Історія формування державного боргу та проблеми його обслуговування

      1.2. Класифікація державного боргу

      У науковій літературі існують різні класифікації державного боргу. Одну з можливих класифікацій наводять Ковальчук С.В. і Форкун І.В. (рис. 1.1).

      Рис. 1.1. Класифікація державного боргу за умовами залучення коштів [7, с. 385]

      Інша класифікація боргу надана в підручнику за ред. Юрія С.І. і Федосова В.М.: а) первинний борг і непогашений борг; б)  поточний і капітальний борг; в) внутрішній і зовнішній; г) в національній і в іноземній валюті; д) державний прямий та державний гарантований; е) офіційно визнаний державний борг та борг, що не враховується в складі державного боргу, проте за економічною природою є боргом держави [1, с. 228-231].

      Зовсім іншу класифікацію державного боргу наведено в Бюджетному кодексі (табл. 1.1).

      Таблиця 1.1

      Класифікація державного боргу за Бюджетним кодексом

      1.3. Проблеми обслуговування державного боргу

      Розглядаючи питання обслуговування державного боргу, необхідно акцентувати увагу на розбіжності у трактуванні понять «обслуговування боргу» та «погашення боргу». Міжнародна статистика під час оцінки платоспроможності позичальника державних кредитів дає тлумачення цих питань таким чином:

      - погашення боргу - це операції повернення суми основного боргу кредиторові. Відбувається за рахунок здійснення амортизаційних платежів;

      - обслуговування боргу - це операції повернення основного боргу та сплати відсотків і компенсаційних виплат за борговими зобов'язаннями.

      Міністерство фінансів і Державне казначейство України вкладають у поняття обслуговування державного боргу інший зміст. Специфічність обслуговування державного боргу України полягає у внесенні до планових витрат держави з обслуговування державного боргу витрат, пов'язаних з обслуговуванням іноземних гарантованих урядом кредитів.

      Під час планування витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу здійснюються прямі фінансові розрахунки, відповідно до підписаних кредитних угод, наданих урядом гарантій і випущених боргових зобов'язань.

      Обчислення загальних планових витрат для фінансування платежів із погашення основного боргу та сплати відсотків за чинними кредитними лініями враховує такі суми у валюті платежу:

      - основний борг;

      - відсотки за кредит;

      - сплата комісій за зобов'язаннями;

      - сплата комісій банку-агента за обслуговування.

      Розрахунки     видатків     держави     здійснюються відповідно до бюджетної класифікації видатків за функціональною   структурою   та  за  типом   боргового зобов'язання. Для своєчасного та повного виконання обов'язків гаранта з повернення іноземних кредитів планові платежі обчислюються за кожною конкретною лінією з виділенням сум основного боргу, відсотків за кредит і витрат, пов'язаних зі сплатою комісій за зобов'язаннями.

      В тому випадку, коли сплата основного боргу та відсотків відбувається не разовим платежем, то визначаються окремі суми на кожну дату платежу. Департамент управління державним боргом Міністерства фінансів складає графік платежів. Облік інформації і моніторинг платежів охоплює такі дві стадії:

      - реєстрація підготовки та передачі платіжної вимоги;

      - підтвердження фактичного здійснення платежу.

      Для обслуговування зовнішнього боргу визначають коефіцієнт обслуговування. Він розраховується, як відношення всіх платежів за заборгованістю до валютних надходжень держави, виражене у відсотках. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника не більше 25%. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшуються навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.

      Андрущенко В.Л [9] в своїй монографії досить ретельно розглядає питання державного боргу, що були опрацьовані Західною фінансово-економічною думкою. Аналіз Західної фінансової науки дав змогу стверджувати, що на відміну від класичної фінансової концепції, що панувала ще в XIX та на початку ХХ ст., в 30-60 рр. ХХ ст. під впливом розвитку державно-монополістичного капіталізму в основу державних фінансів були покладені кейнсіанські та неокейнсіанські економічні погляди. За цих поглядів в основу державного регулювання економічного розвитку країни слід покласти бюджетну політику, яка перш за все, базується на системі державних видатків, тобто основним урядовим інструментом впливу на економіку вважалися державні видатки, які повинні забезпечити необхідний рівень попиту, що дасть змогу подолати економічні кризи надлишкового виробництва. За теорією Дж. Кейнса державні витрати повинні зростати за допомогою позик. Послідовники Кейнса назвали його принципом дефіцитного фінансування, а сам підхід отримав назву компенсаційних боргових фінансів.

      Послідовники Дж. Кейнса, у т.ч. Г. Моультон (розробив концепцію «нової філософії державного боргу» стверджував, що кошти, які запозичує держава для здійснення інвестицій породжує мультиплікаційний ефект в економіці, тобто створений державний борг, який обумовлений інвестиційною діяльністю держави має позитивний вплив на економічний стан країни) та Р. Масгрейв (сформулював положення щодо необхідності розподілу боргового тягаря між поколіннями за умови еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій в економіку. Він також розширив сферу боргового фінансування на видатки соціальної направленості, аргументуючи тим, що необхідно задовольнити основні соціальні потреби населення, щоб мати можливість для подальшого розвитку країни).

      На відміну від інших один із фундаторів Західної фінансової думки щодо державних фінансів А. Пігу [10] вважав, що боргове фінансування слід використовувати дуже обережно, бо це може призвести до значних негараздів безпосередньо в самих державних фінансів та негативно вплине на всю соціально-економічну систему. Він обґрунтовував, що державна фінансова політика повинна базуватися на принципах єдності податків та державних позик, де податки повинні значно перевищувати боргове фінансування.

      Перш за все, необхідно зрозуміти, що боргове фінансування рано чи пізно може привести до таких наслідків економічного розвитку, які відкинуть країну на десятки років назад за її соціально-економічним станом, що суттєво вплине на всю соціально-економічну систему та багато років ще буде відчуватися в країні.

      Для держави у механізмі «залучення — використання — погашення» негативні наслідки боргового фінансування в основному виявляються на стадії обслуговування і погашення державного боргу. Наявність державного боргу потребує щорічних платежів за нарахованими відсотками, які фінансуються із поточних доходів державного бюджету, що при значних сумах відсотків та виплат частини основного боргу може завдати значних проблем державі, особливо за умови, коли податкові та неподаткові надходження до бюджету зменшуються з різних обставив, наприклад, у зв'язку з падінням доходів бюджетоутворюючих суб'єктів підприємництва, або падінням попиту на внутрішньому та зовнішньому ринку тощо.

      Як стверджують автори підручника «Фінанси» за ред. Юрія С.І. і Федосова В.М. «... надмірний державний борг опосередковано сповільнює економічне зростання країни і перекладає тягар оподаткування на майбутнє, оскільки за наявності початкового боргу більшого за нульове значення рівень заборгованості зростає, як відомо, на суму відсоткових виплат. Тому в довгостроковому періоді тягар заборгованості погасити дуже важко (практично неможливо). Для цього як мінімум первинний бюджет має бути профіцитним. Реальний профіцит має лише та держава, економіка якої має стійку тенденцію до реального зростання. В умовах економічного зростання підвищується ймовірна спроможність обслуговувати державний борг за рахунок розширення бази оподаткування; при цьому необхідно зберігати на незмінному рівні не абсолютний розмір державного боргу, а його відносну величину, або, іншими словами, рівень заборгованості до ВВП країни. Чим довше країна затягуватиме виплату основного боргу і відсотків за ним за рахунок доходів бюджету, тим важче буде збалансувати бюджет і уникнути боргової кризи в майбутньому [11, с. 234-235].

      На сьогодні Україна далі продовжує позичати, що може призвести до втрати боргової безпеки. Боргова безпека держави - це дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни і, при цьому, не ставить під загрозу можливість виконання державою своїх функцій та зобов'язань щодо погашення та обслуговування боргів зокрема [12].

      Таким чином, розвиток державного боргу пов'язаний з еволюцією ринкового механізму та ринкових відносин. Ставлення до державного боргу залишається досить суперечливим. Одні вчені наголошують на інвестиційній значимості державного запозичень, інші - вважають державний борг головною причиною багатьох проблем в економіці та говорять про неможливість одноразового й радикального вирішення проблеми державної заборгованості. Незважаючи на це, державні запозичення є важливою складовою фінансової системи держави. Доцільність державного боргу для України визначається недостатністю власних фінансових ресурсів. Ми абсолютно згодні з наведеним положенням відомих українських фінансистів, оскільки збільшення державного боргу можливо тільки за умови, коли країна має могутню економіку, розвиток якої не викликає сумніву практично у всіх кредиторів як внутрішніх, так і зовнішніх.

      Зовнішній борг, який значно переважає внутрішній в Україні також може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Головним позитивом зовнішніх запозичень є можливість їхнього використання в Україні для вирішення проблеми макроекономічної стабілізації, зокрема у кризові періоди. Зовнішні запозичення також можуть мати негативні наслідки, якщо їхнє використання зводиться до фінансування бюджетного дефіциту, покриття  дефіциту  платіжного  балансу,  поточного  споживання,  що приводить до обтяжливого відпливу ресурсів у наступні періоди, коли борг повинен обслуговуватися. 

      2. ДИНАМІКА  ТА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ ЗА 1991-2009 РОКИ

      Після здобуття Україною незалежності у 1991 р., питання відбудови національної економіки потребувало величезних коштів. Розбалансування економіки супроводжувалося гіперінфляцією і девальвацією національної грошової одиниці, що змушувало уряд вдаватися до внутрішніх і зовнішніх запозичень (рис. 1.1).

      Рис. 1.1. Динаміка державного боргу України за 1992-1997роки (млрд. дол. США)

      При цьому утворення і погашення державного боргу України не мало чіткого правового визначення. Цей період вітчизняні дослідники [13] поділяють на такі етапи управління державним боргом.

      Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.