Проблеми та перспективи розвитку шляхів,фінансового оздоровлення підприємств

Коефіцієнт фінансової стабільності показує наскільки підприємство покриває свої боргові зобов’язання власними коштами. Нормативне його значення >1. Так як в нашому випадку значення коефіцієнту перевищує одиницю це демонструє незалежність підприємства в плані можливості розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями. Той факт, що значення показника дещо перевищує нормативне є позитивним, оскільки це означає залишок коштів, якими підприємство може розпоряджатись не враховуючи поведінку своїх кредиторів. Різке зменшення показника в 2006 до 0,038 пов’язане зі зменшенням суми непокритих збитків за рахунок інших доходів, що призвело до збільшення суми власного капіталу. В слідуючому періоді, тобто в 2007 році показник неповернувся в межі нормативного значення і становив 0,049, тобто на 28,9%, що спричинене збільшенням непокритих збитків, що пов’язане з відсутністю інших доходів і збільшенням розміру валового збитку.

Коефіцієнт заборгованості обернений до коефіцієнту фінансової стабільності і демонструє частку позичених  коштів у власному капіталі підприємства. Коефіцієнт протягом 2006 року зменшився до 0,037, але, на жаль, дана тенденція не збереглась і на протязі 2007 року показник зріс на 24,3% і в 2007 році складав 0,046. Його динаміка в сторону зменшення позитивно впливає на оцінку санаційної спроможності ТОВ „Юрківський цегельний завод ”.

Коефіцієнт довгострокового  залучення коштів протягом аналізованого  періоду взагалі дорівнював нулю, що позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, оскільки даний показник характеризує частину частку основних коштів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами, яка частина необоротного капіталу належить саме їм, а не акціонерам підприємства. Причиною такого позитивного зрушення є значне зменшення довгострокових зобов’язань, протягом всього періоду, коливання суми власного капіталу в свою чергу не мали значного впливу на даний показник, так, як зрівноважувались сумою довгострокових забов’язань у знаменнику коефіцієнта.  Відсутність коефіцієнту маневреності власних коштів свідчить про неможливість самостійно фінансувати поточну діяльність за рахунок власного капіталу. Ця тенденція пов’язана зі скороченням розмірів оборотних коштів до мінімуму та збільшенням обсягів поточної заборгованості, які становлять суму, що значно перевищує оборотні активи. 

Невчасність та неадекватність змін обсягів виробництва витрат на її виробництво та збутової політики призвели до втрати ринкової позиції  та фінансової кризи. Головною причиною операційних збитків є низькі обсяги реалізації, які не покривають затрат. Як наслідок  у підприємства виникає додаткова потреба у обігових коштах, без яких підприємство не має можливості самостійно сформувати матеріальну базу виробництва та оперативно нею розпоряджатись. На такому підґрунті розвивались бартерні розрахунки, які погіршують ситуацію щодо платіжного балансу. Великою проблемою для ТОВ „Юрківський цегельний завод ” стали високі обсяги накладних витрат, у тому числі і витрати на утримування та обслуговування площ, які безпосередньо не приймають участі у виробництві і не використовуються у інших цілях. До них також відносять один із допоміжних цехів, потреби у якому підприємство немає, і не функціонуюче устаткування. Ще однією суттєвою проблемою, що гальмує одужання, є відсутність організаційної структури управління виробничим процесом та неефективна збутова політика. За відсутності маркетингової діяльності на підприємстві воно не може самостійно розробити концепцію виживання на ринку, про що свідчить стан ліквідності та рентабельності за останній рік, коли навіть при здійсненні операційної діяльності підприємство зазнало значних збитків.

Таким чином, можна зробити висновок про глибину фінансової кризи ТОВ „Юрківський цегельний завод ”. Хоча структура майна і є прийнятною, проте інші групи показників свідчать про гостру фінансову кризу. Показники характеристики майнового стану свідчать, що за вдалої організації процесу санації та реорганізації виробничого процесу підприємство має досить непогану базу для функціонування. Проте ліквідність підприємства дуже низька, підприємство постійно перебуває в стані загрози банкрутства. ТОВ „ Юрківський цегельний завод ” є неплатоспроможним і тому фактично без втручання зовнішніх санаторів не зможе самостійно подолати кризу, принаймні на початковому етапі необхідна або державна підтримка, або залучення санаторів.

Відсутність показників рентабельності підтверджують кризовий стан, оскільки прибуток є основою  функціонування будь–якого підприємства і формування його ресурсного потенціалу для підтримки виробничого процесу. Фінансова незалежність аналізовуваного підприємства теж погіршилась і хоч і є найбільш позитивною групою фінансової характеристики показників, проте стан підприємства залежить не тільки від самостійності його у розрахунках. Адже існує багато підприємств, які досить вдало оперують позиковим капіталом і на цій основі ведуть господарську діяльність. Оцінка ймовірності банкрутства підтвердила кризовий стан і досить глибоку фінансову кризу ТОВ „Юрківський цегельний завод ”, внаслідок чого можна зробити висновок про необхідність застосування санаційних програм розвитку.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Основні дії, спрямовані на  розв’язання завдань щодо зміцнення  фінансового стану

Завершальним етапом аналізу фінансового  стану підприємства є розробка заходів щодо зміцнення фінансового стану. У кожного підприємства завжди є резерви поліпшення фінансового стану. З'ясувавши в ході аналізу причини фінансових труднощів, їх слід згрупувати за основними напрямками.

Головними з них є виробничі фактори: обсяги виробництва, якість та асортимент продукції, що випускається, відповідність термінів її поставки термінам, передбаченим договорами. Важливу роль відіграють також фактори, пов'язані зі стабільністю матеріально-технічного постачання, наявністю ринків збуту і загальногосподарські.

Можна говорити і про власні фінансові  фактори. Це насамперед рівень рентабельності, який багато в чому визначається рівнем цін на продукцію підприємства. Якщо рівень цін не забезпечує підприємству необхідного для його нормального розвитку рівня рентабельності, то слід подумати про перехід на випуск більш вигідної продукції, а також про пошук таких покупців (в тому числі на нових ринках збуту), які можуть придбати продукцію за вищою ціною.

Другою важливою об'єктивною причиною фінансових труднощів може бути погана забезпеченість виробничого процесу фінансовими ресурсами. У цьому випадку слід потурбуватися про реалізацію понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, ліквідацію надлишкових і маловикористовуваних основних фондів, реалізацію наявних у підприємства цінних паперів. Серед інших засобів збільшення фінансових результатів — мобілізація наявних у підприємства засобів спеціальних фондів, в тому числі резервного, створюваного спеціально з такою метою. Необхідно вивчити можливість отримання кредитів у банках, постачальників, покупців.

Вирішальним способом підвищення ефективності може стати зміна форми господарювання або форми власності.

Аналіз фінансового стану підприємства завершується складанням конкретного плану його зміцнення, який містить виробничі, технологічні та організаційні заходи.

Дії, спрямовані на розв'язання завдань  щодо поліпшення фінансового стану, можна поділити на дві групи:

1. макроекономічні, що належать до загальних умов функціонування української економіки;
2. специфічні, що застосовуються лише до обмеженого контингенту акціонерних підприємств, які функціонують у режимі фінансового оздоровлення.

У макроекономічному плані основним напрямом державної підтримки виробничої діяльності  товариств має стати сприяння встановленню в Україні максимально низьких цін. Для цього слід, по-перше, перетворити податкову систему на стимулюючий фактор розвитку середнього і малого бізнесу. По-друге, встановити державні регульовані ціни на продукцію монополістів (зокрема газ і електроенергію) з урахуванням фактичного рівня розрахунків. І по-третє, одне з ключових місць серед перспективних заходів державної підтримки має посісти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їх гарантування, створення державних фондів і спеціалізованих фінансових інституцій.

На мікрорівні доцільним є використання підприємцями антикризової фінансової стратегії за кожним із напрямів:

• проведення поглибленого аналізу структури кредиторської заборгованості у динаміці з метою пошуків способів і джерел її погашення;
• аналіз структури заборгованості за довгостроковими кредитами з метою з'ясування причин несвоєчасності їх погашення;
• аналіз структури дебіторської заборгованості, причин її виникнення і можливостей погашення;                         
• забезпечення необхідного рівня самофінансування виробничого розвитку підприємства за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики;
• підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення питомої ваги оборотних активів;                                   
• проведення інвентаризації основних виробничих фондів для визначення їх придатності й необхідності в експлуатації;
• проведення аналізу ефективності й доцільності довгострокових фінансових вкладень;
• забезпечення компенсації можливих фінансових збитків шляхом:

1) резервування частини фінансових  ресурсів у вигляді формування  цільових резервних фондів, страхового фонду підприємства відповідно до вимог чинного національного законодавства та статуту акціонерного товариства;

2) формування системи штрафних  санкцій — за несвоєчасної  оплати поставленої продукції встановити штрафи у розмірі 0,5% від суми несплати за кожний день прострочення;

• ефективне управління портфелем цінних паперів, у т. ч. прибутковими операціями на фондовому ринку .

Таким чином, товариство може обрати реальні для себе чинники підвищення платоспроможності порівняно з граничними розмірами або, навпаки, створити умови, коли сам граничний рівень невеликий і його порівняно нескладно досягнути. Зрозуміло, офіційні критерії платоспроможності від цього не перестають діяти. Але при оцінці фінансового стану і підприємства за договорами банки, акціонери можуть використовувати пропоновану систему розрахунку показників і вирішувати питання про інвестиційну привабливість підприємства з урахуванням відхилень фактичних і значень коефіцієнтів від граничних розмірів.

3.2. Перспективне прогнозування  на майбутнє фінансового стану  підприємства

Процес переходу економіки України  на ринкові відносини проходить у складних умовах спаду виробництва і інфляції, темпи якої в 1992—1993 рр. набули загрозливого  характеру, у 1994—1995 рр. хоч і були знижені, проте залишалися на гіперінфляційному рівні, а у 1996—1997 рр.

Вкрай негативно впливає на фінанси підприємств, націлює їх на вирішення лише сьогоденних завдань виживання, унеможливлює здійснення заходів щодо зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу. Але процес поступової стабілізації економічного становища обов'язково викличе до життя погребу у прогностичному підході до організації фінансів підприємств, при якому платоспроможність і всі інші показники фінансового стану розглядаються у динамічній перспективі.

Без прогнозу показників фінансового  господарства підприємство не має змоги планувати розвиток своєї матеріально-технічної бази, робити витрати, віддача від яких віддалена в часі від їх проведення (наприклад на науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи, на вдосконалення технології виробництва, на купівлю цінних паперів, капітальні витрати у соціальну сферу тощо), розумно будувати свої господарські відносини з покупцями і постачальниками, банками, іншими партнерами. Під прогнозуванням фінансового стану розуміються передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. В залежності від терміну такого передбачення можна виділити короткотермінове (у межах одного року), середньо-термінове (на один-два роки) і довготермінове (більше двох років) прогнозування фінансового стану підприємства.

Об'єктом прогнозування має бути перш за все обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження  підприємства за період, щодо якого складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків і обов'язкових платежів, а також амортизаційні відрахування, які   відшкодовуються через ціну на продукцію.

Умовно суму  чистого прибутку  і амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний  фонд насамперед),  бо інші складові частини виручки від реалізації йдуть на різні платежі у відповідності зі своїм призначенням.

Прогнозувати обсяг грошового  потоку можна, зробивши припущення, що його питома вага у складі валового доходу підприємства лишається більш-менш сталою. Це припущення грунтується, по-перше, на наявності тенденції до вирівнювання рентабельності продукції у ринковій економіці і, по-друге, на відсутності різких змін у політиці держави щодо оподаткування прибутку (доходу). Тому є сенс розрахувати коефіцієнт грошового потоку підприємства за звітний період (як частку від ділення чистого прибутку і амортизації на валовий доход) і поширити цей показник на очікуване надходження виручки в майбутньому.           

Якщо прогнозувати різні темпи  зростання цін на продукцію підприємства, з одного боку, і на фактори праці (сировину, робочу силу тощо), з іншого, то ці розрахунки дещо ускладнюються: треба спрогнозувати прибуток з урахуванням цієї обставини.

Знаючи з більшою або меншою мірою ймовірності і обсяг  власних фінансових ресурсів, що надійдуть  у майбутньому, можна зробити прогноз їх розміщення у активи підприємства у розрахунку на додержання вже досягнутого рівня ліквідності і платоспроможності (якщо вони задовільні) або на поліпшення показників, що а характеризують. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені у нераціональні витрати (наприклад, мова може йти про реалізацію зайвого для підприємства устаткування, залучення у виробництво понаднормативних запасів сировини і матеріалів, стягнення дебіторської заборгованості тощо). Ці , розрахунки мають також передбачати всі додаткові витрати, пов'язані, наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних коштів і іншими потребами підприємства на прогнозований період.

Балансуючими статтями таких прогнозних розрахунків можуть бути випуск облігацій  або інших цінних паперів, залучення  банківських кредитів, а у акціонерних  товариств, крім того, додаткова емісія акцій. Готуватися до залучення додаткових фінансових ресурсів через ці канали підприємство має заздалегідь, тому прогнозування фінансового стану є необхідним елементом фінансової роботи.