Позичковий капітал і позичковий відсоток

    При передачі грошового капіталу у позику вартість грошей через певний строк  повертається до кредитора, а за користування додатковою споживчою вартістю грошей як капіталу підприємець (або інша особа) разом із позиченою сумою повертає плату за користування нею.

    Названа політекономічна сутність позичкового  капіталу повніше виявляється в  основних особливостях позичкового капіталу. Першою особливістю позичкового капіталу є те, що це капітал-власність, яка передається його власником (позичковим капіталістом) у тимчасове користування функціонуючому капіталісту (підприємцю) і перетворюється на капітал-функцію. Економічною основою реалізації цієї власності є отримання позичковим капіталістом процента.

    По-друге, позичковий капітал є своєрідним товаром, що означає купівлю і продаж самого капіталу.

     По-третє, позичковому капіталу притаманна специфічна форма його відчуження: як особливий  товар він рухається в односторонньому  порядку від кредитора до позичальника, а потім здійснює зворотний рух (разом із процентом), тоді як звичайний товар і його грошовий еквівалент здійснюють двосторонній рух.

    По-четверте, рух позичкового капіталу на практиці набуває форми Г - Г¹ (тобто здійснюється у межах однієї функціональної форми), тоді як промисловий капітал проходить дві або три функціональні фор ми. Внаслідок цього створюється видимість збігання позичкового капіталу з грошима. Насправді гроші є лише речовим змістом позичкової капіталу і перетворюється на капітал лише за певних умов - коли вони є засобом привласнення частини додаткового або необхідного продукту.

    Централізація банками тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх перетворення на позичковий капітал здійснюється на ринку позичкових капіталів. Засобами його функціонування є векселі, цінні папери, депозитні сертифікати, банківські проценти. Двома складовими цього ринку є грошовий ринок (короткострокові кредити до 1 року, що обслуговують рух оборотного капіталу і власне ринок капіталів (середньо- і довгострокові кредити, що обслуговують рух основного капіталу). Залежно від територіальної розповсюдженості ринку позичкового капіталу розрізняють національний, міжнародний і світовий ринки.

  У структурі конкретних джерел нагромадження  позичкового капіталу найважливішу роль відіграють: 1) амортизаційні відрахування, що зберігаються на банківських рахунках; 2) частина нерозподіленого прибутку, що нагромаджується на розширення виробництва; 3) нагромадження капіталу в кредитній системі, тобто зростання власного капіталу і резервів банків; 4) капітали пенсійних фондів, які знаходяться у довірчому управлінні банків, страхових компаній та інших кредитній інститутів сума позичкового капіталу на кредитних ринках у 1975 р. становила близько 214 млрд. дол., наприкінці 90-х рр. — майже 3 трлн дол. [ 1,с.162] 

  1.2. Кредит - форма руху позичкового капіталу 

  Посередником  між капіталістом-власником виступає банк, який забезпечує формування і  рух грошового капіталу.

  Банк  — це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

  Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему - сукупність різних видів національних, банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. [ 2,с.89]

Банківська  система країни включає:

1. центральний банк;
2. комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

      Кожний  елемент банківської систем й  відіграє важливу роль у життєзабезпеченні  ринкової системи. Основне призначення банків - посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів Мета комерційних банків - одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів.

  Комерційні  банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів:

• робота в межах реальних ресурсів;
• повна економічна самостійність і відповідальність;
• взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;
• регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.

Комерційні  банки виконують такі функції:

• створення грошей;

•  посередництво в кредиті;

• стимулювання нагромаджень господарськими суб'єктами; 
  посередництво   в  платежах   і   забезпечення розрахунково-платіжного механізму;
• посередництво в операціях із цінними паперами.

   Крім  банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу.

  Вони  все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування, вступаючи  в конкурентну боротьбу на ринку  капіталів. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.

  Прибуток  як надлишок зверх авансованої вартості створюється у виробничій сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні цього надлишку, то його власник одержує певну частку прибутку у формі процента.

  Позичковий  процент - це вартість послуги, яка надається  кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.

  Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал.

  Банківська  система є складовою кредитно-банківської  системи і виконує основну  функцію кредитування.

   Кредит  - форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.

   Кредит  — це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

  Кредит, виражаючи відносини між кредитором і позичальником, забезпечує при цьому трансформацію вільного грошового капіталу в позичковий. [ 4,с.102]

      Необхідність кредиту в ринковій  економіці обумовлена самою природою  капіталу і закономірностями  його кругообігу і обігу в  процесі відтворення. У процесі  кредитування відбувається рух  тимчасово вільних коштів до  господарських суб'єктів, які  їх потребують. Кредит необхідний як еластичний механізм, призначений для переливання вільного капіталу з одних галузей в інші і зрівняння норми прибутку між ними. Крім того, кредит дозволяє долати обмеженість індивідуального капіталу на шляху його зростання як складової суспільного капіталу. Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал; сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і централізацію капіталу; є інструментом регулювання економіки.

  Організація  кредитних  відносин  будується  на додержанні принципів повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.

Кредит  існує в конкретних формах:

• комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу; знаряддя - вексель, що оплачується через банк;
• банківський - надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик;
• споживчий надається банками, фінансово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;
• іпотечний - під заставу;
• державний - позичальник - держава; кредитор - населення і приватний бізнес;
• міжнародний - між державами в грошовій або товарній формі.

  Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

  Банківський кредит надається володарями грошових коштів, позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту - грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор - це володар (користувач) грошових коштів, насамперед банк.

  Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту  ширша: комерційний кредит обслуговує тільки обмін товарів, а банківський - нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення.

  Банківський кредит виступає, з одного боку, як позика капіталу, якщо позичальник використовує його для збільшення обсягу функціонуючого капіталу, а з другого - як позику грошей - платіжних засобів, необхідних для погашення боргових зобов'язань.

     Банківський і комерційний кредити тісно  пов'язані між собою. Це зумовлено  тим, що основою кредитної системи  є комерційний кредит, що виявляється в наданні комерційними банками облікового і акцептного кредитів, які пов'язані з обігом векселів. Комерційний кредит обслуговує рух товарів зі сфери виробництва у сферу споживання - виробничого та особистого, оскільки кредитуються не лише підприємства, а й споживачі.

     З розвитком кредитної системи  банківський кредит розвивається швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни. Головна з них - зосередження зростаючої частки позикового капіталу у великих банках і використання значної частки національних кредитних ресурсів провідними компаніями.

     Банківські  позики класифікуються залежно від:

економічної сфери застосування - внутрішні та міжнародні;

структури банківської системи - кредити центрального банку і кредити комерційних банків;

сфери використання - виробничі   та   споживчі;

строку (терміну) користування: короткострокові  - до одного року, середньострокові - до 3 років та довгострокові - понад 3 роки.

  Існують також інші критерії класифікації банківських кредитів, що визначаються їх забезпеченістю, ступенем ризику, методами надання та характером погашення.

  Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори тощо), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у формі комерційного (продаж товарів з відкладенням виплати через роздрібні магазини) і банківського (надання позик кредитними установами на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла. [ 5,с.79]

  Діяльність  комерційних банків спрямовано на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між: процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками. Результативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку - відношенням чистого прибутку до власних коштів (власного капіталу) банку.

Джерелом позикового капіталу можуть бути також грошові нагромадження держави.

  Рух тимчасово вільних оборотних  коштів суб'єктів господарської діяльності, короткострокових коштів банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також коштів держави та населення утворює сферу грошового ринку. Грошовий ринок - це частина ринку позикових капіталів, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (терміном до одного року). Об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб'єктами грошового ринку є комерційні банки та інші фінансово-кредитні інституції, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення. Інструменти грошового ринку - векселі Державного казначейства та комерційних банків, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін. Ціною тимчасово вільних грошових коштів (позикового капіталу), що продаються і купуються на грошовому ринку, є позиковий відсоток. Відсоток за кредит - це самостійна економічна категорія, що виникає на основі кредитних відносин. Рівень відсотка на грошовому ринку є базовим для визначення відсотка на всьому ринку позикових капіталів, і тому регулювання його виступає важливим засобом грошово-кредитної політики держави.