Склад і структура податкової системи України

Податок на додану вартість ( ПДВ ) – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 17 % та 0 % [11,c. 159].

У 2008 році до державного бюджету надійшло 92,1 млрд. грн. ПДВ, що на 32,7 млрд. грн. або на 55,1 %, більше відповідного показника 2007 року. Основними причинами такого зростання стало припинення приймання у сплату ПДВ податкових векселів під час здійснення митного оформлення товарів та зростання внутрішнього споживання в країні завдяки зростанню платоспроможності населення внаслідок збільшення виплат соціальних виплат [12, c. 70]. До державного бюджету у 2009 році надійшло 84,6 млрд. грн. ПДВ, що на 7,5 млрд. грн. або на 8,1 %, менше відповідного показника попереднього року. До факторів, що сприяли зменшенню надходжень слід віднести скорочення обсягів виробництва і споживання у 2009 році внаслідок фінансово-економічної кризи. На показник надходжень податку з ввезених на територію України товарів вплинуло зменшення обсягів імпорту [13, c. 59]. У 2010 році до державного бюджету надійшло 86,3 млрд. грн. ПДВ, що на 1,7 млрд. грн., або на 2,0 %, більше показника 2009 року. Планові показники ПДВ з ввезених в Україну товарів виконано на 90,4 %, а план по ПДВ з вироблених в Україні товарів – на 100,3 %. Отже, основною причиною недовиконання надходжень ПДВ стало збільшення в 1,5 раза обсягів відшкодування податку [14,c. 58] . У 2011 році до державного бюджету надійшло 130,1 млрд. грн. ПДВ, що на 43,8 млрд. грн., або на 50,7 %, більше відповідного показника попереднього року [15, c. 36].

Акцизний податок – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем [11, c. 160].

У 2008 році до державного бюджету надійшло 12,7 млрд. грн. акцизного податку, що на 2,2 млрд. грн., або на 20,9 %, більше показника 2007 року. Таке зростання відбулося через значне збільшення надходження акцизного податку з тютюнових виробів – на 1,0 млрд. грн.,  алкогольних виробів – на 0,6 млрд. грн. [12, c. 71]. Надходження акцизного податку у 2009 року склало 21,3 млрд. грн., що на 8,6 млрд. грн., або на 67,8 %, більше відповідного показника минулого року. Варто зазначити, що в умовах фінансово-економічної кризи акцизний податок був єдиним стабільно зростаючим джерелом надходжень до державного бюджету. Таке зростання відбулося через значне збільшення надходження акцизного податку з тютюнових виробів – на 5,5 млрд. грн., алкогольних виробів – на 0,9 млрд. грн. та нафтопродуктів – на 2,4 млрд. грн. [13, c. 62]. Надходження акцизного податку у 2010 року становили 27,6 млрд. грн., що на 6,3 млрд. грн., або на 29,8 %, більше відповідного показника минулого року. Основним чинником такого зростання стало збільшення надходження акцизного податку з тютюнових виробів на 4,0 млрд. грн. Це відбулося внаслідок збільшення ставок акцизного податку цього виду продукції з 1 січня поточного року, та повторне збільшення ставок цього виду підакцизної продукції з 1 липня 2010 року: для сигарет без фільтру та тютюну для паління – з 15,6 грн. за 1000 шт. до 35 грн., для сигарет з фільтром – з 37,5 грн. до 60 грн. за 1000 шт. Ще одним джерелом збільшення надходжень внутрішнього акцизу стало підвищення ставок акцизного збору на пиво та лікеро-горілчану продукцію. В цілому обсяг надходжень з цього джерела збільшився на 1,5 млрд. грн. [14, c. 60]. У 2011 році до державного бюджету надійшло 33,0 млрд. грн. акцизного податку, що на  5,4 млрд. грн. більше відповідного показника попереднього року. Основними чинниками збільшення сплати акцизу до державного бюджету стали надходження акцизного податку з тютюна та тютюнових виробів, які зросли на 2,2 млрд. грн. та збільшення ставок податку, яке привело до зростання надходжень акцизного податку на транспортні засоби – на 0,5 млрд. грн. [15, c. 39].

Структура податкових надходжень до місцевих бюджетів протягом 2008 – 2011 років відображена в табл. 2.

Структура податкових надходжень до місцевих бюджетів протягом 2008 – 2011 років

Таблиця 2

Податок на доходи фізичних осіб – плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу. Ставка податку становить 15 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат [11, c. 157] .

Традиційно основним бюджетоутворюючим  джерелом місцевих бюджетів залишається податок на доходи фізичних осіб. У 2008 році до державного бюджету надійшло 45,9 млрд. грн., що на  11,1 млрд. грн., або на 32,0 %, більше відповідного показника попереднього року. Основними чинниками, що вплинули на збільшення даного податку були: підвищення мінімальної заробітної  плати та прожиткового мінімуму [12, c. 109]. Податок з доходів фізичних осіб у 2009 році продовжує зберігати позицію найвагомішого за обсягом джерела наповнення дохідної частини місцевих бюджетів. При цьому номінальні надходження цього податку склали 44,5 млрд. грн., що на 1,4 млрд. грн. менше за показник минулого року [13, c. 80]. Надходження податку на доходи фізичних осіб у 2010 році становили 51,0 млрд. грн., що на 6,5 млрд. грн. більше відповідного показника минулого року [14, c. 75]. У 2011 році до місцевих бюджетів надійшло 54,1 млрд. грн. податку на доходи фізичних осіб, що майже на 6,0 % більше показника минулого року. На таке незначне зростання вплинуло зменшення надходжень цього податку до міста Києва [ 15, c. 68].

Дотримання основних принципів  оподаткування дуже важливе для  ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи  оподаткування в найближчому  майбутньому. Система оподаткування не буде ефективною, якщо вона виконуваиме тільки основну функцію – фіскальну. Фінансова практика виробила, а наука сформулювала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування. Такими критеріями є принципи оподаткування, якими вважають ті базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері. В даний час реально втілені в дійсності чотири принципи оподатковування:

1. Принцип справедливості полягає у тому, що кожен підданий держави зобов'язаний брати участь у фінансуванні витрат держави відповідно до своїх доходів і можливостей. Однак зміст цього принципу настільки багатогранний, неоднозначний і широкий, що вимагає свого спеціального дослідження. 
2. Принцип економічної збалансованості інтересів платника податків і державної скарбниці. Задача законодавця – на основі економічно обґрунтованих пропозицій установити такий режим оподатковування, що не придушував би економічну активність платника податків і в той же час забезпечував необхідний рівень податкових надходжень у бюджет.  Таким чином, оподатковування, як економічна категорія, має свої межі, обумовлені відповідно до принципу домірності.  Податкова межа – умовна крапка в оподатковуванні, при якій досягається оптимальна для платників і державної скарбниці частка валового національного продукту, що перерозподіляється через бюджетну систему.
3. Принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків. Відповідно до данного принципу оподатковування повинне характеризуватися визначеністю і зручністю для платника податків.  Іншим проявом цього принципу є інформування платника податків про всі зміни податкового законодавства. Крім того, одним із проявів даного принципу можна вважати можливість вибору платником податків того чи іншого способу поводження з запропонованих податковим законодавством.
4. Принцип економічності також називають принципом ефективності, тому що по суті він означає, що суми зборів по кожному окремому податку повинні перевищувати витрати на його збір і обслуговування [7, c. 228]. 

Отже, податкова система може вважатися ефективною за двох умов:  
коли фінансово забезпечується виконання функції держави та достатньо виконуються основні принципи оподаткування. 

2.2. Альтернативні системи оподаткування

До альтернативних систем оподаткування належать спрощена система  оподаткування та фіксований сільськогосподарський  податок.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених Податковим кодексом України, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам та реєструється платником єдиного податку.

Суб'єкти господарювання, які  застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного  податку:

1. Перша група – фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень.
2. Друга група – фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Дія даного пункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої або п'ятої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для таких груп.

3. Третя група – фізичні особи – підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень.
4. Четверта група – юридичні особи – суб'єкти господарювання будь–якої організаційно–правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
5. П'ята група – фізичні особи – підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена; обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.
6. Шоста група – юридичні особи – суб'єкти господарювання будь–якої організаційно–правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.

Не можуть перейти на спрощену систему оподаткування: довірчі  товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово–кредитні та небанківські фінансові установи; суб’єкти підприємницької діяльності за наявності у їх статутному фонді понад 25% внесків, що належать юридичним особам - учасникам, які не є суб'єктами малого підприємництва; спільні підприємства.

Ставка єдиного податку  для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли платник єдиного  податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці  або за участю у підприємницькій  діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного  податку збільшується на 50 відсотків  за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності – фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Суб'єкт підприємницької діяльності – фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. 

Об'єктом оподаткування  юридичних осіб – підприємців є здійснення підприємницької діяльності. Базою оподаткування є визначена виручка від реалізації продукції без урахування акцизу [5, c. 151]. 

Наступною складовою альтернативних систем оподаткування є фіксований сільськогосподарський податок – це податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів.

Об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Базою оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) – нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року .