Страховий ринок України

6.3а здатністю виплатити страхову премію - платоспроможних і неплатоспроможних;

       7.3а соціально-економічними ознаками;

8.За демографічним критерієм;

Виходячи із активності на стадії придбання стра- 
хового продукту - на активних споживачів, які самостій 
но проводять вибір страхової компанії та продукту, і на пасивних страхувальників - тих, хто орієнтується на думку друзів, колег, страхового агента.

На жаль, на сьогодні страховики в Україні ще недостатньо використовують методи сегментації, які дають можливість більш точно підбирати страхові продукти для конкретної цільової клієнтури. Більша частина страхових компаній в нашій країні використовує надзвичайно примітивну схему сегментації ринку: його ділять за ознакою правового статусу споживачів на дві основні групи - юридичних і фізичних осіб. І дуже часто усім юридичним і фізичним особам, не враховуючи їх специфічні потреби, пропонують один і той же пакет страхових послуг.

Існують дві основні різновидності сегментації страхового ринку - маркетингова (поведінкова), яка направлена на виділення груп, в яких однакова споживацька поведінка під час придбання і використання страхового продукту і технічна сегментація страхувальників за рівнем ризику настання страхової події та його потенційної' тяжкості.

Так як основними суб'єктами страхових відносин є страховики і страхувальники (юридичні або фізичні особи), то стосовно ринку страхування фізичних осіб потрібно використовувати такі чотири основні типи сегментації:

1. Поведінкова - визначає схильність до страхування взагалі, а частково - вибір страхового ризику. При цій сегментації покупці діляться на групи в залежності від їх знань, відносин, характеру використання товару і реакції на цей товар. Велику роль відіграє орієнтація на конкретні цінності і стиль життя. Вітчизняна традиція більше покладається на сімейну взаємодопомогу, з економічних інструментів найбільшого поширення одержало нагромадження коштів у валюті із-за ненадійності українських фінансових інститутів за останнє десятиліття, що не сприяє формуванню економічного мислення у населення. Проте у кожному суспільстві є певна частка населення, яка ніколи не придбає поліс навіть із мінімальної ціною в силу культурних і соціально-економічних обставин. Отже, продаж страхування потрібно, передусім, орієнтувати на тих споживачів, котрим воно - усвідомлена необхідність.

2. Географічна - передбачає поділ ринку на географічні одиниці: регіони, міста, області, і навіть за типом населених пунктів. Останній варіант - розподіл на мегаполіси, великі, дрібні й середні міста, і навіть на сільські населені пункти - є дуже ефективним з погляду прогнозу збуту страхування. З іншого боку, слід враховувати, що є географічні зони, які характеризуються вищою можливістю настання певних страхових подій -природних лих, пожеж, крадіжок автотранспорту (у містах, "проблемних" регіонах) тощо.
3. Демографічна - полягає в поділі ринку на групи на основі таких демографічних перемінних як стать, вік страхувальника, його освітній рівень, сімейний статус, включаючи наявність дітей, етап життєвого циклу родини, рівень доходів, рід занять, релігійні вподобання, раса і національність. Дослідження засвідчили, що добре простежується залежність між споживчою активністю і віком страхувальників, і навіть рівнем освіти. Молодих людей доволі складно умовити придбати поліс пенсійного страхування або довгострокового страхування життя, бо вони менше, ніж люди похилого віку, розуміють суть ризику. Крім того, у них ще немає нагромадженого майна, яке треба захищати від не передбачуваних обставин. Стать і сімейний статус, наявність дітей мають менше значення. Освіта (особливо технічна й економічна) сприяє прояву схильності до планування власного економічного майбутнього, яке виражається, зокрема, й у страхуванні. І, відповідно, чим нижчий освітній рівень, тим складніше споживачеві зрозуміти суть страхового механізму навіть за наявності високого рівня доходів населення і майна, що може бути застраховане.

Важливість демографічної перемінної випливає з того, що страхові потреби населення виникають як правило з віком і зростанням рівня доходів. Для більшості вітчизняного населення страхування знаходиться в кінці списку статей витрат і здійснюється при наявності вільних грошей. Тому ведучи мову про перехід на загальне медичне страхування, враховуючи наявні доходи населення, цього робити поки що не можна, оскільки слід розуміти, що це платна медицина, яка для більшості населення обтяжлива.

4. Соціально-економічна - формування груп споживачів за ознакою певного соціального статусу (по-поження у управлінській піраміді підприємств і організацій), а також рівня середньодушових сімейних доходів. Потреба у страхуванні з'являється з кар'єрним ростом і підвищенням добробуту. Більш забезпечені люди, зазвичай, піклуються про захист своїх накопичень, майна та здоров'я, тоді як нижчим верствам просто нічого страхувати, вони також не мають можливості виплачувати страхову премію. У випадку обов'язкового страхування найбідніше населення переважно купує мінімальне покриття, тоді як середній клас не обмежується найпростішими страховими послугами.

   Cегментацію ринку страхування фізичних осіб необхідно здійснювати не за одним критерієм (рівень доходів), а в комплексі з соціально-економічними, демографічними і географічними критеріями і з врахуванням ініціативності - ефективного параметру для планування ринкових дій компаній, особливо при виборі системи збуту страхової продукції. Взагалі всіх страхувальників розділяють на активних (самі шукають страховика) і пасивних (потребують поради для укладання договору страхування).

Сегментація страхового ринку юридичних осіб трохи простіша. Вона в основному може здійснюватися за такими ознаками:

• географічне розташування;
• галузева приналежність,
• тип основних видів ризиків, що страхуються;
• розміри підприємства;
• фінансовий стан підприємства.

        Найважливішим фактором сегментації є фінансовий стан підприємства і від нього залежить здатність сплатити страхову премію, а також її розмір - чим більша підприємницька структура, тим вища зацікавленість в страховому захисті. За цим параметром весь комппекс підприємств поділяється на збиткові і прибуткові, а також великі і малі.

Здійснюючи сегментацію страхового ринку підприємств, необхідно також враховувати такий фактор як особиста зацікавленість особи, що приймає рішення про страхування.

Тобто сегментація – це поділ єдиного страхового продукту і страхового тарифу на ряд продуктів і тарифів, спеціально призначених для задоволення специфічних потреб певних великих споживчих груп.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Загальна характеристика страхового ринку України та тенденції розвитку

 

Розвиток і зміцнення страхового ринку України неможливі без глибокого аналізу його сучасного стану, виявлення невирішених питань функціонування. Проте проблеми розвитку вітчизняної страхової системи не можна зводити лише до вузькоспеціалізованих питань цієї сфери діяльності, оскільки стан страхового ринку фактично є похідним від соціально-економічного розвитку країни. Зацікавленість держави в розвитку страхування зумовлюється тим, що завдяки йому уможливлюється підвищення соціального захисту населення і господарюючих суб'єктів, зменшується навантаження на державний бюджет у частині відшкодування непередбачуваних збитків природно-техногенного характеру, вирішуються окремі проблеми соціального забезпечення завдяки перенесенню державних соціальних виплат з коштів бюджету на страхові виплати. Розв'язання багатьох проблем, що стоять перед вітчизняною економікою, залежить від того, наскільки ефективно функціонує страховий ринок України.

Теоретичні засади розвитку страхового ринку, його роль та місце у фінансовій системі країни активно досліджуються у зарубіжній науковій літературі. Окремі аспекти теоретико-методологічного обґрунтування сутності страхування страхового ринку розглядаються у працях таких західних фахівців, як В. Берг, А. Вагнер, Дж. Глаубер, С. Маккі, А. Манес, М. Міранда, П. Мюллер, В. Нордхаус, К. Пфайффер, Дж. Стігліц, У. Хаасен, Р. Холлі, П. Шиміковськин, Х-П. Шиміковськнйта ін. Дослідження в зазначеній сфері останнім часом суттєво активізувались і серед вітчизняних науковців. Вагомим є доробок таких вчених, як В. Д. Базилевич, О. І. БарановськиЙ, О. Д. Василнк, Н. М. Внукова, О. О. Гаманкова, О. Д. Заруба, О. В. Козьменко, В. В. Корнєєв,Д. А. Навроцький, С. С. Осадець, О. А. Рядно, М, І. Савлук В. М. Федосов, В. М. Фурман, С. І. Юрій.

Аналіз існуючих публікацій показав, що дослідження страхового ринку мають переважно теоретичний характер. Також бракує ґрунтовних досліджень щодо визначення стратегічних напрямів розвитку вітчизняного страхового ринку та його окремих суб'єктів. Крім того, у науковій літературі не знайшла належного відображення проблема впливу фінансової кризи на розвиток страхового ринку України.

Страховий ринок є однією з найважливіших складових фінансового сектору економіки. Без належним чином розвиненої інфраструктури страхового ринку не можна забезпечити поступальний соціально-економічніший розвиток держави, ефективне функціонування суб'єктів господарювання, підвищення добробуту населення. При цьому останні роки страховий ринок розвивався швидше не „завдяки", а „всупереч", оскільки не були створені необхідні передумови для його повноцінного функціонування.

В економічній літературі висловлюються різні думки щодо сукупності чинників, які тією чи іншою мірою стримують поступальний розвиток національного страхового ринку. Зокрема, виділяються чинники економічного, законодавчого, соціально-економічного, психологічного та структурного характеру.

Перші комерційні страхові компанії почали створюватися у 1990 р., коли значно розширилося законодавства  щодо розвитку ринкових відносин. Інтенсивному зростанню кількості страхових  компаній у 1991-1996 рр. сприяло: створення дочірніх компаній російськими страховиками в Україні, формування відділеннями Укрдержстраху паралельних комерційних страхових компаній, утворення страхових компаній при галузевих міністерствах та відомствах, створення страхових компаній при великих фінансово-промислових структурах та громадських організаціях, а також з ініціативи зарубіжних інвесторів. Однак велика кількість новостворених страхових організацій, ще не означала створення повноцінного страхового ринку[7, с. 116].

 

Значна частина цих  страхових компаній одержувала доходи від діяльності «фінансових пірамід», або інфляційних коливань. У 1997 р. на ринку спостерігаємо різке падіння кількості страхових компаній (майже у 2,9 раза), і поступове зростання їх кількості з 1998 по 2008 рр.

Тенденції страхового ринку України за 2008-2012 рр. характеризується динамічним розвитком діяльності страхових компаній, що супроводжується зростанням кількості страхових компаній, розширенням напрямків страхової діяльності, збільшенням обсягів страхових операцій.

Важливими показниками, що характеризують загальний розвиток страхового ринку, є: сукупні обсяги премій та виплат, розміри статутних фондів страхових компаній, їх власного капіталу й активів, страхових резервів; частка страхування у ВВП країни, рівень виплат, частка ризиків, що передаються в перестрахування та ступінь присутності іноземного капіталу[8].

Отже, на підставі аналізу основних показників функціонування страхового ринку України визначимо проблемні аспекти його сучасного розвитку.

 

2.2 Оцінка фінансово-економічних показників діяльності страхового ринку

 

У роботі ринку за останні  два роки сталися коригування. Одне з найголовніших - серйозне скорочення платежів по вихідному перестрахуванню (більш ніж наполовину - в 2011 році і більш ніж на 80% - в першій половині 2012 року), викликане особливостями оподаткування операцій внутрішнього перестрахування, що відобразилося зниженням об'ємів валових премій. Суми чистих страхових платежів продемонстрували стримане зростання, серед драйверів - обов'язкове автострахування і добровільне медичне страхування. Чисті премії збільшуються по більшості видів, за винятком страхування фінансових ризиків.

По добровільному автотранспортному  страхуванню (переважно АВТОКАСКО) істотного приросту не спостерігається, хоча це дозволяє цілому ряду компаній якісніше формувати власні страхові портфелі і диверсифікувати ризики. У корпоративному сегменті спостерігалося пожвавлення в наданні послуг зі страхування різних майнових ризиків, в роздрібному - активізація добровільного медичного страхування. В той же час, показники об'ємів страхування юридичних осіб останні півтора роки демонструють нестабільність [9].

Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших банківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 30.06.2012 становила 443, у тому числі СК „life”- 63 компанії, СК „non-life”- 380 компаній, ( станом на 30.06.2011- 446 компаній, у тому числі СК „life”- 65 компаній, СК „non-life”- 381 компанія) [10].

Тенденція зміни основних показників діяльності страхового ринку за останні чотири квартали 2011-2012рр. Свідчить про наявність якісних зрушень на цьому ринку.

Так, у порівнянні з  І півріччям 2011 року обсяг надходжень валових страхових премій зменшився на 13,2%, обсяг чистих страхових премій збільшився на 17,9%. Основним фактором зменшення валових страхових премій стало зменшення обсягу валових страхових премій з таких видів страхування, як: страхування майна, страхування фінансових ризиків,страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ,страхування вантажів та багажу. Проте, зріс обсяг валових страхових премій з таких видів страхування, як: обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦВП), страхування життя. Питома вага чистих страхових премій у валових страхових преміях за І півріччя 2012 року становила 93,7%, що на 24,8 в.п. більше в порівнянні з І півріччям 2011 року.

Зменшення валових страхових  премій при одночасному збільшенні чистих страхових премій свідчить про  значне зменшення обсягів вихідного перестрахування всередини країни та відповідне зростання частки прямого страхування від фізичних та юридичних осіб.