Страховий ринок України

 

2. Суб'єкти та об'єкти страхування

 

 

Нова система економічних  і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу  у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Економічна природа виникнення і змісту страхування пов’язана з передачею зацікавленими особами за певну плату іншій (юридичній) особі, як правило, страховій організації ризику можливого збитку і подальшого відшкодування фактичних збитків при настанні страхового випадку такою особою учасникам страхування.

Основними суб’єктами страхування  виступають страховик, страхувальник  і застрахований. Страховик —  юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку (ст.2). За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

 Страхувальник —  юридична чи фізична особа,  яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку (ст. 3).

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за до-строкового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Страхові відносини є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим, тристоронні — між страховиком, страхувальником і застрахованим.

 В окремих випадках  у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до ін шого. У цих відносинах перший страховик (перестрахувальник), приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.

Страхові відносини  між суб’єктами страхування і  грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і  страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки.

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів.

Організація страхової  справи засновується на виділенні суб’єктів  страхування, об’єктів страхування  і форм страхових відносин. Страхування може проводитись в обов’язковій і добровільній формах. Обов’язкове страхування зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

 Законодавством установлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов’язкового страхування покладається на державні страхові органи.

 Обов’язковим страхуванням  охоплюються всі об’єкти без заяв страхувальників, оскільки сама реєстрація об’єкта є підставою для того, щоб він був охоплений страхуванням [4, с.448].

 Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

 Нижче перелічені  об’єкти страхових відносин залежно від видів страхування.

 Об’єктом майнового  страхування є майно юридичних  і фізичних осіб. Нині в Україні  найпоширенішим серед фізичних  осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних  засобів. Поступово розширюється  майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

Об’єктами особистого страхування  виступають життя та здоров’я громадян. Видами особистого страхування є  змішане страхування життя (об’єктами  виступають одночасно життя і  здоров’я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору застрахованому виплачується страхова сума.

 У разі страхування  відповідальності об’єктом є  зобов’язання застрахованої особи  виплатити відшкодування за завдані  збитки третім особам. Найпоширеніший вид — страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об’єктом страхування  може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які  своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

 Об’єктом страхування  фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов’язана з безліччю підприємницьких ризиків.

 У системі соціального  страхування об’єктом страхування  є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.

Соціальне страхування  має обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку  воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій — у разі повної чи часткової втрати працездатності та допомоги — у разі тимчасової втрати працездатності та у зв’язку з безробіттям.

Система соціального  страхування може бути двох видів: державна і недержавна (формування недержавних  та відомчих пенсійних фондів).

 Не менш актуальною є проблема  медичного страхування. 

 У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.

 Поняття страхового ринку  трактується в економічній літературі  в двох аспектах. По-перше, страховий  ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічна послуга — страховий захист і де формується її пропонування і попит на неї. По-друге, страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

 Об’єднавши ці два підходи,  можна визначити страховий ринок  як сукупність страхових компаній  і послуг, що ними надаються.

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

демонополізація страхової справи;

 конкуренція страхових організацій  з надання страхових послуг, залучення  страхувальників і мобілізації  грошових коштів у страхові  фонди;

 свобода вибору  для страхувальників умов надання  страхових послуг, форм і об’єктів  страхового захисту;

 надійності і гарантії  страхового захисту.

 Суб’єктами страхового  ринку є страховики (страхові  компанії), які надають страхові  послуги, страхувальники (фізичні  і юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування  виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають  угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні  підприємства, котрі здійснюють обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини страхових агентів — юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.

 Із розвитком страхової  справи набуває поширення і  така форма посередництва, як  генеральні страхові агенти. Генеральні  агенти — це фізичні особи,  уповноважені одним або кількома  страховиками у тому чи іншому  адміністративно-територіальному регіоні. Вони мають право наймати на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування й види страхування, які вони можуть здійснювати.

 Взаємовідносини між  генеральним страховим агентом  і страховою компанією здійснюються на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія переказує кошти для організації страхової діяльності. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

Розрізняють такі організаційно-правові  форми страхових компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.

 Серед нових господарсько-організаційних  форм страхової справи, які, на  жаль, ще не набули достатнього  розвитку в Україні, можна виділити  такі:

1) концерн — об’єднання  підприємств, включаючи страхове  товариство, що здійснюють сумісну  діяльність;

2) господарські асоціації  — договірні об’єднання підприємств  та страхової компанії, утворені  для сумісного здійснення однієї  чи кількох функцій;

3) консорціум — тимчасові договірні об’єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв’язання конкретних завдань, реалізації великих цільових програм та проектів.

          Обов’язковим складовим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

 Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах і прийнятих нормативних актах сформульовані вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

 Страховий нагляд  здійснюється також за рівнем  страхових тарифів, формуванням  запасних і резервних фондів страховиків, проведенням інвестиційної політики, організацією обліку і звітності, своєчасною і повною сплатою податків у бюджет, за рівнем фахової підготовки страхових працівників [5, с.387] .

 

 

1.3 Сегменти страхового ринку

 

Сегментація страхового ринку на сьогоднішній день є, з одного боку, наслідком його дослідження, а з іншого - інструментом його аналізу. Сегментація страхового ринку - процес розподілу страхового ринку на легко обумовлені складові частини - особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності й перестрахування, кожна з яких має свою власну групу споживачів і купівельні характеристики. Зазначені сегменти ринку можна й далі піддати сегментації, виявляючи нові особливості різних страхових послуг [6,с.803].

Факторів, за якими може бути розподілений на сегменти страховий ринок, - велика кількість. На сьогодні у вітчизняній практиці існують такі основні типи поділу страхового ринку:

1. За типом страхувальників - на фізичних і юридичних осіб, і навіть громадські організації;
2. За поведінковими критеріями - з орієнтації' на певну систему цінностей (ринковий спосіб мислення передбачає використання страхування як інструменту захисту від несприятливих подій);
3. За ознакою наявності страхового полісу й наміром його придбати - на тих, хто страхується, має на меті застрахуватися чи принципово відмовляються від страхування;
4. За типом ризиків чи майна, що страхуються;
5. За географічною ознакою;