Реформування системи оподаткування доходів фізичних осіб: тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири

      У перспективі з удосконаленням системи  податкового адміністрування і  підвищенням податкової дисципліни потреба у використанні  непрямих методів оцінки прибутковості буде зменшуватись, тому що загальноприйнята система буде більш об’єктивно враховувати  доходи і видатки фізичних осіб і встановлювати їхні взаємини з бюджетами.

      Рівень  податкового адміністрування в  значній мірі залежить від кваліфікації працівників податкових органів. Виросли  вимоги до рівня освіти працівників  податкових органів.

      Однією  з важливих умов ефективного функціонування системи прибуткового оподаткування є психологічна підготовленість платників до сплати податку з доходів фізичних осіб. При введені в 1992 році прибуткового податку був відсутній досвід участі населення в податковому процесі. Обліку доходів і видатків, декларування доходів. Усі ці умови несприятливо впливали на податкову дисципліну платників податків, при низькому рівні податкового адміністрування сприяли приховуванню доходів і ухиленню від виконання податкових зобов’язань. Тому в Україні заново доводиться формувати менталітет законослухняного громадянина та платника податків.

      Допомогу  платникам податків в освоєнні податкового  законодавства надають періодичні видання, численні газети, журнали, частина  з яких заснована податковою службою. Підвищення інформованості населення про порядок оподаткування доходів відбувається через консультаційні пункти податкових органів, проведення безкоштовних семінарів із платниками податків. Консультації в області оподаткування надають також аудиторські фірми.

      Часті зміни і складність податкового  законодавства вимагають значного розширення діяльності податкових органів  по роз’ясненню порядку оподаткування, насамперед для представників малого бізнесу, у тому числі індивідуальних підприємців і фізичних осіб, що не мають фахової освіти і відповідних знань.

      На  готовність платників податків платити  податки повністю і вчасно впливають  такі фактори:

• по-перше, справедливий розподіл податкових зобов’язань ;
• по-друге, ясність податкового законодавства, що виражається в доступності і однозначності податкового законодавчих норм, що встановлюють порядок оподаткування доходів фізичних осіб, їх права і обов’язки;
• по-третє, сприяння платникові податків з боку держави у виконанні його зобов’язань[5].

      Згода платників податків на сплату податку  з доходів фізичних осіб в розвинених країнах забезпечується завдяки наявності системи суспільного контролю за використанням бюджетних коштів. Але якщо в розвинених країнах використання бюджетних коштів піддається твердому суспільному контролю, то для України ще має бути створена ситуація, при якій громадянам стане зрозумілим взаємозв’язок між податковими платежами і наданими суспільними послугами.

      Відсутність системи, що забезпечує прозорість інформації про напрям використання бюджетних  коштів і оцінку ефективності їх використання, є однією з перешкод для успішного використання податку з доходів фізичних осіб у податковій системі України. Тому створення твердої системи контролю за використанням бюджетних коштів, інформування платників податків про напрямки витрат податкових платежів і покарання осіб, що допустили не цільове використання бюджетних коштів, є однією з необхідних умов скорочення розмірів «тіньової економіки» і зниження обсягів приховуваних від оподаткування доходів. 

      3. Реформування системи оподаткування доходів фізичних осіб: тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири

   Реформування  системи оподаткування доходів  фізичних осіб залишається актуальною з часів здобуття Україною  незалежності. Оскільки даний податок є не просто бюджетоутворюючим, але і відображає ступінь піклування держави про добробут своїх громадян у частині забезпечення соціальної справедливості та зменшення диференціації їх доходів громадян. До сьогодні ведуться суперечки науковців та експертів з приводу доцільності введення пропорційної системи оподаткування доходів громадян та спростування звинувачень у суто фіскальній природі прогресивної шкали.

   Дослідивши  праці вітчизняних науковців  можна зробити висновок, що основні  дискусії у сфері оподаткування  доходів фізичних осіб ведуться з  наступних питань:

• прогресивним чи пропорційним має бути оподаткування доходів громадян;
• які ставки прогресії чи які ставки пропорційного оподаткування застосовувати;
• можливість застосування єдиної ставки оподаткування;
• який має бути неоподатковуваний мінімум;
• яка має бути база оподаткування, тобто що вважати доходом і що оподатковувати.

   На  особливості прибуткового оподаткування  населення в кожній конкретній державі  впливає ряд факторів, серед яких можна виділити консервативність чи ліберальність економіки, ментальність та податкову культуру населення, економічну ситуацію в країні тощо[6]. Однією з головних причин недосконалості податкової системи України є відверте копіювання досвіду зарубіжних країн без належного його адаптування до вітчизняних реалій. Це яскраво відображається у функціонуванні механізму оподаткування доходів громадян. Так, Україна у 2004 році для реформування системи прибуткового оподаткування використала російську модель пропорційного оподаткування зі ставкою 13%, тобто не можна стверджувати, що це була економічна доцільність, оскільки в період до зазначеного року оподаткування здійснювалось за прогресивною шкалою запозиченою у європейських країн, що засвідчувало відмову від радянського минулого та орієнтацію на європейський простір[8].

   На  думку багатьох вітчизняних вчених, запровадження пропорційної системи було здійснено помилково, варто було вдосконалити вже діючу систему. Це підтверджує той факт, що в 2004 році із запровадженням пропорційної ставки податку податкові надходження зменшилися порівняно з 2003 роком. А в 2005 і 2006 роках вони зросли у зв’язку з різким зростанням номінальних доходів населення в силу збільшення мінімальної заробітної плати, що можна простежити з таблиці 3.1[6].

   Таблиця 3.1

   Взаємозв’язок надходжень від податку з доходів  фізичних осіб, ВВП та доходів населення, млрд. грн. [4, с. 133]:

    Досвід  розвинених країн засвідчує, що прибуткове оподаткування – дієвий інструмент перерозподілу в умовах зрілої демократії із чітко визначеними умовами суспільного договору, із високим рівнем життя й доходів населення, тому вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні повинно відбуватися в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості.  
 
Варто відзначити, що в країнах з розвиненою економікою частка індивідуального прибуткового податку в загальних надходженнях значно більша, ніж в Україні. Це пов’язано насамперед із запровадженням пропорційної ставки прибуткового податку, низькою податковою культурою населення та мізерним рівнем доходів. Адже на сьогодні в українському суспільстві ще не сформувалася ідеологія добровільної сплати податків, а тому велика кількість платників податків не бажає визнавати таке зобов’язання, не робить свого внеску в бюджети, підриваючи в такий спосіб розвиток та стабільність соціально-економічної політики держави. Зараз лише одиниці визнають обов’язок сплачувати законодавчо встановлені податки як конституційний. 
         Запровадження плоскої шкали оподаткування необхідно розглядати переважно як вимушений захід, спричинений тим, що в специфічних умовах окремих постсоціалістичних країн прогресивний податок виявився нездатним чинити корегуючий вплив на соціальне розшарування суспільства. Внаслідок трансформації частини заробітної плати у процентні доходи її виплати неврахованою готівкою та застосування інших методів приховування доходів заможні верстви населення мають можливість суттєво зменшувати свої податкові зобов’язання, тому основними платниками податку стають громадяни з низькими та середніми доходами [21].

    За  цих умов пропорційний податок на доходи громадян має сприяти виконанню таких завдань:

    а) виявити доходи, що приховувалися;

    б) поступово змінити модель поведінки  платників, сприяти формуванню нових податкових традицій і культури;

    в) зменшити податковий тягар на законослухняних платників[28].

    Мету  свого введення пропорційна система  оподаткування виправдала в окремих європейських країнах з радянським минулим, але на жаль не дала таких результатів в Україні. Яскравими представницями цього є Литва і Латвія, котрі здійснюють прибуткове оподаткування за пропорційною шкалою, і є не зважаючи на розповсюджену серед країн-учасниць Європейського союзу прогресивної шкали, є повноправними його членами.

    Не  належна реалізація поставлених  перед пропорційною шкалою завдань в Україні багато в чому пояснюється  половинчастим характером введених заходів. Так, ми вважаємо, що запровадження плоскої шкали необхідно було поєднувати із введенням єдиного соціального податку, що б сприяло зменшенню податкового навантаження на фонд оплати праці і відповідно сприяло б виведенню заробітної плати із «тіні». Проте дискусії з приводу введення даного податку, точаться вже багато років.

    Сучасна податкова система є надзвичайно  розгалуженою і різноманітною, тільки іноді досягаючи свого внутрішнього органічного взаємоузгодження. Як правило, податковий тягар фізичних осіб асоціюється лише з особистим прибутковим навантаженням та впливом деяких інших податків (зокрема, податок на землю, майновий податок тощо), які безпосередньо сплачуються населенням з різноманітних власних джерел доходів у контексті системи прямого оподаткування. В комплексному вимірі, на доходи фізичних осіб справляє вплив не лише сукупність прямих податків, але й система непрямого оподаткування через вмонтованість в ціновий механізм вартості суспільних благ (ефект "перекладання податків”). Якщо тягар непрямих податків є "прихованим” в механізмі роздрібного ціноутворення, то високий рівень податкових нарахувань на оплату праці автоматично підштовхує роботодавців до приховування доходів від оподаткування [23]. Отже, ступінь податкового навантаження на населення залежить не тільки від величини податкових вилучень, але й від матеріального достатку громадян і, насамперед, від розміру їхньої заробітної плати, а також реального прожиткового мінімуму та неоподатковуваного мінімуму в контексті фіскального адміністрування.

    Обсяги  споживання населенням суспільних благ та рівень податкового навантаження на громадян залежать від такого критерію, як прожитковий мінімум, що має безпосереднє відношення до доходів фізичних осіб. В класичному ідеальному варіанті та з позицій соціальної справедливості, реальний прожитковий мінімум повинен бути не нижче неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а останній, у свою чергу, постати основою мінімальної заробітної плати громадян (табл.3.2, рис.3.1) [23].

    Як  засвідчують дані, в Україні простежується  абсурдна ситуація: величина прожиткового мінімуму є вищою за показники  мінімальної заробітної плати громадян. В окремі періоди ця різниця могла  бути втричі більшою. І на сьогодні виправлення ситуації в кращий бік також не відбувається: на початок 2008 р. величина прожиткового мінімуму на 15% перевищувала показник мінімальної заробітної плати громадян[23].

Таблиця 3.2

Динаміка  мінімальної заробітної плати

і прожиткового мінімуму в 2000-2008 рр.

      При підрахунку прожиткового мінімуму необхідно враховувати різні фіскальні важелі – особистий прибутковий податок, інші прямі та непрямі податки, обов’язкові соціальні внески й відрахування. Наприклад, податок на нерухомість, проект введення якого в Україні вже існує (інакше складається  враження, що не існує осіб, які володіють майном, а все національне багатство належить державі). Відтак, можна констатувати, що національний механізм оподаткування доходів фізичних осіб не повністю відповідає параметрам соціальної справедливості як з позицій податкової теорії, так і світових досягнень фіскальної прагматики.