування. Однією з  головних задач при цьому на виробничих підприємствах є попередження передчасного зношування об’єктів основних засобів, підтримка їх у стані постійної готовності до експлуатації.  Під час ремонту основних засобів, що тривало використовуються у виробництві, ремонтні роботи не можуть повністю відновити їх першочергові властивості. Для цього необхідно замінити всі деталі об’єкта, але це вже створення нового, а не ремонт об’єкта, що зносився.

Ремонт  – це комплекс робіт щодо підтримування основних засобів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Залежно від ролі у відтворенні та оновленні засобів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні. З допомогою поточного ремонту усуваються дрібні неполадки, ушкодження, замінюються окремі деталі, попереджається прогресуючий фізичний знос.

Капітальний ремонт зумовлений нормальним закономірним зносом необоротних активів. Цей вид ремонту веде до оновлення об'єктів і на відміну від поточного складніший за обсягом виконуваних робіт, потребує значних одноразових витрат і здійснюється один раз на кілька років. На підприємстві доцільним є формування забезпечення на покриття витрат з капітального ремонту основних засобів шляхом щомісячних відрахувань. Це забезпечить рівномірне включення до собівартості продукції  витрат на ремонт основних засобів і забезпечить їх реальне джерело фінансування на момент здійснення ремонту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверд. наказом Мінфіну України від 27.04.2000р. №92.
2. Чумаченко М. Ще раз про амортизацію,як важливе джерело інвестиційної діяльності підприємства // Бухгалтерський облік та аудит. – 2004. - №11.- с.7
3. Бабіч В.В. Фінансовий облік (облік активів): Навчальний посібник / В.В. Бабіч, С.В. Сагова. – К.: КНЕУ, 2006.  – 282 с  
4. Куриляк З. Податковий кодекс та бухгалтерські стандарти: ще один крок до гармонізації / З. Куриляк // Головбух.  – 2011.  – № 17 (736).  – С. 18-21.
5. Маркс К. Капітал / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Твори. – 2-ге вид.  – Т. 24.  – К.: Видавництво політичної літератури України, 1964.  – 598 с.
6. Папінова О. Витрати на поліпшення основних фондів: зміни порядку розподілу / О. Папінова // Баланс-комплекс. – 2004. – №11. – С. 55-58.
7. Хом’як Р.Л. Бухгалтерський облік в Україні. Навч. посібник / За ред. Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 6-те вид., доп. і перероб.  – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, “Інтелект-Захід”, 2007.  – 1200 с.
8. Бондар М.І. Інвестиційна діяльність: методика та організація обліку і контролю. Монографія / М.І. Бондар.  – К.: КНЕУ, 2008.  – 256 с.
9. Ганаго А.Б. Ремонт в организации от А до Я / А.Б. Ганаго.  – 3-е изд., переаб. и доп.  – Минск: Регистр, 2010.  – 168 с.
10. Загородній А.Г. Фінансово-економічний словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк.  – Львів: Видавництво національна університету “Львівська політехніка”, 2005.  – 714 с.
11. Калагаев Р.Н. Управление обновлением машинного парка / Р.Н. Калагаев.  – К.: Техника, 1981. – 176 с
12. Колісник М.К. Фінансова санація і антикризове управління підприємством /М.К.Колісник, П.Г.Ільчук, П.І.Віблий. - К.: Кондор, 2007. - 272 с.
13. Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи залізничного транспорту: становлення та розвиток : монографія / В.П. Ільчук; за ред. д.е.н., проф. Є.М. Сича. – К.: Логос, 2004. -381 с.
14. Кутыркин А.Н. Долгосрочные ипотечные вложения в промышленность /А.Н. Кутыркин, И.И. Цупор. – Донецк : ИЭП ИАН Украины – ДИЭХП, 2001. – 130 с.