Проблеми забезпечення належного рівня фінансової безпеки в сучасних умовах господарювання

  Найбільший  обсяг роботи для фахівця з  конкурентної розвідки — це розробка сценаріїв і планів як захоплення влади у великих акціонерних  товариствах, так і навпаки, захисту  від цих дій. Це головна потреба  ринку, її диктує передусім проста істина: сьогодні різко зросла конкуренція, ринки поділено і їхній переділ  відбувається дуже складно. У країні з'являються іноземні компанії, які  поводяться так само агресивно, як і  українські.

  Український великий бізнес також дуже широко використовує конкурентну розвідку.

  Розвідку  використовували вже давно, просто нині приходить розуміння, що потрібно створювати спеціальні внутрішні структури, які займатимуться тільки цією роботою. Як тільки в Україні почали ділити власність, стало зрозуміло, що ефективно і дешево отримували її тільки ті, хто володів відповідною інформацією і ресурсом. Коли вже все поділили, розпочався етап перерозподілу, коли саме і виник серйозний попит на названих фахівців. Одночасно на ринок вийшли іноземні компанії, для яких така діяльність є нормою. У нас ще іноді зустрічається скептична думка бізнесменів щодо конкурентної розвідки. Але західні компанії вже "навчили" багатьох наших керівників, що без цього стабільно працювати не можна. Раніше українські бізнесмени говорили: навіщо мені розвідка та розробка сценаріїв лобіювання, якщо я можу дати хабара і все отримати. Західні компанії показали, що не все так просто, тому що не завжди все вирішують гроші. Вирішує той, хто вчасно отримує інформацію та її використовує.

  Конкурентна розвідка і промислове шпигунство —  різні речі. Конкурентна розвідка обмежується аналізом відкритої  інформації. За неї не можна притягнути до відповідальності. Хоча дуже легко  перейти межу дозволеного і розпочати  нелегальне збирання інформації. У  деяких випадках це дуже спокусливо. Але  так працювати невигідно і  протизаконно.

  Бюро  кредитних історій. Для зменшення фінансових загроз у діяльності підприємств їх керівництву доцільно використовувати дані, що надають бюро кредитних історій, які вже створюються в Україні. Передусім їх інформація потрібна для банківських структур, що дасть їм змогу контролювати діяльність нечесних позичальників. Ще у 2000 р. почалася дискусія щодо закону про бюро кредитних історій. Закон "Про організацію формування та обігу кредитних історій" був прийнятий в Україні в червні 2005 р., а набрав чинності з початку 2006 р. Важливість такого закону відчули насамперед банки, і частина з них об'єдналася в проект так званого першого всеукраїнського бюро кредитних історій, або, як його інакше називають, проект Асоціації українських банків.

  Кредитне  бюро — це структура, до якої має  бути максимальна довіра; в ній  має забезпечуватися збереження інформації у разі її передачі та навіть за зберігання в бюро; бюро повинне  мати серйозну можливість для зберігання архіву інформації (до 10 років), для  чого необхідне відповідне складне  програмне забезпечення, що дає змогу  працювати в режимі онлайн для  ефективного надання клієнту  скорингу; мають бути чітко прописані  внутрішні процедури роботи для  всього колективу, що передбачають збереження таємниці, а також забезпечені  оперативність й ефективність роботи, щоб не було затримки з поданням інформації. Якщо всього цього вдасться досягти, тоді таке бюро матиме конкретні  переваги.

  Раз на рік будь-яка фізична особа  має право звернутися в бюро в  будь-якому форматі — по телефону, електронній пошті тощо, що буде прописане у зовнішніх інструкціях, які бюро розповсюджує, — із запитом  про передачу їй на руки її кредитної  історії. Щоб людина могла ознайомитися з нею, щось додати чи проаналізувати, чи немає там неправдивої інформації. Якщо така інформація є, вона робить заявку в бюро, вказуючи на пункти, які вважає неправдивими. Бюро робить так звану  червону мітку на цьому звіті, яка означає, що його перевіряють, робить запити в усі банки, які подали цю інформацію, і, якщо вона справді  несправедлива, частина звіту змінюється.

  Згідно  із законом, кредитні бюро мають право  запитувати одне в одного інформацію (цей запит платний), що дасть можливість не монополізувати інформації. Стосовно корпоративного об'єднання, то все залежить від розвитку ринку та рішення  акціонерів. Це складне питання, оскільки працюватиме, як припускаються експерти, різне програмне забезпечення, а це найголовніша проблема. Тому, швидше за все, буде можливість обміну інформацією. Кожне бюро в середньому займатиме 20— 30 % ринку кредитних звітів, щоб нормально працювати в тому або іншому сегменті. Росіяни створюють таке бюро в кожному регіоні, оскільки там діють свої банківські асоціації. Інформація — тонка річ, тому монополізуватися, підвищувати ціни, якось закриватися буде помилкою. Механізм кредитного бюро спеціально створюється як інфраструктура, що допомагає розвитку фінансового ринку, стабілізує банківську систему України.

  Згідно  із Законом "Про організацію формування та обігу кредитних історій", бюро кредитних історій (БКІ) займається виключно веденням кредитних історій і наданням послуг, пов'язаних з обробкою й аналізом інформації, що становить кредитну історію.

  БКІ надає користувачеві відповідну інформацію без права її передачі третім особам. Надання такої інформації користувачеві на умовах, визначених у законі й договорі між користувачем і БКІ, не вважатиметься порушенням банківської або комерційної  таємниці.

  Кредитна  історія містить таку інформацію; 

  - паспортні дані, ідентифікаційний  код, відомості про поточну  трудову діяльність сімейний  стан і кількість осіб, що перебувають  на утриманні, інформацію про  реєстрацію суб'єкта підприємницької  діяльності; 

  - відомості про грошові зобов'язання  суб'єкта кредитної історії,* 

  - публічну інформацію про суб'єкта  кредитної історії (сукупність  документованої або публічно  оголошеної відкритої інформації  про особу, що передбачає наявність  у ній даних із державних  реєстрів та інших баз даних  (податкової, судової); 

  - відомості про операції з кредитною  історією (дата поновлення, перелік  і дати звернень до неї суб'єкта  кредитної історії тощо). 

  Закон забороняє збирати інформацію про  національність, расове й етнічне  походження; політичні погляди; релігійні  та філософські переконання; стан здоров'я, членство в партіях та інших громадських  організаціях.

  В українському законі реалізовано процесуальний  підхід до достовірності звітів, що означає контроль і досить широкі права споживача: 

  - суб'єкт кредитної історії має  право ознайомитися з інформацією,  що міститься в його кредитній  історії; 

  - на час перевірки бюро зобов'язане  позначити заперечувану інформацію  і перевірити її для підтвердження  або зміни. Суб'єкт має право  на коментар, обсягом не більш  як сто слів, а бюро зобов'язане  долучити цей коментар до його  кредитної історії; 

  - у разі якщо кредитор не  відповів на запит бюро протягом 15 днів із моменту звернення  до нього, бюро зобов'язане  вилучити з кредитної історії  суб'єкта інформацію, яка була  заперечена, а також зняти відповідну  позначку про статус "заперечено"; 

  - про зміну інформації про суб'єкта, яка була заперечена або мала  бути вилучена з кредитної  історії, бюро зобов'язане повідомити  суб'єкта кредитної історії, кредитора,  а також усіх, хто звертався  до кредитної історії цього  суб'єкта протягом одного року; 

  - суб'єкт кредитної історії має  право подати скаргу до Міністерства  юстиції або оскаржити в судовому  порядку дії бюро чи користувача  (кредитора), які порушують його  права. 

  Нещодавно в Україні зареєстроване (одним  із перших) "Міжнародне бюро кредитних  історій". Його засновники "КредитінфоГруп ХФ" (Рейк'явік, Ісландія), Національна  асоціація кредитних спілок України  та фінансова група "ТАС". Статутний  фонд бюро — 5 млн. грн.. Акції розподілені  рівними частками серед засновників. Але їхній список може бути розширений, причому внески приймають не стільки  грошима, скільки кредитними історіями. Останнє не суперечить законодавству.

  За  кордоном банки можуть видавати кредит (залежно від обсягу) за 15—20 хв, оскільки спроможні оцінити клієнта за певними критеріями (системою скорингу). 25—30 параметрів дають єдиний бал. Але  це спрощений варіант, який не забезпечує навіть 50—60 відсоткової гарантії від можливого дефолту, особливо в нашій країні, для якої характерні особлива ментальність і приховані доходи. Тому найефективніший ресурс для скорингу надає саме бюро кредитних історій, що володіє найбільшою базою даних. Масив їхньої інформації враховує багато чинників (роботу клієнта з банками, страховими компаніями, оплату комунальних послуг, послуг мобільних операторів, інформацію з державних реєстрів про рухоме та нерухоме майно, інформацію із судів, податкових органів). Інформація збирається і в історичній ретроспективі. У результаті отримується бал, найбільш наближений до істини, тому в країнах, де працюють кредитні бюро, ризик неповернення кредитів знижується на 90 %.

  Дієвими особами кредитних історій є  не лише фізичні особи, а й малі та середні підприємства, сільгосппідприємства, а також власники кредитних карток. На відміну від великих юридичних  осіб, у яких переважає корпоративна рейтингова оцінка, в цьому сегменті ринку провідну роль відіграє кредитне бюро. Підприємства малого та середнього бізнесу навіть за нинішньою технологією  отримують кредити за досить складним варіантом. Звісна річ, вони починали бізнес із невеликими фінансовими ресурсами. Ця обставина позначається на оцінці ризиків, яку дають банківські працівники з огляду на суб'єктивні міркування. У результаті кредит можуть не видати.

  Багато  що залежить від самого клієнта. Він  повинен розуміти, що йому дуже вигідно, щоб банк мав інформацію про нього, сконцентровану в бюро кредитних  історій. Вона дасть додатковий бал  для отримання кредиту у зв'язку з відсутністю в багатьох банків тривіальних консервативних критеріїв, які мають використовуватися  при оцінці можливості кредитування малого та середнього бізнесу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Література

 1. Андрущенко  В.Л. Фінансова думка Заходу в XX ст.— Л.: Каменяр, 2000. — 303с.

 2. Базилевич  В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2002. —368с.

 3. Бланкарт  Ш. Державні фінанси в умовах  демократії. — К.: Либідь, 2000. — 654с.

 4. Бляхман  Л., Kpomoe М. Россия и Содружество  Независимых Государств: уроки первого  десятилетия // Рос. зкон. журн. —  2001.—№10.

 5. Бюджетна  політика у контексті стратегії  соціально-економічного розвитку  України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голова) та ін. — К.: НДФІ, 2004.

 6. Бюджетна  система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин  таін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

 7. Бюджетний  менеджмент: Підручник / В. Федосов,  В. Опарін, Л. Сафоноватаін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

 8. Василик  ОД., Павлюк КЗ. Бюджетна система  України: Підручник. — К.: ЦУЛ, 2004. — 544 с.

 9. Василик  ОД", Павлюк К.В. Державні фінанси  України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с.

 10. Волощук  Г.О., Пасічник Ю.В., Пряму хіна  Н.В. Фінансові фонди соціального  спрямування в Україні: Навч. посіб.  — К.: ЦУЛ, 2004, —184 с.

 11. Гайдуцький  А.П. Підвищення інвестиційної  привабливості аграрного сектору  шляхом розширення бюджетної  підтримки // Фінанси України.  — 2005. — № 10. — С. 111—115.

 12. Герасимчук  З.В., Вахович І.М., Камінська І.М.  Фінансова політика сталого розвитку  регіону. — Луцьк: Надстир'я, 2006. —220 с.

 13. Державна  фінансова політика та прогнозування  доходів бюджету України / М.Я.  Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко  та ін. — К.: НДФІ, 2004. — 712 с.

 14. Державні  фінанси / За ред. Ю. Немеца  і Г. Райта: Пер. З англ. —  К.: Основи, 1998. — 306 с.

 15. Державні  фінанси в розвиткових країнах: Пер.з англ. — К.: К.І.С., 2006. — 400с.

 16. Державні  фінанси в транзитивній економіці:  Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.М. Новосад та ін. — К.: Кондор, 2003. —220 с.