Історія формування державного боргу та проблеми його обслуговування

      Другий етап (1995-1996 рр.) - період зовнішніх гарантій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. За цей період він зріс на 56 %. Цей етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

      Третій етап (1997 - перша половина 1998 р.) - характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р.

      Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) - період реструктуризації боргових зобов'язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу - через заміну облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) було продовжено термін запозичень і зменшено тиск виплат за ОВДП. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету.

      П'ятий етап (2001-2007 рр.) - період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні. Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0 % від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики.

      Особливістю трансформаційної економіки України є те, що макроекономічна позиція внутрішнього боргу, виражена як відношення боргу до ВВП, на перший погляд, виглядає врівноваженою. Так, у 1992 р. його співвідношення до ВВП становило 36,9 % (такий високий показник пов'язується зі значними обсягами монетизації бюджетного дефіциту з боку НБУ та падінням обсягів ВВП); у 1993 р. це співвідношення становило 14,8 % (зниження рівня цього показника пояснюється інфляційним знеціненням внутрішнього боргу); у 1994 р. - 18,9 % [14, с. 48], що зумовлюється уповільненням темпів знецінення кредитів НБУ як складника внутрішнього боргу. На час створення ринку державних запозичень, динаміка рівня внутрішнього боргу відносно ВВП зазнала зниження через знецінення такого складника, як кредити НБУ. А оскільки подальше зростання внутрішнього боргу зумовлюється приростом боргу в ОВДП, то зростання рівня його співвідношення до ВВП детермінується експансивною політикою державних запозичень на фінансовому ринку. Так, у 1995 р. цей показник на рівні 7,7 %; у 1996 р. - 9,7; у 1997 р. - 13,4; у 1998 - 12,1; у 1999 р. - 12,04 %.

      У 2000 р. частка внутрішнього державного боргу до ВВП становила 12 %; у 2001 р. - знизилася до 10; у 2002 р. - відповідно до 8,65 за рахунок зростання ВВП (при цьому частка внутрішнього державного боргу в загальному державному не змінилася і становила 28,2); у 2003 р. цей показник становив 7,6 % (при зниженні частки внутрішнього державного боргу у загальній державній заборгованості) [3, с.35-38]. Україна здійснила шість суверенних випусків ОЗДП на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування державного бюджету з термінами обігу 512 років та дохідністю від 7,65 % до 3,5 % річних. Випуск Єврооблігацій України 2003 р. отримав нагороду "Кращий суверенний випуск року серед країн, що розвиваються". Це дало змогу підвищити міжнародні рейтинги нашої держави.

      Незважаючи на методологічні розбіжності в обліку боргу між Україною та Міжнародною практикою, показник відношення державного боргу України до ВВП був достатньо низьким, що дало змогу Світовому банку (звіт "Створення фіскального простору для економічного зростання. Огляд державних фінансів України" від 14.09.2006 р.) стверджувати про запас фінансової стійкості економіки України. Для економічно розвинених країн звичним є відношення державного боргу до ВВП на рівні понад 60 %. В Україні ж за законодавчого обмеження у 60 % від ВВП офіційний державний борг становить близько 15 % від ВВП (табл. 2.1, додатки).

      Таблиця 2.1

       Показники державного боргу України за 1998-2009 рр. (млрд грн)

      Рис. 1.2. Динаміка державного боргу України за 1998-2009 роки (млрд. грн)

      Таблиця 2.2

        Динаміка гарантованого зовнішнього  боргу України перед МФКО в  2004-2008 рр., тис. грн [15,с. 202]

      Основний обсяг державного боргу було накопичено до 2000 р., протягом останнього часу його обсяг стабілізувався на рівні 14,1-14,2 млрд дол. США і сягнув 15 474 млрд у 2005 р. Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити протягом 2001-2006 рр. структуру державного боргу шляхом збільшення питомої ваги його внутрішнього складника, вона залишається майже незмінною - зі значним переважанням зовнішнього складника.

      Отож із 1996 р. до 1997 р. частка внутрішнього боргу зросла майже вдвічі, що пояснюється як швидким накопиченням внутрішнього боргу, так і знеціненням зовнішнього боргу; у 1998 р. було деяке зниження частки внутрішнього боргу з наступним його зниженням у 1999-2003 рр. При цьому зафіксувалось середнє співвідношення між зовнішнім та внутрішнім боргом (у відсотках) на рівні 28:72. У 2004 р. частка внутрішнього боргу дещо зросла: до 36 %. Але, як бачимо, частка внутрішнього боргу зменшується з 12 до 10,6 % у 2005-2006 рр. А зовнішній борг починає поступово зростати від 88,0 до 89,4 % також у цей же період.

      Рис.1.3. Структура державно боргу України станом на 31.12.09 р., % 

      Реформування системи розрахунків та поступова маркеталізація сфери зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств визначили тренд питомої ваги боргу країнам СНД у структурі зовнішнього боргу. Якщо у 1992 р. ця заборгованість становила близько 84,8 % усього зовнішнього боргу, то у 1993 р. - 77,9; 1994 р. - 71,7 і 1995 р. - близько половини; на початок 1997 р. - 34,9; відповідно, 1998 р. - 27,2; 1999 р. - 20 % [16, с. 25]. Наведена структурна динаміка згаданого складника зовнішнього боргу України засвідчує позитивні тенденції у сфері об'єктивації інституційних факторів зростання обсягів боргових зобов'язань перед закордоном, зокрема через уповільнення темпів накопичення боргу за енергоносії. Так, протягом 1995-1996 рр. питома вага боргу за енергоносії перед Росією та Туркменістаном знизилася з 66,7 % до 50,0 % за приросту боргу у 159,2 % на тлі приросту боргу за енергоносії на 119,4 %. Крім того, у 1995 р. була переоформлена заборгованість перед РАТ "Газпром" за спожитий газ у 1994 р., у результаті чого структурним складником зовнішнього боргу України є облігації зовнішньої позики, на які у 1996 р. припадало 14,6 % зовнішньої заборгованості України; у 1997 р. - відповідно 12,7 %; у 1998 р. - 11,7 %. Зменшення питомої ваги зобов'язань за згаданими облігаціями у структурі зовнішнього боргу зумовлюється зростанням зовнішнього боргу в абсолютному вимірі та поступовою амортизацією боргу в облігаціях зовнішньої позики [17, с. 4-5].

      Поглиблення макроекономічних диспропорцій, обвальний спад виробництва, висока інфляція перших чотирьох років трансформації обумовили звертання України до світових організацій валютно-фінансового співробітництва (МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄС). Участь країн із перехідною економікою у програмах МВФ є характерною рисою процесів накопичення зовнішніх зобов'язань.

      Реалізація програми кредитування з боку МВФ передбачає здійснення реформоорієнтованих заходів.   Однак ресурси  програм  спрямовуються  у  визначені сфери:  технічні  консультації, налагодження співробітництва, підтримка платіжного балансу; макроекономічна стабілізація, що досягається через грошово-політичні рішення грошової та фінансової влади, які підкріплюються відповідними ресурсами Фонду, що спрямовуються на підтримку платіжного балансу, його реструктуризацію, поповнення валютних резервів центрального банку, часткове покриття бюджетного дефіциту; системно-структурна та інституційна трансформація, яка здійснюється за підтримки ресурсів Фонду, спрямованих на закріплення макростабілізації, подальшу реструктуризацію платіжного балансу, підтримку малого бізнесу.

      Так, Україною була повністю реалізована програма STF на суму 701 млн дол. США, що, за даними Міністерства фінансів України, становить 5,7 % загального зовнішнього боргу на 1999 р. За даними Мінфіну, програма stand-by була реалізована на суму в 1 744 млн дол. США, або 14,3 % зовнішнього боргу на відповідний рік. Реалізація програми EFF в Україні становить 8 % зовнішнього боргу (345 млн дол.). Отже, у структурі заборгованості перед МВФ найбільша питома вага припадає на кредити за програмою stand-by - 62,5 %; на кредити за програмою STF - 25,1 %; на кредити за програмою EFF - 12,4 %.

      Співробітництво з міжнародними організаціями, зокрема МВФ, якісно оновило структуру зовнішнього боргу України. Якщо у 1995 р. питома вага заборгованості перед світовими організаціями становить 9,9 %, із неї перед МВФ - 77,7 %, то у 1996 р. вона зросла до 26,9 %, з неї перед МВФ - 70,8 %. У подальшому була подібна ситуація: частка боргу перед міжнародними організаціями зростає, із неї перед МВФ - знижується. У 1997 р. зазначені показники становили, відповідно, 38,9 % та 65,7 %; у 1998 р. - 42,1 % та 59,5%; у 1999 - 46,5 % та 55,8 % з тенденцією до подальшого зниження питомої ваги заборгованості перед МВФ (у 2003 р. цей показник становив, відповідно, 7,24 %, при цьому перед світовими організаціями - 17,47 %) [18, с. 95].

      Співробітництво зі Світовим банком та ЄБРР частково дало можливість активізувати процеси структурної адаптації економіки до ринкових імпульсів, інтенсифікувати реструктуризацію мікро-рівня, залучати нові технології виробництва і менеджменту. Так, в Україні частка кредитів цих інститутів у структурі зовнішнього боргу збільшується поступово: у 1995 р. на кредити Світового банку припадало 2 % зовнішнього боргу та 21,2 боргу перед міжнародними інституціями; у 1996 р. -відповідно 6,1 та 22,7 (ЄБРР - відповідно 0,4 % та 1,5 %); у 1997 р. - 10,2 та 26,3 (0,4 та 1) у 1998 р. - 12,7 та 30,1 (0,7 та 1,6), у 1999 - 16,1 та 34,7 (1,5 та 3,2 %) [19, с. 10-15].

      Україна як суверенний позичальник здійснила перші позики на приватних ринках у 1997 р., з чим і пов'язується третій етап розвитку зовнішнього боргу України. Передумовами виходу на міжнародні приватні ринки були: макроекономічна та фінансова стабілізація; трансформація структури покриття бюджетного дефіциту; потреба в рефінансуванні як зовнішнього, так і внутрішнього боргу [20, с. 97].

      Враховуючи зазначене, Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" програми із кредитування було виділено в окремий додаток до бюджету. За підсумками 2006 р., надання кредитів із Державного бюджету України проведено на суму 1048,9 млн грн, або 35,5 % планових показників, у т. ч. за загальним фондом - 183,3 млн грн., або 44,5 % та за спеціальним фондом - 865,6 млн грн, або 34 % відповідно. За цей період повернення кредитів становило 858,7 млн грн, або 38,8 відсотка планових показників, у тому числі загального фонду - 268,3 млн грн, або 37,4 відсотка та за спеціальним фондом - 590,4 млн грн, або 39,5 відсотка, відповідно [21].

      На економічну діяльність із державного бюджету надано кредитів на суму 869,6 млн грн, у т. ч. за загальним фондом - 68,6 млн грн, або 24,7 %, та за спеціальним фондом - 801 млн грн, або 37,9 % відповідно. Повернення кредитів становило 736,4 млн грн, у т. ч. за загальним фондом - 268,3 млн грн, або %, та за спеціальним фондом - 468,1 млн грн, або 48,1 % відповідно [22, с. 39-43].

      Показник відношення державного боргу до ВВП в Україні у 2-9 разів нижчий за показник у розвинених країнах світу [23] (див. додатки). Це пояснюється тим, що до складу державного боргу не входять боргові зобов'язання АР Крим та місцевого самоврядування. У Бюджетному Кодексі не розкрито, що саме слід вважати борговими зобов'язаннями держави та чи долучати до складу державного боргу гарантований борг.

      Шостий етап (2008-2009 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. Сьогодні Україна стоїть на порозі значного зростання боргового тягаря, здатного вже в найближчому майбутньому істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, спричиненою політичною нестабільністю.

      Найбільшою позикою закордонного органу управління є позика російської Федерації. Її частка у структурі державного боргу дорівнює 4,46%. Найбільшу частку у структурі державного боргу України із гарантованих державою позик займає позика Міжнародного Валютного фонду і дорівнює 18,48%.

      Згідно з прогнозами економістів, в економіці держави відбудеться падіння попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках, що призведе до сповільнення темпів зростання вітчизняної економіки; стрімке звуження внутрішнього споживчого попиту через падіння доходів у населення і посилені девальваційні тенденції; зростання цін через поступове підвищення тарифів на газ та електроенергію та інші послуги; вибори, які мають відбутися, призведуть до зростання боргових зобов'язань [24].

      Тому органи державної влади терміново повинні вжити заходів щодо на недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з точки зору їх обсягу і з позицій ефективності використання. Питання подальшого залучення зовнішніх фінансових ресурсів потрібно вирішувати, насамперед, з позицій ефективного їхнього використання для економічного розвитку країни

      Отже, інтенсивні державні запозичення на тлі повільних реформ мають значний вплив на макроекономічне середовище ринкової трансформації незалежно від макроекономічної позиції державного боргу, а тому є визначальним фактором розвитку української економіки.