Розрахунки з різними дебіторами

ВСТУП

 

Докорінна перебудова економічних  відносин в агропромисловому комплексі  на сучасному етапі потребує раціональної організації бухгалтерського обліку та підвищення його ролі в управлінні господарською діяльністю. Це дозволяє не тільки виявляти приховані резерви, викривати порушення режиму економії, паливної та фінансової дисципліни, але й попереджувати та вчасно усувати можливі витрати та необґрунтовані витрати. Бухгалтерський облік створює передумови до максимального використання виявлених резерві, соціального та економічного витрачання виявлених резервів, цільового та економного витрачання коштів відповідно до затверджених кошторисів витрат.

Бухгалтерський облік  на сільськогосподарський підприємствах  повинен бути організований таким  чином, виходячи з зазначених вимог, щоб забезпечити повноту даних про наявність основних засобів, тварин, насіння та кормів, мінеральних добрив, отрутохімікатів, пального та мастил, запасних частин, інших матеріалів на будь-яку дату, а також про всі їх надходження і вибуття за певний проміжок часу; своєчасність проведення розрахунків з постачальниками за придбані запаси чи надані послуги (виконані роботи), а також по сплаті кредитів і податків; чітке відображення витрат виробництва, повне оприбуткування виробленої продукції, достовірність її калькуляції і оцінку при переробці та реалізації для вивчення фінансових результатів; чіткий контроль за виконання договірних зобов’язань щодо обсягів і строків реалізації продукції, правильності застосування реалізаційних цін, знижок і націнок до них, складання точної, повної та своєчасної звітності.

Бухгалтерський облік  як система передбачає використання такої його підсистеми як управлінський  облік, що дає змогу надати керівництву  підприємства оперативну економічну інформацію, яка створює можливості планування та контролю ефективності використання засобів підприємства.

Предметом діяльності підприємства є:

• виконання робіт, які забезпечують вирощування великої рогатої худоби для потреб сільського господарства та іншої продукції і послуг;
• оптова і роздрібна торгівля продовольчими і непродовольчими товарами;
• створення найбільш сприятливих і безпечних умов праці на кожному робочому місці.

Підприємство  є юридичною особою. Воно здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України і статуту.

Підприємство веде самостійний  баланс, має рахунок в установі  банку, печатку.

Підприємство здійснює бухгалтерський облік згідно з чинним законодавством. Директор підприємства і головний бухгалтер несуть персональну  відповідальність за додержання порядку ведення і достовірність їх обліку та звітності.

Основним узагальнюючим  показником діяльності підприємства є  прибуток. Чистий прибуток, що залишається  після внесення передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, відрахувань у галузеві інвестиційні фонди, залишається в повному розпорядженні підприємства.

На підприємстві існує  лінійно — функціональна структура  управління, при якій лінійна підлеглість  з усіх питань (вплив на керований  об'єкт), пов'язаних з управлінням даного об'єкта, поєднуються з функціональним управлінням (управління не за об'єктами, а за спеціальностями). Ця структура ґрунтується на розподілі сфер повноважень і відповідальності за функціями управління, а по вертикалі - за підлеглістю нижчих ланок вищім. Лінійно - функціональна структура забезпечує ефективне поєднання лінійного керівництва з консультаційним обслуговуванням з боку функціональних (штабних) служб без порушення прав і обов'язків лінійних керівників.

Взаємовідносини підприємства з основними покупцями продукції і постачальниками матеріально — технічних ресурсів є стабільними.

Удосконалення бухгалтерського  обліку, посилення його контрольних  функцій за господарською діяльністю підприємств є основою зміцнення  фінансової дисципліни. Здійснюючи суцільне та безперервне відображення всіх операцій, пов’язаних з веденням господарської діяльності, бухгалтерський управлінський облік дозволяє не тільки систематично зіставляти їх з затвердженими нормативами, але й встановлювати причини відхилень фактичних витрат від затверджених нормативів, визначити найбільш ефективні норми витрат, підвищувати рівень бюджетного та кошторисного планування.

Введення в дію національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні зумовило принципово новий  підхід до обліку дебіторської заборгованості. Згідно П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість” дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.  Керуючись вимогами П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість” всі підприємства ( крім бюджетних) в бухгалтерському обліку  повинні відображати інформацію про дебіторську заборгованість окремо по двох видах :

• довготермінова дебіторська заборгованість;
• поточна дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість є поточною при наявності наступних ознак: 1) виникнення її під час нормального операційного циклу;

2) погашення в межах  12 місяців з дати балансу.

Для віднесення дебіторської заборгованості до поточної не обов’язкова  наявність цих двох при знаків.  На відміну від терміну „поточна дебіторська заборгованість” термін „довготермінова дебіторська заборгованість” визначає одночасне виконання двох умов: виникнення заборгованості  не протягом нормального операційного процесу і погашення заборгованості після 12 місяців з дати балансу.  Виходячи з цього , поточна дебіторська заборгованість враховується в складі оборотних активів підприємства, довготермінова – в складі необоротних активів підприємства.

Використання методу класифікації дебіторської заборгованості ґрунтується  на  групуванні заборгованостей по термінах її погашення (наприклад, по наступних групах: терміни неоплати до 1 місяця, 3-6 місяців, 6-12 місяців, 1-2 роки, більше двох років).  Для кожної групи підприємств встановлюється коефіцієнт сумнівності, який росте з збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума    добутків  поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги і коефіцієнта сумнівності відповідної групи. Нараховані суми резерву сумнівних боргів за звітний період підприємства відображають в складі інших операційних витрат в звіті про фінансові результати.

В цілому введений Національними стандартами  бухгалтерського обліку України  порядок обліку дебіторської заборгованості базується на принципі обачності – використання в бухгалтерському обліку методів оцінки, які запобігають завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Наявність ряду проблем, пов’язаних з несвоєчасністю погашення дебіторської (заодно як і кредиторської) заборгованості, вимагає здійснення наукових досліджень та розробки системи пропозицій по вдосконаленню організації обліку розрахунків, оптимізації грошових потоків тощо.

Під дебіторами розуміють підприємства, організації, фізичних осіб, які мають  відносно даної установи дебіторську заборгованість.

Дебіторська заборгованість – це заборгованість інших організацій, фізичних осіб, підприємств перед  даною установою.

Виходячи з цього, обрана тема курсової роботи є достатньо актуальною. Метою  її написання є виявлення тенденцій  та проблем в організації обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами і розробка на цій основі системи пропозицій по їх вирішенню.

 Виходячи з мети дослідження,  в роботі передбачається вирішити  наступні завдання:

- дослідити економічну сутність  розрахунків з різними дебіторами;

- охарактеризувати методику ведення обліку, нормативно правове регулювання ;

- намітити шляхи поліпшення  організації розрахунків з дебіторами  і кредиторами та визначити  можливості удосконалення їх  обліку (в т.ч. враховуючи зарубіжний  досвід).

Об'єктом курсової роботи є розрахунки з різними дебіторами ТОВ «Подільський господар – 2004».

Предмет дослідження  – система обліку розрахунків  із різними дебіторами і кредиторами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ 
1.1 Огляд нормативних документів, що регламентують облік дебіторської заборгованості

Досить важливим питанням у розкритті теми обліку дебіторської заборгованості є визначення нормативної  бази, яка регулює порядок та правильність здійснення обліку. Знання та розуміння нормативних джерел дозволяє приймати вірні та законодавчо обґрунтовані рішення на підприємстві стосовно дебіторської заборгованості.

Дебіторську заборгованість регламентують чинні в Україні  нормативні документи:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

2. Закон України «Про  податок на додану вартість»  №168/97-ВР від 3.04.97 р.

3. План рахунків бухгалтерського  обліку підприємств, організацій  та установ.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість».

5. Положення про документальне  забезпечення записів у бухгалтерському  обліку.

6. Методичні рекомендації  по застосуванню реєстрів бухгалтерського  обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні» визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні. Крім цього в ньому визначено такі поняття, як «зобов'язання». Відповідно до Закону України № 996 від 16.07.99 р. підприємство (організація) самостійно визначає облікову політику на рік, де відображаються основні засади організації та ведення обліку на підприємстві.

Закон України «Про податок  на додану вартість» №168/97-ВР від 3.04.97 р. Цей Закон визначає платників  податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

План рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  та господарських операцій підприємств  і організацій та Інструкція № 291 про його застосування встановлюють позначення і порядок ведення  рахунків бухгалтерського обліку для  узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов'язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків та бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності. План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації і групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. Згідно Інструкції №291 для обліку зобов'язань призначений клас 5 «Довгострокові зобов'язання» і 6 «Поточні зобов'язання» Плану рахунків, склад яких відповідає структурі довгострокових та поточних зобов'язань.

Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 10 «Дебіторська заборгованість» регламентується на законодавчому рівні. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Положення про документальне  забезпечення записів у бухгалтерському  обліку встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському  обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків).

Методичні рекомендації по застосуванню реєстрів бухгалтерського  обліку спрямовані на узагальнення у  регістрах бухгалтерського обліку (крім регістру позабалансового обліку) методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ), їх філій, відділень, представництв незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності (далі - підприємства), на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу і зобов'язань, доходів, витрат, фінансових результатів.