Вступ 

     Фінансова криза, що відбувається по всьому світу, загострила багато проблем та змусила  уряди всіх країн застосовувати  нестандартні заходи з метою її подолання. Кризові явище в економіці  та суспільстві сприяють зростанню  ролі страхування як елементу соціального захисту населення та засобу компенсації матеріальних збитків від підприємницьких, техногенних та екологічних ризиків. Страхування виступає як елемент інституціональної системи держави та відображає загальні закономірності фінансових відносин, які сприяють більш ефективному використанню всіх ресурсів.

     Страховий ринок забезпечує дієву систему  захисту майнових прав та інтересів  усіх громадян і підприємств, підтримання  соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а  також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

     Український ринок страхових послуг має значні можливості, проте потреби національної економіки та населення у якісних страхових послугах не задоволено. На страховому ринку є серйозні проблеми, які перешкоджають подальшому розвитку, зокрема це недосконала законодавча нормативно-правова база, недосконала система державного контролю за фінансовою надійністю страхових компаній, використання в неповному обсязі інвестиційних можливостей страхових компаній, зволікання страховими компаніями з виплатами страхових сум і страхового відшкодування, неправомірна відмова від виплати та порушення страхового законодавства тощо. Саме ці обставини роблять страховий ринок популярним об’єктом досліджень як серед науковців, так і серед практиків-фінансистів.

     Варто зазначити, що сьогодні вітчизняний страховий ринок значно відстає від страхових ринків розвинених країн. Інвестиційна діяльність страхових компаній знаходиться теж не на найкращому рівні, адже нерозвиненість фінансових інструментів, занепад фондового ринку суттєво впливають на розвиток страхування, оскільки знижують його інвестиційні можливості. Сьогодні інвестиційна діяльність страхових компаній фактично зводиться до утримання страхових резервів на депозитних рахунках в банках, що в умовах фінансової кризи загострює проблему своєчасної сплати страхового відшкодування.

     В Україні основні проблеми теорії та практики страхування в умовах ринкової економіки досліджували В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, О.І. Барановський, В.А. Борисова, Є.В. Бридун, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Н.І. Костіна, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, К.В. Шелехов та інші.

     Основною метою даної роботи є визначення теоретичних засад, обґрунтування основних напрямів формування та розвитку страхового ринку України та визначення засобів реалізації цього процесу.

     Для досягнення мети необхідно вирішити ряд завдань, а саме:

• розкрити теоретичні засади функціонування ринку страхових послуг;
• дослідити сучасний стан ринку страхових послуг України та ефективність його функціонування;
• визначити основні проблеми функціонування ринку страхових послуг України та перспективи його розвитку.

     Об’єктом  дослідження роботи виступають соціально-економічні взаємовідносини суб’єктів ринку, що виникають при наданні страхових  послуг та пов’язані з процесом формування ринку страхових послуг.

     Предметом дослідження ринок страхових  послуг в Україні.

     При написанні роботи були використанні наукові розробки провідних вчених, нормативно-правові акти та офіційні статистичні дані Держаної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства економік України.

 

      РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади функціонування ринку страхових послуг України 
 

     

1. Етапи та чинники розвитку страхового ринку  України

 

     Як  свідчить історичний досвід розвитку страхування, людство завжди намагалося захистити себе від несприятливих явищ, які виникають в результаті природних катаклізмів та негараздів між окремими об'єктами виробничих відносин. Сам необхідність відшкодування збитків у результаті їх настання є об'єктивною передумовою виникнення певних економічних відносин між суб'єктами у формі страхового захисту.

     Страховий ринок України розпочав формуватися  на початку 90-х років двадцятого століття. За свою нетривалу історію  він пройшов три етапи розвитку. Першим був період з середини 90-х до 1993 року, коли фактично не існувало страхове законодавство (період так званого "стихійного розвитку"). Другим був період 1994-1996 рр., коли розвиток ринку регулювався Декретом КМУ «Про страхування» від 10.05.1993р. (період так званого "декретного розвитку"). Третім є період з 1997р. по наші дні. Цей період називають "законним розвитком", бо ринок регулюється Законом України «Про страхування»[5]. Вперше цей закон був прийнятий 07.03.1996р.

     Відокремлюють чотири основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування.

     Чинник 1-й — створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА.

     Чинник 2-й — створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організацією, то через слабкий розвиток на той час ринкового законодавства він був істотно обмежений щодо можливостей підписувати вигідні страхові угоди, отримувати доходи від інвестиційної діяльності, впроваджувати ефективні форми мотивації праці тощо.

     Чинник 3-й — створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків, щоб ті їх обслуговували. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсально, не обмежуючись потребами своїх засновників.

     Чинник 4-й — створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва. З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала потреба створити обслуговуючу, комерційну інфраструктури. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком [14, с.32-46].

     Формування сучасного  страхового ринку України відбувалося  в умовах поступового зростання  доходів населення; підвищення зацікавленості юридичних та фізичних осіб у захисті  своїх майнових інтересів; збільшення кількості прибуткових підприємств; законодавчого запровадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; розвитку ринків фінансових послуг та формування національної системи іпотечного кредитування; системи недержавного пенсійного забезпечення [17, с. 147].

     Отже, сьогодні ринок послуг страхових компаній в Україні є найбільш розвиненим серед інших сегментів фінансового ринку після банківського сектору. Це пов’язано в першу чергу з тим, що дані послуги є особливими та не можуть надаватись банками згідно чинного законодавства. Крім того, в багатьох випадках страхування є обов’язковим, не кажучи вже про обов’язкові види страхування, затверджені на законодавчому рівні. Проте актуальним питанням залишається якісний розвиток даного сегменту ринку фінансових послуг, адже за деякими показниками розвитку страховий ринок України відстає від ринку розвинених країн Європи на декілька десятків років.

     Також, формування стабільного страхового ринку потребує об'єктивного інформування всіх його учасників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку та запровадити програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг. 

     1.2. Державне регулювання ринку страхових послуг

 

     Державне  регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; — це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень [10].

     Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:

     - створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

     - недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

     - дотримання вимог законодавства України про страхування.

     Головною  метою державного регулювання страхової  діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

     Цілісний  механізм державного регулювання страхової  діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

     Надання страхових послуг передбачає індивідуальні  конкретні страхові відносини між  страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

     Система законодавства щодо регулювання  страхової діяльності складається  з:

     - загального законодавства;

     - спеціалізованого страхового законодавства;

     - підзаконних актів.

     Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні), Закон України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року (зі змінами та доповненнями) [5].

     Основою системи законодавчого регулювання  страхового ринку є Конституція  України та Закон України "Про  страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року.

     З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою  діяльністю на території України  здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

     Державний нагляд за страховою діяльністю в  Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України  про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності  страховиків і захисту інтересів страхувальників.