Роль та значення міжнародного кредитування для економіки України

Поява євроринку  відноситься до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною мірою біли представлені в доларах – так званих євродоларах, що було пов’язано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

Банки почали використовувати  ці кошти для кредитування клієнтів з різних країн. Банки США, розвиваючи мережу філій за кордоном, взяли активну участь у становленні цих ринків. До 90-х років обсяг євродолларового ринку перевищив 2 трлн дол., а зараз за різними оцінками складає 7-8 і навіть 10 трлн дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться на банківських депозитах. Банки, що мають такі депозити і надають кредити в євродоларах і євровалютах, називаються євробанки.

Євровалютні ринки  не обов’язково пов’язані з європейськими  країнами. Окрім фінансових центрів  в Європі (Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Люксембург), такі операції ведуться в Нью-Йорку, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні тощо.

Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60%), євромарками (14%), євройєнами (6%), євро (3%), єврошвейцарськими франками (1%).

Самі великі банки мають широку мережу закордонних  філій і відділень, через яку  вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це – транснаціональні банки (ТНБ), серед яких лідирують американські. В 1960 р. тільки 8 банків США мали філії за кордоном, їх активи складали не менш 4 млрд дол. В 90-ті роки закордонні філії вже мали більше 100 американських банків із загальними активами більше 500 млрд дол. Основна клієнтура ТНБ – промислові ТНК, які самі беруть активну участь в світових фінансових операціях.

Єврокредити, як правило, надаються на умовах “рол овер” (роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок  краху Бреттон-Вудської системи  при їх наданні почали використовувати  “плаваючі” ставки відсотка.

Відновлювані  роловерні кредити не мають встановленого  загального розміру суми кредиту. При  його одержанні обговорюється лише дата зміни “ціни” та обсягу кредиту  в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни  ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорентні, кредити, в яких практикують використання овердрафту. Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зобов’язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позичальника.

Відсоткова  ставка за роловерними кредитами  складається з двох частин – базової  ставки і маржі. За базу приймаються  відсоткові ставки за три- або шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад ЛІБОР (LIBOR) у Лондоні.

ЛІБОР – ставка, запропонована на Лондонському міжбанківському  ринку депозитів. Це відсоткова ставка, за якою провідні банки Лондона надають позиковий капітал у певній валюті іншим банкам. Вона служить базовою ставкою для багатьох операцій на міжбанківському ринку позикових капіталів. Маржа коливається від 0,25 до 2% залежно від стану ринку та надійності (рейтингу) позичальника.

За аналогією з ЛІБОР в інших фінансових центрах останнім часом стали формуватися свої базові ставки: ФІБОР – у Франкфурті-на-Майні, СІБОР – в Сінгапурі, БІБОР – в Бахрейні тощо.

В міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані  кредити, які надаються декількома банками одному позичальнику. Створення синдикату банків дозволяє об’єднати ресурси його учасників для проведення великих кредитних операцій. Обсяги синдикованого кредиту, як правило, сягають декількох мільярдів доларів, а строки досить тривалі – в середньому 7-10 років. Такі умови кредитування дозволяють з одного боку, зібрати таку суму кредиту, яка не під силу одному банку, а з іншого - розподілити кредитний ризик між всіма його учасниками пропорційно їхньої частки в сумі кредиту [11].

 

1.3. Урегулювання світової кризи заборгованості

 

Обслуговування  зовнішнього боргу е одним  з найважливіших елементів макроекономічної політики держави.

Зовнішньою  заборгованістю прийнято вважати суму фінансових зобов'язань країни перед  іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни.

До зовнішньої заборгованості належать переважно  борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах  і послугах, які впливають на платіжний  баланс. Зовнішня заборгованість виникає  головним чином унаслідок залучення зовнішніх позик, а також у випадках націоналізації іноземної власності із зобов'язанням виплатити компенсацію попереднім власникам.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним  з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

На сучасному  етапі для майже всіх країн світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах — за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх позик, з явним переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

Згідно з  загальноприйнятою методологією розрахунку макроекономічних показників, зовнішній  борг охоплює такі компоненти: довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами  міжнародних фінансових організацій та приватні борги; короткостроковий борг; заборгованість перед МВФ. Своєю чергою, довгостроковий борг складається з:

• приватного не гарантованого боргу;

• державного боргу;

• боргу, гарантованого  державою.

Основними аналітичними показниками, за якими узагальнюються дані про зовнішню заборгованість, є:

• несплачений  і розподілений борг — сума несплаченої  заборгованості за кредитами, реально  отриманими позичальником, за станом на кінець року;

• отримання  кредитів позичальником протягом року;

• нерозподілений борг — не отримана боржником сума кредитів, угода про надання яких є підписаною;

• виплати основної суми боргу боржником протягом року;

• сплата процентів  боржником за залишком заборгованості протягом року;

• платежі з  обслуговування боргу — платежі  основної суми боргу і процентів за залишком заборгованості, що здійснюються боржником протягом року;

• чисті потоки — отримання нових кредитів позичальником  за мінусом виплати ним основної суми боргу;

• чисті трансфери  — отримання нових кредитів позичальником за мінусом його платежів з обслуговування боргу.

Несплачений і  розподілений борг являє собою показник, який характеризує поточну зовнішню заборгованість країни. Щороку дана країна може отримати нові кредити, але змушена  здійснювати платежі з обслуговування нагромадженого зовнішнього боргу. Останні складаються з платежів з погашення основної суми боргу і виплати процентів. Якщо платежі з обслуговування боргу перевищують суму нових кредитів, тоді чисті трансфери є негативними. У країнах з високим рівнем зовнішньої заборгованості негативними можуть бути і чисті потоки. У деяких випадках країна або фірма може підписати угоду з кредитором про відкриття кредитної лінії, але не скористатися нею чи скористатися частково. У цій ситуації виникає нерозподілений борг [6].

У загальному вигляді  сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:

• борги за кредитами держав;
• борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інституціями;
• борги, що виникли внаслідок незбалансованості торговельного і платіжного балансів;
• борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивозом власних;
• борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Для аналізу  рівня і динаміки зовнішнього  боргу, з'ясування здатності країни обслуговувати зовнішній борг Всесвітній банк використовує такі показники:

• EDT/XGS — відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
• EDT/GNI — відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового національного доходу;
• TDS/XGS — відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг;
• INT/GNI — відношення сплати процентів до валового національного доходу;
• RES/EDT — відношення міжнародних резервів до загальної суми зовнішнього боргу;
• RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів і послуг;
• Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;
• Concessional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;
• MultUaterai/EDT — частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу.

Аналітики вважають, що верхньою межею оптимальності  зовнішнього боргу є співвідношення EDT/XGS на рівні не більш ніж 200-250 % і  співвідношення ТОБДвБ - не більш як 20-25 %. При цьому, щоправда, у чисельнику враховується не весь зовнішній борг, а тільки державний та гарантований державою борг.

До двох основних індикаторів  заборгованості належать:

• відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
• відношення обслуговування боргу до експорту, або норма обслуговування боргу [18].

Існує два полюси зовнішньої заборгованості в сучасній світовій економіці:

• велика група країн-боржників;
• невелика група країн-кредиторів з участю міжнародних кредитних установ.

Країни, що розвиваються, є боржниками розвинутих країн, міжнародних кредитно-фінансових організацій, а також колишніх соціалістичних країн. (Кредиторами колишніх соціалістичних країн є в основному розвинуті країни та міжнародні фінансові організації.)

Світовими боржниками є і  розвинуті країни, котрі одночасно  виступають одна щодо одної і як боржники, і як кредитори. Так само вони є одночасно і донорами, і боржниками міжнародних кредитно-фінансових організацій.

Кредиторами виступають:

• банки та інші фінансово-кредитні установи;

• індивідуальні підприємці, які купують облігації іноземних позичальників;

• уряди країн;

• міжнародні кредитно-фінансові  організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції  й розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова  корпорація (МФК), Міжнародна асоціація  розвитку (МАР), Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) та ін.

Згідно з класифікацією  країн за рівнем заборгованості, шо розроблена Всесвітнім банком, вони поділяються  на такі групи:

1. Країни з  надмірною заборгованістю (показники  відношення зовнішньої заборгованості  до експорту і ВВП відповідно  перевищують 220 % і 80 %).

2. Країни з  помірною заборгованістю (обидва  показники нижчі за наведені, але вищі за 60 %).

3. Країни з  низьким рівнем заборгованості (обидва показники нижчі за 60 %).

До категорії  країн із надмірною заборгованістю можна віднести: країни Центральної  Африки (показник відношення зовнішньої заборгованості до експорту в середньому становить 255 %); країни Південної Азії (249 %); країни Латинської Америки та Карибського басейну (247 %). До категорії країн з помірною заборгованістю належать: країни Європи і Центральної Азії (168 %), країни Середньої Азії й Північної Африки (153 %); країни Східної Азії й Тихоокеанського регіону (100 %).

Наведена класифікація країн, що розвиваються, за розміром їхнього  зовнішнього боргу не дає повного  уявлення про позицію країни як міжнародного дебітора. Практика світових фінансів показує, що країна з величезною зовнішньою заборгованістю може не мати значних труднощів щодо її обслуговування (як-от США). 1 навпаки, країна може мати відносно незначний іноземний борг і фактично стати банкрутом. Отже, показник величини зовнішнього боргу будь-якої країни недостатній для оцінки її позиції як міжнародного позичальника. Тут необхідний цілий комплекс економічних показників, що разом і формують таке поняття, як платоспроможність країни-дебітора. У комплекс показників платоспроможності країни входять як абсолютні, так і відносні величини. До абсолютних, крім власне розміру зовнішнього боргу, належать також витрати на обслуговування зовнішньої заборгованості.

Однак для об'єктивної оцінки платоспроможності, країни та її здатності обслуговувати зовнішній  борг до аналізу слід залучати відносні показники зовнішньої заборгованості. Лише відносні показники дають кредиторам можливість зважити перспективи різних форм зовнішнього фінансування того чи іншого позичальника.