Реформування системи оподаткування доходів фізичних осіб: тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири

     Безперечною особливістю для громадян, визначеною у новому Законі, стало встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, який є сумою витрат, фактично понесених платником податку в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних юридичних осіб протягом звітного року ( крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору). На суму податкового кредиту дозволяється зменшення суми загального річного оподаткованого доходу.

     Однак і тут окремі науковці вважають, що більш обґрунтованим є надання податкового кредиту не за підсумками звітного року, а меншого періоду, наприклад помісячно, що сприятиме реалізації критерію соціальної справедливості, рівності та неупередженості, дозволить використовувати законодавчо закріплені права на відшкодування витрат, здійснених у зв’язку з охороною здоров’я, отриманням освітніх послуг як самого платника податку, так і членів його сім’ї.

     В новому Законі, як і в попередньому, платник податку має право  на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу. Однак замість неоподаткованого мінімуму доходів громадян введено поняття «податкова соціальна пільга». Вона застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року та округленої до найближчих 10 гривень.

     Таким чином, введення в дію нового Закону і відповідно перехід до плоскої шкали оподаткування викликало безліч суперечливих думок з приводу відповідності податку з доходів фізичних осіб принципу соціальної справедливості. Так, одні вважають повернення до прогресивної системи оподаткування доходів фізичних осіб ефективним з точки зору реалізації вищенаведеного принципу, відповідно до якого більша частина надходжень цього податку повинна забезпечуватися заможними громадянами. Інші, навпаки, стверджують, що оптимальною для України є фіксована ставка податку з доходів фізичних осіб, аргументуючи це тим, що запровадження прогресивної шкали на негативно впливатиме як на дохідну частину держбюджету, так і на рівень доходів громадян. У першому випадку це передусім збільшення ступеня тінізації підприємницької діяльності, у другому – отримання заробітної плати «в конвертах» і, як наслідок, відмова роботодавців від періодичного проведення індексації заробітної плати відповідно до рівня інфляції.

2. Практичні аспекти  організації адміністрування  і механізму справляння  податку з доходів  фізичних осіб  в Україні

      Податок з доходів фізичних осіб — найдавніша форма фіскального адміністрування доходів громадян. Питання податкового тягаря, оптимальності його стягнення й фіскальної ефективності розглядались завжди; сформовані положення побудови механізму оподаткування доходів фізичних осіб піддаються постійним модифікаціям, розвиваючись і вдосконалюватись й надалі..

      Податок з доходів фізичних осіб відноситься до числа важливих джерел бюджету будь-якої держави. В більшості зарубіжних країнах податок на особисті доходи громадян служить головним джерелом доходної частини бюджету. Наприклад, в федеральному бюджеті США його питома вага становить більше 40%, в бюджеті Данії – 48%, в Німеччині цей податок займає перше місце серед статей доходів бюджету, в Франції – друге місце після ПДВ.

Податок з доходів фізичних осіб,  на сьогоднішній день,  у системі прямого оподаткування в Україні є одним з домінантних поряд з податок на прибуток підприємств: у 2007 р. обсяг податку з доходів фізичних осіб у системі прямого оподаткування був найвищим, становл, як наслідок, відмова роботодавців від періодичного проведенн індексації заробітної плати відповідно до рівня інфляції.

       2. Практичні аспекти організації адміністрування і механізму справляння податку з доходів фізичних осіб в Україні

      Податок з доходів ячи близько 47 %, а на 2008 р. — близько 46 % (рис. 1) [23]. 

      *

      Рис. 2.1. Частка податку з доходів фізичних осіб у системі прямого оподаткування у 2008 р. 

      У системі податкових доходів бюджету податок з доходів фізичних осіб посідає сьогодні третю позицію .

Рис. 2.2. Динаміка податку з доходів фізичних осіб у доходах консолідованого бюджету України

      Фіскальна потенціал податку з доходів  фізичних осіб обумовлюється низкою чинників. Одним, досить важливим з позитивних боків цього податку в їх загальній сукупності, є те, що він насамперед є найвагомішим за кількістю платників, які його сплачують. Негативний вплив на фіскальність податку з доходів фізичних осіб справляє більш широкий ряд чинників, зокрема:

• низький рівень доходів більшої частини населення країни;
• неофіційний (тіньовий) сектор економіки як джерела одержання доходів;
• стан безробіття в країні (ця тенденція посилюється в умовах фінансової кризи, яка також зумовлює факт неодержання доходів взагалі або їх несвоєчасність);
• невисока ставка податку (норма оподаткування) — 15 %;
• наявність значного переліку пільг з податку — як для окремих категорій платників, так і в загальному списку[23].

      Враховуючи  високу питому вагу податку з доходів  фізичних осіб в доходах консолідованого  бюджету України, а також його роль у формуванні місцевих бюджетів, актуальності набирає питання необхідності удосконалення адміністрування даного податку.

      Термін  «податкове адміністрування» уже давно  став загальновживаним у фінансовій літературі.  Вітчизняні науковці зміст  даного терміну визначають як: організацію податкових відносин, планування, прогнозування і аналіз надходжень податків; регулювання податкових відносин; податковий контроль. Таким чином, адміністрування податку з доходів фізичних осіб можна визначити як науково обґрунтований та вибудуваний  у логічній послідовності процес державного управління відносинами у сфері оподаткування доходів фізичних осіб.

      Принципи  сучасного податкового адміністрування  повинні кореспондувати з фундаментальними принципами оподаткування і бути спрямовані на максимально можливий збір податків при мінімізації відповідних витрат. Удосконалення податкового адміністрування ґрунтується на скороченні можливостей для «довільних дій» податкових органів із одночасним забезпеченням гарантій дотримання інтересів бюджету при виконанні платниками податків обов’язків по сплаті.

      Ефективність  адміністрування податку з доходів  фізичних осіб може бути оцінене як співвідношення отриманого результату (надходження податку, зменшення  ухилень від сплати податку, збільшення платників податку тощо) та суми витрат, пов’язаних з оподаткуванням  доходів громадян  (утримання податкового апарату, забезпечення комп’ютерною технікою, програмними продуктами тощо)

      Про загальну ефективність податкового  адміністрування можуть свідчити наведені дані (табл. 2.1)[19]. 

Таблиця 2.1

Розрахунок  коефіцієнта затратності адміністрування  податків органами ДПС 

      Коефіцієнт  затратності показує, що 100 гривень  мобілізованих податків органами ДПС  коштують платникам податків, наприклад, у 2008 році – 3 гривні 20 копійок.

      Таким чином, оцінюючи ефективність податкового  адміністрування, необхідно розрахувати, скільки в середньому коштує утримання  податкової служби платникам податків і суспільству взагалі. Виходячи з цього для визначення ефективності адміністрування податку з доходів фізичних осіб  можна застосувати наступне співвідношення, а саме суму таких показників як суми коштів, що витрачається державою на адміністрування податку з доходів фізичних осіб за окремий період; суми коштів, що витрачається платниками податку на адміністрування податку з доходів фізичних осіб за окремий період; суми інших витрат на адміністрування податку з доходів фізичних осіб (витрати податкових агентів та ін.) за окремий період до суми податку з доходів фізичних осіб, сплаченого за окремий період до бюджету.

      Згідно  з міжнародним досвідом адміністрування  податку з доходів фізичних осіб може бути оцінене як:

• ефективне (рівень показника ефективності становить до 1%);
• недостатньо ефективне (рівень показника ефективності становить від 1 до 2%);
• неефективне (рівень показника ефективності становить більше 2%)[19].

      Проте точне встановлення вищенаведених  показників для визначення ефективності адміністрування податку з доходів  фізичних осіб є проблематичним і  на даному етапі розвитку податкового адміністрування може бути лише приблизним.

      У нашій країні, на думку деяких експертів, ухилення від сплати податків носить масовий характер, і була б логічною і цілком обґрунтованою жорсткість відповідальності після того як податкове  навантаження буде знижене до оптимальних розмірів і з’являться гарантії, що така податкова політика «всерйоз і надовго».  Тоді податкове адміністрування стане дешевше і стане набагато ефективніше.

      Нову  модель податкових відносин має відзначати уніфікованість, спрощеність і однозначність норм, зобов’язань, звітності, рівноправність відносин та взаємоповага між платниками податків та податківцями, скасування наглядових і каральних функцій, судовий захист майнових прав платників податків, якісне обслуговування податківцями своїх контрагентів.

      Значне  скорочення обсягу державного сектору  в економіці, свобода у встановленні розміру заробітної плати не гарантували  повноти відбиття відомостей, що вказуються в деклараціях. Відсутність декларування видатків платника податків знижує можливість податкових органів у виявлені фактично отриманих доходів. «Вловити» всі особисті доходи в ринковій економіці – завдання не просте, що підтверджується досвідом закордонних податкових служб.

      Виходом у такій ситуації могло б стати  створення комплексної  системи контролю за доходами населення шляхом декларування не тільки доходів, а й видатків громадян.  У розвинених країнах, незважаючи на налагоджений механізм оподаткування населення, що функціонує багато років, технічну оснащеність податкових органів, що дозволяє переробляти величезні масиви даних про доходи фізичних осіб, психологічну готовність населення сплачувати податки, декларуються як доходи, так і видатки.

      В Україні при високому рівні схованих доходів декларування видатків тим  більш необхідне не в разовому порядку, коли відбулося придбання майна, а по закінченні року, разом із доходами. Звичайно перехід на дану систему декларування не може бути зроблений швидко і вимагає створення відповідних умов: підвищення технічної оснащеності податкових органів і можливостей контролювати вірогідність відомостей, що вказують фізичною особою[19].

      Потрібно  також розширити повноваження податкових органів по оцінці доходів із використанням  непрямих даних, що свідчать про розміри  одержуваного доходу, виходячи зі способу життя платника податку, тобто на основі так званих «зовнішніх ознак» багатства. Для цього розробити таблиці, що дають право податковим органам при відсутності даних про джерела доходу в декларації про доходи і видатки або в спеціальній декларації про джерела коштів, при контролі за видатками або при відмові декларувати доходи або видатки, встановлювати відомості про придбання майна.