Ринок банківських послуг України

 

     Найбільш  типовим є розподілення банківських  послуг на традиційні і нетрадиційні.

     Традиційні  послуги банків є супутніми для  традиційних банківських операцій. До них відносять послуги, пов’язані  з:

• розрахунково-касовими;
• кредитними;
• валютними;
• депозитними операціями банків тощо.

     До  нетрадиційних банківських послуг відносяться послуги, що раніше були не характерні для банків і з’явилися  у практиці їх роботи недавно. До них  відносять:

• гарантійні;
• посередницькі;
• трастові (довірчі);
• консультаційні тощо.

     В умовах ринкової економіки нетрадиційні послуги відіграють все помітнішу  роль у діяльності банків.

     Сьогодні  універсальні банки пропонують довгу  низку продуктів, що охоплює практично  всі сфери діяльності і фінансових послуг. Розмаїття пропонованого  банками кола продуктів збільшується завдяки тому, що надання цілком однакових послуг окремими банками  здійснюється по-різному.

     Основа  основ стратегії банку полягає  в наступних принципах:

• якомога дешевше купити капітал (заплатити якомога нижчу ставку(ПС1));
• продати капітал і послуги по рентабельній ставці (отримати якомога вищу ставку (ПС 2));
• знизити ризик втрат шляхом:
• відбору надійних клієнтів і отримання гарантій;
• диверсифікації операцій і освоєння різних ринків позичкового капіталу.

 

     У взаємовідносинах з клієнтом банк завжди партнерське підприємство. Партнерські  відносини базуються на добровільності обох сторін у взаємовідносинах між  банком і клієнтом на умовах взаємної зацікавленості. Комерційний банк завжди конкуруюче підприємство. Конкурентна  боротьба йде за клієнта, за його ресурси, за можливість надати послугу, за якість банківського продукту. Конкуренція  між банками в цілому укріплює банківську систему.

     При наданні своїх послуг банки вимушені враховувати деякі особливості, які не мають ніякого значення, або ж дуже незначне в інших  галузях:

• банківські послуги більшою частиною дуже абстрактні та регулюються безліччю договірних та законних постанов, тому клієнту необхідні докладні пояснення;
• ділові відносини клієнта та банку частіше всього тривають роками. Тому банк повинен весь час враховувати при збуті своїх продуктів те, що він хоче мати тривалі ділові відносини з клієнтом;
• великі майнові цінності, на які направлені послуги кредитних установ, потребують високого ступеню довіри клієнта до свого банку.

     Передумовою для планового узгодження банківських  послуг та потреб клієнтів є вивчення ринку.

     Метою вивчення ринку є відбір можливих цільових груп для споживання банківських  послуг та обробка одержаних даних  для планування.

     Через поточні зміни в області клієнтури  та конкуренції вимагається вивчення ринку, уважне спостереження за ринком та ринковий аналіз власної та потенційної  клієнтури.

     Отже, в жорсткій конкурентній боротьбі за клієнта і прибуток банки вимушені постійно вдосконалювати власний продуктовий  ряд, вдосконалювати ефективність і  якість своєї роботи. Як і на кожному  ринку, на ринку банківських послуг теж діють закони попиту і пропозиції. Тому, банк, розробляючи новий продукт, і виходячи з ним на ринок завчасно повинен вивчити і переконатись в потрібності і корисності даного продукту для клієнтів. Як відомо, перший, хто виходить на ринок, завжди виграє, бо має можливість отримати вищу ставку доходу поки продукт є ще новим  на ринку і специфічним.

     Оскільки  банківська послуга є продуктом  абстрактним, а не номінальним, то попит  на неї рівний пропозиції, тобто  надвиробництва як у виробничій сфері, не існує.

     Рівень  зацікавленості споживачів, тобто величина попиту залежить від маркетингової  роботи банку та системи відбору  і класифікації клієнтури, методів  роботи на ринку тощо, які кожен  банк визначає для себе самостійно.

     Успіх банку залежить від того, наскільки  послуги, які він надає, відповідають суспільній пропозиції, наскільки вони якісні і конкурентноздатні в  ціновому відношенні та ін.

     Розвиток  новітніх технологій у банківській  справі та зростання рівня конкуренції  на фінансових ринках спонукає до постійного пошуку нових видів банківського продукту, а відповідно й до розширення складу банківських операцій та зростання  їх загального обсягу. Це виявляється  у дедалі активнішому вторгненні банків у нетрадиційні для них  сфери діяльності (страхування, туризм тощо).

     Банківською послугою у такому разі слід вважати кінцевий результат функціонування банків щодо задоволення потреб клієнтів, пов’язаних із рухом грошових коштів або провадженням додаткових видів діяльності, що відображаються поза балансом. У першому випадку йдеться про задоволення потреб у кредиті, розрахунково-касовому обслуговуванні, розміщенні коштів на депозиті, обміні валют, у другому — про задоволення гарантійних, інформаційних, консалтингових, юридичних, облікових, трастових та інших потреб клієнтів банків.

     Що  ж стосується банківських операцій, то їх безумовно слід розглядати лише як технологічний процес, спрямований на використання відповідних потужностей діяльності відповідних підрозділів банків (фронт- і бек-офісів) задля реалізації відповідного банківського продукту. Інакше кажучи, банківські операції утворюють впорядковану сукупність дій працівників банківських установ щодо практичної реалізації потреб клієнтів у відповідних послугах. Щодо другої (нарівні із послугами) складової частини банківського продукту — емісії платіжних засобів, то вона не є результатом цілеспрямованої діяльності окремих банків, а об’єктивним результатом відповідних операцій усієї системи банківських установ, виявляється на макрорівні (у вигляді зростання грошової маси) та регулюється центральним банком за допомогою певного набору інструментів грошово-кредитної політики.

     Отже, сформулювати технологічну схему діяльності банку можна подати, відображаючи зв’язок між ключовими поняттями  банківської діяльності (рис.1.1). 

     

Рис. 1.1. Технологічна схема організації  банківської діяльності

Зрозуміло, що визначення поняття банківської  послуги зумовлює потребу в адекватній дефініції ринку таких послуг. Проте необхідно зазначити, що попри  поширеність тлумачення у працях різних авторів такого поняття, як фінансовий ринок, що визначає попит і пропозицію на різні фінансові активи, у науковій літературі немає єдиного підходу  до ринку банківських послуг. У  багатьох випадках, коли йдеться саме про фундаментальні поняття банківської діяльності загалом і про банківські послуги зокрема, формулюванням окремого визначення їх ринку часто нехтують.

     Визначати ринок банківських послуг, очевидно, доцільно було б, виходячи із загальних  підходів щодо розуміння ринку як економічної категорії. Відтак саме поняття ринку банківських послуг можна було б визначити як систему економічних відносин, що забезпечують реалізацію попиту на різного роду послуги з боку клієнтів банків, пропозицію цих послуг банківськими установами та формування ціни на них. При цьому загальна класифікація сегментів ринку банківських послуг може відповідати традиційному розподілу результатів діяльності банків на чотири умовні групи: депозитні (ощадні), кредитні, розрахунково-платіжні та інші (консультаційні, інформаційні, трастові тощо).

     Окремо  необхідно звернути увагу на сегментування  ринку банківських послуг залежно  від їх класифікації на роздрібні  й оптові (корпоративні), що є загальноприйнятою  у термінології банківських установ  розвинутих країн і передбачає передусім  розмежування діяльності банків, спрямованої  на обслуговування приватних, фізичних осіб (домашніх господарств) і спрямованої  на обслуговування корпоративних клієнтів, підприємств (або юридичних осіб у широкому розумінні). Така класифікація поступово набуває усе більшого поширення й у вітчизняній  банківській практиці, коли йдеться  про розробку відповідної стратегії  функціонування банків щодо обслуговування різних груп клієнтів. 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Фінансово-економічні  показники діяльності  банків

Основним  принципом діяльності банків за умов ринкової економіки є комерційний  розрахунок та самофінансування. Це означає, що банк за рахунок власних доходів  здійснює кредитно-комерційну діяльність та соціальну програму, гарантує всім акціонерам єдиний рівень дивідендів.

Важливим  показником діяльності банків є прибуток, який визначається як різниця між  отриманими доходами і проведеними  витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банки були достатньо  прибутковими. Прибуток стимулює діяльність банків щодо розширення і підвищення якості банківських послуг, забезпечення резервів та та страхових фондів на випадок непередбачених обставин або  втрат.

У прибутковості  банків зацікавлені також акціонери  і клієнти. З одного боку, акціонери  банків зацікавлені у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал. З іншого, акціонери  як інвестори зацікавлені в зменшенні  ризику при здійсненні інвестицій. Позичальники певною мірою також  заінтересовані у прибутковості  банків, оскільки здатність банку  надавати кредити залежить від розміру  і структури його капіталу. А тому при визначенні банку, в який будуть інвестуватись кошти, важливо мати інформацію про результати фінансово-комерційної  діяльності банку. Для цього можна  використовувати таку систему оціночних  показників:

Абсолютний  розмір (сума) прибутку (збитку) банку.

Цей показник має універсальний характер, дає  уявлення як про зміст, характер, функціональну  спрямованість та обсяг діяльності банківської установи, так і про  результативність її роботи, що, в принципі, є головним у фінансовій справі. До того ж, цей показник є досить зручним у порівнянні, в оцінці економічної результативності банку.

2. Рентабельність капіталу (ROE ¾ return on equity)

ROE = П  / К ,

де П  ¾ сума прибутку банку,

К ¾  капітал банку.

Даний показник є узагальнюючим показником результативності діяльності комерційного банку.

3. Рентабельність активів (ROA ¾ retutn on assest)

ROA = П  / А ,

де П  ¾ сума прибутку банку,

А ¾  активи банку.

Аналогічний показник:

ROAд. = П  / Ад.,

де Ад. ¾ доходні активи.

Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його персоналу  в підтримці оптимальної структури  активів та пасивів з погляду  на доходи та витрати.

Показник  характеризує здатність банку забезпечити  найбільшу віддачу активів, їхню прибутковість, на що, в свою чергу, впливає доходність активів та можливості банку мінімізувати витрати і  тим самим максимізувати частку прибутку в доходах. Саме тому між  показниками ПА, ДА та РВ діє такий  взаємоз'язок:

ROA = ДА * РВ ,

Прибуток  Доходи Прибуток

¾¾¾¾ = ¾¾¾¾ x ¾¾¾¾¾ × Активи Активи Доходи

Аналогічним чином діє також взаємозв'язок між показниками:

ROE = ROA / ПС ,

Прибуток  Прибуток Капітал

¾¾¾¾ = ¾¾¾¾ x ¾¾¾¾¾ × Капітал Активи Активи

У даному випадку показник ПО (Платоспроможність) можна розглядати як достатність  капіталу ¾Д:

Д = ВК / ЗК ,

де ВК ¾ власні кошти банку,

ЗК ¾  залучені кошти, що відображають розмір зобов'язань банку.

Показник  відображає фінансову стійкість  банку, достатність власних коштів для забезпечення зобов'язань на залучені кошти.

4. Рівень  витрат (частка прибутку в доходах)

РВ = Пр / Д ,

де Пр. ¾ сума прибутку банку,

Д ¾  сума доходу банку.

Показник  відтворює результати роботи банку  шляхом контролю та порівняння за розміром витрат.