Склад і структура податкової системи України

Розмір ставок фіксованого  сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії земель, їх розташування і становить у відсотках бази оподаткування, тобто до їх нормативної грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року [5, c.155].

Поняття "нормативна грошова  оцінка земельних ділянок" вживається у значенні, визначеному Законом  України "Про оцінку земель". Статтею 1 цього Закону встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок – це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель [2].

2.4. Порядок адміністрування  податків, зборів (обов’язкових платежів)

Відомо, що адміністрування  податків і зборів є однією з найважливіших  ознак держави та необхідною умовою її існування. Адміністрування (від  англ. "administration") означає управління, організація, виконання, здійснення, нагляд (контроль); у широкому розумінні, це – організаційно-розпорядча діяльність керівників і органів управління, що здійснюється шляхом наказів і розпоряджень. Об'єктом адміністрування є процес узгодження й погашення податкових зобов'язань платників податків. Метою адміністрування є забезпечення погашення податкових зобов'язань платників шляхом оптимального втручання в їхню господарську діяльність через застосування законодавчо встановлених механізмів і процедур.

Податкове адміністрування являє собою комплекс правових, економічних і фінансових заходів держави для формування системи оподаткування, забезпечення своєчасної і повної сплати податків і зборів з метою задоволення фінансових потреб суспільства в цілому, а також розвитку економіки країни шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

Для цілей оподаткування  платники податків зобов'язані вести  облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів  оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою  податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Забороняється формування показників податкової звітності та митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами. Для обрахування об'єкта оподаткування платник податку на прибуток повинен використовувати дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат із врахуванням положень Податкового кодексу України.

Платники податків зобов'язані  забезпечити зберігання документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено  на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання – з передбаченого граничного терміну подання такої звітності.

У разі втрати, пошкодження  або дострокового знищення документів платник податків зобов'язаний у  п'ятиденний строк з дня такої  події письмово повідомити орган  державної податкової служби за місцем обліку та митний орган, яким було здійснено  митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

На підставі документарного підтвердження даних платник  податку у строки, встановлені  законом, подає податковому органу податкову декларацію (розрахунок) – документ, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого або сплаченого податку.

Платник податку на прибуток подає разом з відповідною  податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Податкова декларація подається за звітний період в установлені строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків в один із таких способів:особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі.

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі.

Прийняття податкової декларації є обов'язком органів податкової служби. Причому, під час прийняття  податкової декларації уповноважена особа  податкової служби зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення лише всіх обов'язкових реквізитів. Податкова декларація повинна містити такі обов’язкові реквізити:

1. Тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий).
2. Звітний період, за який подається податкова декларація.
3. Звітний період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку).
4. Повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами.
5. Код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер.
6. Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта.
7. Місцезнаходження (місце проживання) платника податків.
8. Найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність.
9. Дата подання звіту (або дата заповнення – залежно від форми).
10. Ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків.
11. Підписи платника податку.

За умови дотримання цих  вимог посадова особа зобов'язана  зареєструвати декларацію датою  її фактичного отримання органом  податкової служби. При цьому декларація вважається прийнятою.

Платник податку, як правило, самостійно обчислює суму податкового  зобов'язання та пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації. Але контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов 'язань, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового  зобов'язання, зазначену у поданій  ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації.

У разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків розраховується самостійно контролюючим органом, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків повідомлення рішення. Таке повідомлення-рішення повинно містити підставу для такого нарахування податкового зобов'язання, посилання на норму Податкового кодексу України або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючий орган, відповідно до якої був зроблений перерахунок грошових зобов'язань платника податків; граничні строки сплати грошового зобов'язання та строки виправлення показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання у встановлений строк; граничні строки, передбачені для оскарження такого податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення  додається розрахунок податкового  зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення  вважається надісланим (врученим) юридичній  особі, якщо його передано посадовій  особі такої юридичної особи  під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового  зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову  вимогу в порядку, визначеному для  надсилання (вручення) податкового  повідомлення-рішення.

Отже, під податковим адмініструванням слід розуміти сукупність норм (правил), методів, засобів і дій, за допомогою яких спеціально уповноважені органи держави здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на контроль за дотриманням законодавства про податки та збори (обов'язкові платежі), за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети податків і зборів [4, c. 33].

РОЗДІЛ 3

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

1. Зарубіжний досвід побудови податкових систем

Податкові системи окремих  країн Європи формувалися в абсолютно  різних    умовах. Лише в середині XX століття в розвитку систем оподаткування    з'явилися спільні риси, пов'язані із післявоєнними економічними реформами.   Високий рівень державних видатків на той час супроводжувався високими податками. Крім того, справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків в різних країнах неоднакове. Так у Франції частка непрямих податків в доходах бюджету дорівнює 62,7%, в Голандії - 41,3% [17, c. 340].

Для того, щоб побачити різноманітність і розрив між ставками прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи оподаткування. Розглянемо, для прикладу податкову систему Великої Британії та Італії.

У державний бюджет Великої  Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний  прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне  страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу. Місцеві бюджети  формуються за рахунок муніципального податку на нерухоме майно.

Прибутковий податок – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії. Був запроваджений у 1842 р. у розмірі 7 пенсів із кожного фунта стерлінгів оподатковуваного доходу. При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік – 22% (базова ставка), 40% – доходи, що перевищують 25 тис.

Корпоративний податок – податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка – 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., – 19%. Справляння даного податку здійснюється за процедурою “заплати і поклади в папку”, що означає обов’язок компанії сплатити належний податок через 9 місяців після закінчення розрахункового періоду, а звіт подати ще через три місяці.

Велика Британія – нафтодобувна країна. Для компаній, які добувають  нафту і газ у Північному морі, крім загального податку на корпорації, встановлено спеціальні податки: роялті та податок із доходу від видобутку  нафти.

Роялті – податок, сплачуваний підприємствами, які розробляють мінеральні ресурси, оскільки всі права на них у Великій Британії належать Короні (державі). За своєю економічною природою роялті є формою ренти з експлуатації природних ресурсів. Для нафтовидобувних компаній роялті становить 12,5% від вартості нафти на місці видобутку та 12,5% від вартості нафти, доставленої на сушу, при цьому прибутковість видобутку до уваги не приймається. Для деяких нафтових і газових родовищ роялті скасовані.

Податок з доходу від видобутку нафти – доповнення до роялті. За ставкою 75% оподатковують дохід від видобутку нафти та газу після відрахування виробничих витрат, роялті, податкових знижок. Податкова знижка на інвестиції складає 135% від їх величини; податкова знижка на нафтовидобуток дорівнює сумі витрат на видобуток 10 млн. тонн із нових родовищ.