«Стратегія структури капіталу» 
 
 

 

    План

     Вступ...............................................................................................................3

     1. Структура капіталу і ризик,  їх взаємозв’язок.........................................4

     2. Планування структури капіталу.............................................................10

     3. Стратегічна політика структури  капіталу..............................................13

4. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його    розвитку............................................................................................................18

     Висновки......................................................................................................23

     Список  використаної літератури.............................................................25

 

      Вступ

     Однією  з актуальних проблем стратегічного  аналізу є проблема дослідження  структури капіталу підприємства.

     Капітал — основна категорія ринкового  суспільства,  яка постійно перебуває  у русі. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва – капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

     В умовах ринкової економіки для підприємств  усіх форм власності й організаційно-правового  статусу основними джерелами формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

     Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок  зовнішніх і внутрішніх джерел власних  коштів.

       Високий кінцевий результат діяльності  підприємства значною мірою залежить  від структури капіталу.

     Зі  структурою капіталу пов'язані два  поняття ризику: підприємницький та фінансовий.

     Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між  різними джерелами, які підприємство використовує у своїй  діяльності і визначається співвідношенням боргів і власного капіталу підприємства. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством довгострокових фінансових ресурсів.

     Формування  структури капіталу пов’язане з  урахуванням особливостей частин: власного і позикового капіталу

     Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі  стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу.

     Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих  об’єктів на ринку є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

     1. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок.

     Капітал підприємства має багато характеристик: 

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва;
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід;
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості;
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності;
6. Капітал є носієм фактору ризику;
7. Капітал виступає носієм фактору ліквідності.

     З урахуванням розгляданих вище характеристик, економічна сутність категорії капіталу підприємства у нестабільних, пов'язаних з ризиком економічних умовах може бути сформованою наступним чином:

     Капітал підприємства - накопичений шляхом збереження запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що залучується  його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з фактором часу, ризику і ліквідності [1,с.21].

     Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від структури  капіталу

     Структура капіталу – це співвідношення між  частками власного і запозиченого капіталу, який використовує підприємство у процесі  господарської діяльності.

     Частка  власного капіталу – відношення розміру  власного капіталу до розміру загального (сукупного) капіталу.

     Частка  запозиченого капіталу – відношення розміру запозиченого капіталу до розміру  загального (сукупного) капіталу. Вона показує, яка частина майна фірми  взята в борг.

     Позиковий капітал використовується:

• у випадку недостачі власного капіталу;
• з метою підвищення прибутковості власного капіталу.

     Прагнення підвищити прибутковість власного капіталу є однією з головних причин притягнення позикового капіталу [2, с.46].

     Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

     В умовах ринкової економіки для підприємств  усіх форм власності й організаційно-правового  статусу основними джерелами  формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

     Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів [3, с.78].

     Власний капітал характеризується такими особливостями:

     1. Простотою залучення, оскільки  рішення, пов’язані зі збільшенням  власного капіталу приймаються  власниками і менеджерами даного  підприємства.

     2.  Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата позикового процента в усіх його формах.

     3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику банкрутства.

     Разом з тим, він має недоліки:

     1. Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

     2.  Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами формування капіталу.

     3.  Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

     Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу  фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці, але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

     До  складу позичкового капіталу слід відносити  всі можливі форми його використання, а саме: комерційний кредит усіх видів, фінансовий лізинг, внутрішню  кредиторську заборгованість тощо [4, с.388].

     Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

     1. Достатньо широкі можливості  залучення, особливо за рахунок  високого кредитного рейтингу  підприємства, при наявності застави  чи гарантії поручителя.

     2. Забезпечення росту фінансового  потенціалу підприємства при  необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту обсягу його господарської діяльності.

     3. Більш низькою вартістю порівняно  із власним капіталом за рахунок  забезпечення ефекту “податкового  щита” (вилучення витрат щодо  його обслуговування бази оподаткування, що обкладається при сплаті податку на прибуток).

     4. Можливість генерувати приріст  фінансової рентабельності.

     Використання  залученого капіталу має і недоліки:

     1. Використання даного капіталу  створює найбільш небезпечні  фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового капіталу.

     2. Активи, які сформовані за рахунок  позиченого капіталу, створюють меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового процента, що виплачується в усіх його формах (процент за банківський кредит, лізингової ставки; купонний процент за облігаціями; вексельний процент за товарний кредит тощо).

     3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання кон’юнктури фінансового ринку. Наприклад, за рахунок зниження середньої ставки позикового капіталу, використання на ринку отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

     4. Складність процедури залучення,  особливо у великих розмірах, тому що надання кредитних  ресурсів залежить від рішень  інших господарських суб’єктів  (кредиторів). Гарантії страхових компаній, банків або інших господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі. Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фінансовий ризик і загроза банкрутства.

     Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між  різними джерелами, які підприємство використовує у своїй фінансовій діяльності.

     Зі  структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підприємницький та фінансовий.

     Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у активи підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначеність в одержанні майбутнього валового прибутку від операційної діяльності і зумовлений сукупністю чинників:

            - коливаннями вартості матеріальних ресурсів; 
                 - здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

             - зміною попиту на продукцію  підприємства;

             - зниженням конкурентоспроможності  продукції;

             - високим рівнем операційного  важеля (левериджу).

     Фінансовий  леверидж — це використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал [5, с.12].

     Більшість економістів вважає, що до певної межі фінансування за рахунок боргів вигідне  фірмі, бо воно забезпечує фінансовий леверидж, тобто фірма отримує  вищі доходи до тих пір, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який потрібно сплатити за ці кошти. Переваги фінансового левериджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу занадто високу частку боргів. Коли забагато боргів, посилюється ризик і підвищується потенційна загроза неплатоспроможності. Тому фірма повинна підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом. [6, с.24].

     Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу [7, с.267]. Розглянемо  на прикладі табл.1.2 суть цього ефекту.