Теоретичні основи фінансування ремонту основних засобів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ.……………………………………………………………

1. Сутність ремонту і джерела його відшкодування……………………………
2. Фінансовий і бухгалтерський облік витрат на ремонт основних засобів…..
3. Відображення в бухгалтерському обліку витрат на ремонт основних засобів…………………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МИКОЛАЇВХЛІБ"………………………...

2.1 Аналіз основних засобів  ПрАТ «Миколаївхліб»…………………………….

2.2 Аналіз фінансового стану Приватного акцiонерного товариства "Миколаївхлiб"………………………………………………………………........

РОЗДІЛ 3.НАПРЯМИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ І ШЛЯХИ ПОШУКУ НОВИХ ДЖЕРЕЛ КАПІТАЛУ ДЛЯ ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ…………………………………………………………………………..

3.1 Джерела виявлення капіталу для фінансування ремонту основних засобів……………………………………………………………………………..

3.2 Перспектива залучення бюджетних коштів як зовнішнього джерела інвестування……………………………………………………………………..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Визначна роль та економічне значення витрат на ремонт основних засобів  полягає в тому, що вони є основним резервом підвищення ефективності використання основних засобів. Основні засоби складаються  з великої кількості конструктивних елементів, які виготовлені з  різних за міцністю матеріалів, виконують  різні технологічні функції, мають  неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Дослідження розбіжностей у фінансовому і податковому  обліку, які стосуються  витрат на ремонт основних засобів та ставок їх амортизації може виявити значні резерви підвищення ефективності використання основних засобів. Зазначене вище і визначає актуальність, теоретичну і практичну значущість наукових досліджень, економічних, організаційних та законодавчих проблем пов’язаних із правильним віднесенням витрат на поліпшення основних засобів та їх амортизації, а також розробки рекомендацій і пропозицій щодо вирішення цих питань.

У нормативно-законодавчій базі України, в літературних джерелах з бухгалтерського обліку цим  питанням приділено недостатньо  уваги. Окремим питанням теорії, методики та організації обліку витрат на ремонт основних засобів та їх амортизації приділялась увага у працях: Чумаченка М., Громова В., Ткаченка Н.М., Шера І.Ф., Рудановського О.П., Кужельного М.В., Жданова А.І.,  Покропивного С.Ф., Бабича В.В., Бандурки О.М., Саженця С., Голова С., Палія В. та інших авторів, які започаткували теоретичне обґрунтування і подальшу розробку даної проблеми. Ці роботи є значним внеском у розвиток економіки. В той же час недостатньо досліджувались розбіжності, що стосуються відображення витрат на поліпшення основних засобів у податковому і фінансовому обліку.

Таким чином, метою даного дослідження є розробка шляхів удосконалення правових умов механізму обліку витрат на поліпшення основних засобів промисловості  та ставок їх амортизації.

Досягнення  поставленої мети обумовило вирішення  наступних завдань:

·  з’ясувати сутність ремонтів, економічні основи їх класифікації;

·  уточнити джерела відшкодування витрат на ремонт основних засобів;

·  розробити практичні рекомендації, які стосуються механізму розподілу витрат на поліпшення основних засобів підприємства;

Методичною  основою наукового дослідження  є діалектичний метод пізнання економічних  явищ і процесів у безперервному  їх розвитку і взаємозв’язку. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція і порівняння. У процесі  дослідження вивчені праці вітчизняних  і зарубіжних вчених – економістів, законодавча база щодо питань обліку і амортизації витрат на ремонт основних засобів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ФІНАНСУВАННЯ  РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

 

1.1 сутність ремонту  і джерел його відшкодування 

Ремонтні  роботи виділилися в окрему галузь суспільного виробництва і відрізнялись від інших робіт тим, що в процесі  них відбувається відновлення або  заміна окремих елементів об’єкта. Ремонт основним засобам потрібен для  того, щоб підтримувати їх у робочому стані а також, щоб зменшити їх знос. Об’єктами ремонтів є засоби праці виробничої сфери і сфери  обігу, предмети невиробничої сфери  та особистого споживання.  Завдяки ремонту основний засіб підтримується в працездатному стані, шляхом відновлення його справності або заміни зношених частин, що в свою чергу спрямоване на зменшення зносу засобів праці.

Для правильного  ведення обліку бухгалтерові потрібно не просто з’ясувати, яка саме операція відбулася з основними засобами але й вникнути в її суть. Адже якщо для податкового обліку одне з основних завдань це відокремити  технічне обслуговування від поточного  ремонту, то у фінансовому проблема полягає саме у визначенні того, чи призводять ремонтні роботи до збільшення майбутніх економічних вигод, які початково очікуються від використання об’єкта основних засобів. 

Спеціальних облікових визначень технічному обслуговуванню, ремонту й поліпшенню у фінансових і податкових нормативах немає, але вони досить часто зустрічаються  в різноманітних положеннях про  технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів автомобільного транспорту, на гірничодобувних і космічних  підприємствах. І якщо узагальнити  все до зрозумілих і точних понять, то отримаємо таке:

·  технічне обслуговування можна визначити як комплекс операцій з підтримання об’єкта в працездатному виді;

·  ремонт – це комплекс операцій з відновлення справності основного засобу або його складових частин;

·  до поліпшення відносять реконструкцію, модифікацію, модернізацію, технічне переозброєння, дообладнання та інші поліпшення.

Для того, щоб вірно ідентифікувати операцію іноді необхідно навіть звернутися за допомогою до технічних фахівців підприємства, таких як  інженери, механіки, техніки. Також щоб правильно відобразити в обліку операції пов’язані з ремонтом основних засобів знадобляться документи, які оформляє виконавець ремонтних робіт (підрядник), експлуатаційна та сервісна документація на об’єкти. Тобто всі документи, що містять ту чи іншу інформацію про суть операції, характер і направленість витрат.

Особлива  увага в ході дослідження приділялася  видам ремонтів, які в залежності від складності, характеру і періодичності  проведення мають різну мету. При  поділі ремонтів на види за основу беруться різні ознаки, тому в роботі запропонована  більш уточнена класифікація ремонтів основних засобів, яка дає можливість підвищити науковий рівень теоретичних  спрямувань економічної сутності ремонтного виробництва (рис.1).

Мета  поточного ремонту полягає в  підтримці основних засобів у  працездатному виді шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій для усунення невеликих пошкоджень і попередження прогресуючого фізичного зносу. Мета середнього ремонту – забезпечити нормальний стан основного засобу між двома капітальними ремонтами. Мета капітального ремонту полягає у відшкодуванні фізичного зносу основних засобів та максимальному відновленні їх первісних параметрів, який здійснюється з періодичністю проведення більше одного року. Дослідження показали, що на періодичність капітального ремонту впливають два основні фактори: об’єкт ремонту і умови експлуатації основних засобів.

Аналізуючи  джерела відшкодування витрат на ремонт основних засобів в обліку, відповідно до МСБО 16 «Основні засоби»  та П(с)БО 7 «Основні засоби» України  видно, що починаючи з 1991 року витрати  на всі види ремонту основних виробничих засобів відносилися до складу витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт і послуг),  при необхідності створювався ремонтний фонд (резерв). А вже з 1993 року всі підприємства повинні були створювати резерв на ремонт основних засобів в обов’язковому порядку, проте  починаючи з 1995 року зупинено створення даного резерву.

Далі  наступні два роки з 1995 по липень 1997 року витрати, пов’язані із закінченим капітальним ремонтом, відносили  на збільшення балансової вартості відповідних  основних засобів, а витрати по поточному  ремонту списувалися на собівартість продукції (робіт, послуг). З 1.07.1997 року витрати на ремонт у сумі, що не перевищували 5% балансової (залишкової) вартості основних засобів на початок звітного року, списувалися на собівартість продукції (витрат обігу, робіт, послуг), а різниця  – на збільшення балансової вартості основних засобів.

Введення  нового плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань  і господарських операцій підприємств  і організацій та інструкції щодо застосування цього плану, які затверджені  наказом Міністерства фінансів України  від 30 листопада 1999 року №291 внесло зміни  в організацію бухгалтерського  обліку витрат на ремонт. В цьому  плані рахунків не передбачений окремий  рахунок «Ремонт основних засобів». Для витрат пов’язаних з поліпшенням об’єкта, яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції», інші витрати на ремонт повинні відображатися на відповідних рахунках витрат [1]. 

 

Залежно від мети яку переслідує підприємство	Технічний огляд Ремонт Покращення
За технічними ознаками	Поточні ремонти Середні ремонти Капітальні ремонти
Залежно від способу здійснення	Господарський Підрядний Змішаний
За відношенням до плану	За планом Непередбачуваний
За відношенням до господарської  діяльності	Ремонти виробничих основних засобів Ремонти невиробничих основних засобів
За включенням витрат на ремонт	До первісної вартості основних засобів До складу витрат
За належністю основних засобів	Власні Орендовані
За якістю поліпшення основних засобів	Реконструкція Модернізація Технічне переозброєння Модифікація Дообладнання

Рис 1 Класифікація видів ремонту

Збільшення  суми витрат на ремонт, від 5% до 10% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, що може бути віднесена до складу валових витрат відбулося 01.01.1993 року. У податковому  законодавстві в основу поділу цих  витрат щодо віднесення їх на валові витрати  лежить нецільовий характер операцій з поліпшення функціонування об’єктів необоротних активів, а розмір самих  витрат. Тоді як фінансовий облік розмежовує підтримання об’єкта основних засобів  у робочому стані та його поліпшення, від чого залежить куди саме будуть включені ці витрати, чи до складу витрат періоду, чи будуть збільшувати первісну вартість основних засобів. Ці розбіжності  у податковому і фінансовому  законодавстві потребують негайного  узгодження.

Оскільки  основні засоби використовуються тривалий час, поступово зношуються, виходять з ладу, то підприємству необхідна  інформація про те, на яку суму очікується оновлення основних засобів. Рахунок  бухгалтерського обліку 131 «Знос  основних засобів» такої інформації не дає, бо сума нарахованого зносу  змінюється під впливом операцій з відображення реалізації, списання непридатних для експлуатації, дооцінки, уцінки основних засобів. Сучасна методика відображення в обліку не передбачає її накопичення, а отже, і не виникає  потреби у цільовому спрямуванні  – відновленні основних фондів. Така інформація може бути одержана за допомогою формування окремого субрахунку 475 «Забезпечення відновлення основних засобів». В фінансовому обліку це буде відображатися так :  кредит субрахунку 475 «Забезпечення відновлення основних засобів», а по дебету один із витратних рахунків 23, 91, 92, 93 або 94.

На думку  М.Чумаченка, доктора екон. наук, професора, академіка НАН України амортизаційні  відрахування мають двояку функцію: вони є розрахунковими витратами  в собівартості продукції, а їх сума у виручці від реалізації продукції  -  джерелом фінансування інвестицій підприємства. «Резервний грошовий фонд» створюється з виручки за проданий товар для відтворення зношених основних засобів. М.Чумаченко вважає, що амортизаційні відрахування є способом акумулювання  коштів для відтворення зношених основних засобів і важливим джерелом інвестицій в оновлення основних засобів підприємства. Однак акумулювання  коштів амортизаційних відрахувань на окремому рахунку в банку не обов’язкове [2, С.7].

Отже, якщо підприємство прийме рішення придбати чи відремонтувати будь-який основний засіб, то це не буде пов’язано з  періодичним нарахуванням зносу  в бухгалтерському обліку. Джерело  фінансування поточних інвестицій вибирає  керівництво підприємства в процесі  планування капітальних вкладень. Таким  джерелом може бути реальний грошовий резерв, який буде створений на спеціальному рахунку в банку. Так як  амортизаційний фонд, який може обліковуватися на субрахунку 475 «Забезпечення відновлення основних засобів» не має реального грошового забезпечення, а тільки показує суму, на яку можна оновити основні засоби. Якщо в підприємства багато важливих основних засобів і поломка деяких з них зупинить процес виробництва, то такий реальний грошовий резерв просто необхідний даному підприємству.