Проблеми забезпечення належного рівня фінансової безпеки в сучасних умовах господарювання

  “Проблеми забезпечення належного рівня фінансової безпеки в сучасних умовах господарювання” 
 
 
 
 

   План 

  1. Суть фінансово-економічної безпеки. 

  2. Державний захист фінансово-економічної діяльності безпеки . 

  3.Сучасні проблеми у фінансово-економічній безпеці підприємств та шляхи їх зменшення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Суть  фінансово-економічної  безпеки підприємства 

  Висока  криміналізація сучасного суспільства  різко загострила проблему забезпечення фінансово-економічної безпеки переважної більшості недержавних суб'єктів  господарювання вітчизняної економіки. Виникла потреба в механізмі мобілізації й оптимального управління корпоративними ресурсами суб'єктів господарювання для захисту здійснюваного ними бізнесу від протиправних намагань зловмисників.

  Вагомий внесок в інтерпретацію і вирішення  різних аспектів указаної проблеми зробили  роботи вітчизняних учених і публіцистів.

  Економічна  безпека підприємства — це такий  стан корпоративних ресурсів і підприємницьких  можливостей, за якого гарантується найефективніше їх використання для  стабільного функціонування та динамічного  науково-технічного й соціаль-ного розвитку, запобігання внутрішнім і  зовнішнім негативним впливам.

  Серед функціональних складових належного  рівня економічної безпеки фінансова  складова вважається провідною й  вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є двигуном будь-якої економічної системи.

  У процесі забезпечення фінансової безпеки  спочатку оцінюються загрози економічній безпеці підприємства, що мають правовий характер і включають:

  - внутрішні негативні дії (неефективне фінансове планування та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика);

  - зовнішні негативні дії (спекулятивні  операції на ринку цінних паперів;  цінова та інші форми конкуренції);

  - форс-мажорні (стихійне лихо, страйки, збройні конфлікти) та наближені до форс-мажорних обставини.

  У процесі оцінки поточного рівня  забезпечення фінансової складової  підлягають аналізу:

  - фінансова звітність і результати  роботи підприємства — платоспроможність,  фінансова незалежність;

  - конкурентний стан підприємства на ринку — частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовува-них технологій та менеджменту;

  - ринок цінних паперів підприємства.

  У сучасних умовах важливою передумовою економічної безпеки підприємства є його екологічна безпека, яку можна оцінити за допомогою так званих екологічних паспортів.

  В Україні потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають  бути паспортизовані. Ще 17 років тому роз-почалася активна робота з екологічної  паспортизації підприємств України, яка тривала кілька років у  всіх союзних республіках. Початок  цій роботі поклала постанова  Верховної Ради СРСР "Про невідкладні  заходи з екологічного оздоровлення країни" від 27 листопада 1989 р. Передбачалося  протягом 1990— 1991 pp. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств  і екологічно небезпечних об'єктів, за результатами якої розробити конкретні  плани оздоровлення екологічної  обстанов-ки. Аналогічні рішення були ухвалені за всім ієрархічним лан-цюжком органів державного управління, до обласного рівня.

  Певною  мірою ця діяльність була спробою  створити в умовах планової економіки  СРСР певний аналог ринкового механізму, що здобував у цей час дедалі більше визнання на Заході у формі створення  систем екологічного менеджменту й  аудиту — СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям  низку конкурентних переваг і  можливість отримати подвійну ви-году: екологічну й економічну. Перший етап упровадження СЕМА полягав у екологічному обстеженні виробничого об'єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації  підприємств, але завдання створення  СЕМА в СРСР не ставилося.

  У 1990 р. було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.0.0.04—90 і розроблено методичні  вказівки щодо заповнення та ведення  екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їх використанням протягом двох років було паспортизовано більшість  підприємств України. Особливу увагу  при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка внаслідок украй обмежених термінів проведення цієї робо-ти і недостатньої кваліфікації більшості її виконавців залиша-лася дуже низькою. Це й стало однією з причин висновку, зроб-леного Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони. Го-ловне, щоЕПШІ, як з'ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства.

  Дані  ЕППП — це не лише тонни викидів, скидів та інші важливі та потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної  небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на довкілля. Наприклад, найнебезпечніші  підприємства отримували перший клас ЕН, менш небезпечні — другий тощо, і так до четвертого класу —  цілком екологічно безпечні. Це по-трібно, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових за-ходів, спрямованих  на зниження класу ЕН, а отже, і  шкідливо-го впливу на природу. А для  цього слід законодавчо запровади-ти підвищувальні коефіцієнти до тарифів  зборів за забруднення довкілля залежно  від класу ЕН. Чим небезпечніше підприєм-ство, тим вищим має бути скоригований коефіцієнтом тариф, а  отже, і плата за забруднення.

  Забезпечення  фінансово-економічної безпеки є  одним з основних принципів нормального функціонування підприємства, реалізація якого передбачає використання комплексного науково-практичного системного підходу. Головний його зміст — це виявлення й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому кож-не підприємство має розробляти власну комплексну систему забезпечення фінансово-економічної безпеки. Діяльність щодо забезпечення безпеки на підприємстві спрямована на конкретні об'єкти і провадиться за допомогою особливих засобів і методів відповідно до визначених принципів. Вона тісно пов'язана з ді-яльністю всіх функціональних ланок підприємства і має здій-снюватися комплексно. Головна роль у цьому процесі належить службі безпеки. Фахівці служби безпеки покликані відстежувати економічну ситуацію на підприємстві, у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, і вчасно реагувати на небезпечні, ризикові ситуації й загрози.

  Державний захист фінансово-економічної  діяльності підприємства 

  Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням монопольним становищем окремих великих фірм на ринку, з дискримінацією суб'єктів господарювання, захищає право на інтелектуальну власність та права споживачів тощо.

  Монопольним вважається становище виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35 %. Монопольним вважається також  становище кожного з кількох  суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна  частка не більше, ніж трьох суб'єктів  господарювання, яким на одному ринку  належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші  частки на ринку, перевищує 70 %.

  Зловживанням  монопольним становищем на ринку  насамперед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання  або реалізації товару, які б неможливо  було встановити за умов значної конкуренції  на ринку; 2) застосування різних цін  чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих  причин; 3) обумовлення укладання  угод взяттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю  природою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або  технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам; 5) часткова або повна  відмова від придбання або  реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве  обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим  суб'єктам господарювання тощо.

  Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії  у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям  у підприємницькій діяльності.

  У разі, якщо суб'єкти господарювання зловживають  монопольним становищем на ринку, Антимонопольний  комітет України має право  прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, але  якщо згоду на це дасть відповідний  суд. За інших порушень законодавства  про захист економічної конкуренції  Антимонопольний комітет може накладати  штрафи (до 20 000 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян).

  З кожним роком поліпшується ситуація з рекламою, яку держава взяла  під особливий контроль. Внесено  суттєві зміни до законодавства  про рекламу (див. докладніше про  це Закон Украї-ни "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" від 11 липня 2003 р. № 1121-ГУ). Цим законом  забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна реклама ставиться  під жорсткий контроль держави. Основними державними органами, які контролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет, Національна рада України з питань те-лебачення і радіомовлення, центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органи мо-жуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (як рекламодавці, так і виробники рек-лами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

  Державне  втручання контролюючих органів  у діяльність підприємницьких структур суттєво обмежив Указ Президента України "Про деякі заходи з  врегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Відповідно до нього дозволяється не частіше, ніж  раз на рік, проводити планову  виїзну перевірку підприємства. У  свою чергу, позапланова перевірка  проводиться лише за певних обставин, серед яких: підприємство вчасно не подало документи обов'язкової звітності; під час зустрічної перевірки  виявлено, що підприємство порушило певні  норми законів; підприємство реорганізовується  або ліквідується тощо. Планову виїзну перевірку всі контрольні органи мають проводити одночасно в  той день, який визначить ДПАУ, а  термін такої перевірки не повинен (для більшості підприємств) перевищувати 30 робочих днів.

  Особливістю діяльності податкових структур є те, що, крім планових та позапланових перевірок, вони можуть здійснювати й оперативні перевірки підприємств сфери послуг, громадського харчування, торгівлі. Під час цієї перевірки інспектори можуть обстежувати крім виробничих приміщень також складські та торговельні приміщення. Водночас податковий інспектор, який прийшов на перевірку, зобов'язаний зареєструватися в журналі реєстрації перевірок і подати керівникові фірми посвідчення на перевірку, яке е дійсним тільки на час перевірки (керівник фірми має право перетелефонувати у відповідну податкову організацію, яка дала дозвіл на перевірку).

  У ДПАУ створено спеціальний підрозділ  — державну податкову міліцію, головною функцією якої е контроль за дотриманням податкового законодавства. Крім того, вона може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, кримінально-процесуальною діяльністю тощо. її діяльність регулюється Законом

  України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ  та Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. № 565-ХП. Податкові  органи, насамперед податкова міліція, мають право вилучити певні документи  фірми, якщо остання приховує доходи від оподаткування. Але вилучати документи можна тільки на підставі вмотивованої постанови відповідного органу державної податкової служби. Водночас не дозволяється вилучати документи, що становлять державну і комерційну таємницю. Податківці мають право  вилучити тільки ті документи, які свідчать про фінансово-господарську діяльність підприємства, їм заборонено робити будь-які  позначки та написи на вилучених на підприємстві документах. Перед вилученням документів податківець подає керівникові  фірми постанову про вилучення  документів. З оригіналів вилучених  документів він знімає копії у  присутності представника фірми, які  передаються (завірені в установленому  порядку) керівникові чи представникові фірми. Факт вилучення документів протоколюється, а одна з копій вручається посадовій  особі підприємства (на випадок розгляду справи у суді).