Ринок банківських послуг України

     Очевидно, що розробка адекватних теоретичних  підходів до визначення низки базових  дефініцій банківської діяльності є однією із необхідних умов формування правильної стратегії практичної оптимізації роботи банківських установ.

     Класифікування  сукупності наведених дефініцій  очевидно слід починати із розуміння  ролі банків як повноцінних учасників  суспільного відтворення, котрі  виробляють і реалізують власний  продукт, з тією, однак, особливістю, що банки діють у специфічній  сфері економічних відносин —  грошовій. Ця специфіка визначає і  власне зміст виробничої діяльності банків, і той результат, який при  цьому отримується. Водночас важливо  розуміти, що банківські послуги, як і  будь-який інший вид послуг, є  невіддільними від своїх суб’єктів, тобто джерел надходження і одержувачів. Як зазначає А.Б. Борисов, послуги —  це блага, які надаються не у вигляді  речей, а у формі діяльності. У  цьому, на мій погляд, суттєва відмінність  послуг від матеріальних результатів  праці, котрі можуть існувати на ринку, не маючи зв’язку з тими суб’єктами, що їх продукують. Попри ці особливості  функціонування комерційних банків не можна не розглядати як діяльність суб’єктів господарювання, що виробляють і продають свій власний продукт  з метою отримання прибутку. І  хоча результати їхньої діяльності не набувають безпосереднього матеріального  втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони мають свою вартість, в основі якої лежать суспільні затрати. Цим результатом є різноманітні послуги у вигляді надання  кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо.

     Відтак  більш обґрунтованим з таких  позицій видається визначення змісту банківських послуг виключно як кінцевого  результату діяльності банків, зміст  якої власне і передбачає здійснення певних операцій. Саме для досягнення цього результату банки здійснюють різного роду операції. Іншими словами, власне “послуги” — це кінцевий результат, тоді як “операції” — це свого роду виробничий процес. Класифікацію цього виробничого процесу найбільш доцільно здійснювати з огляду на особливості формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комісійно-посередницьких. Пасивні операції полягають у залученні банками тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При здійсненні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Що ж до комісійно-посередницьких операцій, то вони проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому разі має місце вже не власне формування й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за розпорядженням останнього або здійснення інших операцій, які не пов’язані безпосередньо з рухом грошей — надання так званих забалансових послуг.

     У результаті здійснення зазначених трьох  груп операцій комерційні банки надають  клієнтам різноманітні послуги —  депозитні, кредитні, розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні та інші послуги.

     Поняття банківського продукту, таким чином, відображає більш широке розуміння кінцевого результату банківської діяльності, спрямованої на задоволення потреб різних груп клієнтів у різноманітних послугах, а також емісію безготівкових платіжних засобів. Особливістю функціонування комерційних банків є те, що їхній специфічний продукт набуває двоякого вираження: з одного боку, це надання різного роду послуг шляхом здійснення активних, пасивних та комісійно-посередницьких операцій, а з іншого — це створення безготівкових платіжних засобів, що власне є результатом тих самих операцій, оскільки у процесі залучення депозитів, видачі кредитів та здійснення розрахунків банки мають можливість збільшувати грошову масу в обігу в результаті ефекту мультиплікації.

     Загалом результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово  вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто “непрацюючі” ресурси примушують працювати на користь як окремих суб’єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.

     Чітке усвідомлення зазначених аспектів є  особливо важливим з огляду на поширене упередження щодо “непродуктивного”  характеру функціонування системи  комерційних банків у нашій країні. Викладені вище положення демонструють хибність стереотипу про банківські установи як про якусь “надбудову”  на виробничому секторі вітчизняної  економіки, адже від усвідомлення суспільством важливої ролі фінансового ринку  і банків як його ключових суб’єктів  значною мірою залежить успішність заходів, спрямованих на становлення  і всебічний розвиток повноцінної  ринкової економіки.

     Для розкриття специфіки потреб, які  задовольняються шляхом надання  банківських послуг, здійснимо класифікацію їх за такими напрямами: клієнти банку, спектр послуг, надаваних різноманітним  клієнтам, різновиди цих послуг.

     Це  можна відобразити з допомогою  таблиці 1.1. 
 
 

Таблиця 1.1. Загальна класифікація банківських послуг

     Банківські  послуги класифікуються за їхнім  зв’язком із функцією банку з перерозподілу  грошових ресурсів. Такий підхід до класифікації дає змогу прив’язати конкретні банківські послуги до діяльності конкретних підрозділів комерційного банку.

     Процентні послуги — це послуги, пов’язані з діяльністю банку із перерозподілу грошових ресурсів, тобто перетікання ресурсів, які тимчасово осіли в одних і потребують застосування в інших.

     До  цієї групи входять:

     а) послуги для вкладників — різні  за термінами й умовами види вкладів  юридичних і фізичних осіб (ці послуги  пов’язані з процентними витратами  банку);

     б) послуги для позичальників - різноманітні за видами й умовами кредити для  юридичних і фізичних осіб (ці послуги  пов’язані з процентними доходами банку). Оскільки послуги цієї групи  пов’язані з процентними доходами й витратами, пропонується відносити їх до групи процентних послуг.

     Комісійні послуги — послуги, не пов’язані з перерозподілом ресурсів. До цієї групи належать усі інші банківські послуги, які приносять банку непроцентні доходи, - трастові операції, депозитарні послуги, консультаційне обслуговування тощо. Оскільки ці послуги пов’язані з отриманням банком певної комісії за їх проведення, цю групу називають комісійними послугами.

     Розрахунково-касове обслуговування — специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг. Треба зазначити, що, з одного боку, залишки грошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучення ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цього погляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги для вкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводяться банком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержанням банком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можна розглядати як комісійні послуги.

     Процентні банківські послуги допомагають  одержати економічну вигоду як вкладникам банку, так і його позичальникам. Для вкладників економічний інтерес  виражається в самозростанні  вартості вкладених у банк грошей. Позичальник, вкладаючи одержані від  банку ресурси в певні види бізнесу, також одержує вартість більшу, ніж першопочатково інвестована. У цьому полягає смисл попиту на процентні послуги банку.

     Таким чином, повертаючись до ринку банківських  послуг, можна зробити загальну класифікацію за двома основними ознаками:

     Ринок конкретних банківських послуг.

     Суб’єкти, які формують попит на банківські послуги: юридичні і фізичні особи, які є власниками або здійснюють операції з нерухомістю; всілякі  корпорації - споживачі банківських  послуг; банки-кореспонденти (інституціональний  ринок); ринок, пов’язаний з урядовими  органами юридичні і фізичні особи, які є клієнтами банку по лінії  трастових послуг.

     До  основних банківських послуг зараз, як і раніше, належать залучення  коштів і подальше надання позичок. Проте навіть лише в межах цих  двох послуг може бути вироблено безліч найрізноманітніших форм банківських  продуктів.

     Існує ще декілька класифікацій банківських  послуг:

     1) залежно від характеру і частоти  надання послуги поділяють на:

• проблемні, що вимагають інтенсивного контакту клієнтів з банком (управління майном);
• послуги, що надаються відносно рідко (іпотечний кредит);
• рутинні послуги (ощадний рахунок);
• послуги, що надаються часто (поточний рахунок);

     2) залежно від того, на якому  етапі роботи з клієнтом використовується  послуга, розрізняють:

• стратегічні послуги;
• операційні послуги;
• послуги, що допомагають у вирішенні проблем клієнтів банку;
• послуги в умовах кризи (таблиця 1.2);

     3) залежно від юридичного статусу  клієнта виділяють:

• банківські послуги для фізичних осіб (населення, домогосподарства);
• банківські послуги для юридичних осіб (підприємства, громадські організації, фінансові інститути).

     Таблиця 1.2. Форми та види банківських послуг