Перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україн

             Після виходу з бізнесу сторонніх інвесторів, фірма знову може прийняти форму приватного підприємства.

            Розглядаючи весь життєвий цикл у сукупності його етапів, слід зауважити, що найбільш критичним моментом при створенні інноваційної фірми є отримання інвестицій ризикового капіталу від венчурного інвестора.

Зміна стадій життєвого циклу  венчурного підприємства загалом зумовлена  певною закономірністю: так, найбільше  зростання прибутку досягається  на початковій стадії функціонування підприємства та організації виробництва  інноваційної продукції за рахунок  монопольно високої ціни на ринку  та унікальності пропонованого продукту.

               Специфіка українського ринку  та робота на ньому венчурних  фондів спрямовує венчурне інвестування  в Україні усе далі від прийнятих  у світовій практиці основ  цього бізнесу. Важливими й  активними на вітчизняному ринку  є фонд прямого інвестування  Western NIS Enterprise Fund (з 1995 року) і SigmaBleyzer (з 1994 року). AVentures (з 1994 року) - українська венчурна компанія з широкою міжнародною мережею технологічних та інвестиційних партнерів, яка спеціалізується на інвестуванні на ранніх стадіях у побудову міжнародних технологічних компаній на основі українських інновацій і інженерних талантів. Венчурна компанія "ТЕХІНВЕСТ" була створена в березні 2004 року як правонаступник експортно-орієнтованого венчурного бізнесу компанії AVentures, яка має 10-річний досвід успішної роботи в українському хай-тек бізнесі. Інші венчурні фонди (серед яких Euroventures Ukraine Fund (1998), Baring Vostok Capital Partners (1996) та Commercial Capital Group (1995)) оперують менш значними сумами - в межах 20-40 млн. дол. США кожний [9, с.65]. За даними венчурних компаній в українські підприємства вже вкладено понад 250 млн. дол. венчурних інвестицій. Суми, що у найближчий рік можуть бути спрямовані венчурними компаніями на інвестиції, коливаються від 20 млн. до 100 млн. дол., і при наявності

20

достатньо великої кількості  ринків, що динамічно розвиваються, за оцінками експертів, є дуже незначними. Найближчим часом можливість надходження  значного іноземного капіталу в Україну  як і раніше залишається невеликою.

Венчурні фонди беруть участь у фінансуванні фірм на різних етапах життєвого циклу нововведення. Але у кожного типу фондів існує  певна специфіка, що знаходить відображення в розподілі коштів на цих етапах (див. табл. 2).

 

          Деякі вітчизняні компанії, що, як правило, не називають себе венчурними, також намагаються використовувати інструменти венчурного інвестування. Проте вони ще не мають достатньо коштів для створення спеціалізованих фондів.

          Узагальнюючи розвиток венчурного підприємництва в Україні слід визначити його основні характеристики та тенденції розвитку. Мова йде про те, що ринок венчурного підприємництва в Україні ще не повністю сформований, а тому на сьогодні з існуючої великої кількості зареєстрованих

21

інноваційних фондів та компаній (понад 250), в тому числі венчурних, реально працюють та відповідають ознакам  інноваційних (венчурних) фондів та компаній лише близько 10. В зародковому стані  знаходиться інфраструктура венчурного підприємництва в Україні. На ринку  України присутні декілька потужних венчурних фондів, фондів прямого  інвестування та венчурних компаній, головним чином з іноземним капіталом. Позитивною є поява зацікавленості та розуміння доцільності розвитку венчурного бізнесу з боку державної  влади та представників бізнесу, але поки що не існує належного  законодавчого забезпечення ефективної діяльності венчурних інвесторів в  Україні та спостерігається недотримання чинного законодавства органами державної влади. Серйозною проблемою  інвестиційної діяльності в Україні  залишається корупція і політичні  ризики.

        Отже, основними чинниками, які обмежують розвиток венчурного бізнесу на Україні, є: дефіцит фінансових ресурсів, відсутність чіткої інноваційної політики держави, економічна нестабільність, відсутність економічної зацікавленості господарських суб'єктів у нових розробках, інноваціях, відсутність конкуренції науково-технічної продукції на

внутрішньому ринку. Проте,  венчурне підприємництво в Україні  є на сьогоднішній день досить перспективним, хоча на даному етапі розвитку економіки  України існує ще багато перепон  для ефективної і прозорої роботи компаній в даній сфері.

  Враховуючи те, що наразі в Україні ще не існує сформованого ринку венчурного підприємництва, то задля формування дієвого ринку венчурного підприємництва в Україні необхідно вирішити ряд складних комплексних проблем як у правовому аспекті (зокрема, законодавче визначення        венчурного підприємництва, його державна підтримка та стимулювання), так і в напрямку розвитку інфраструктури венчурного підприємництва.

           

22

    Крім цього, необхідне забезпечення державою пільгових умов для функціонування в Україні великих іноземних венчурних фондів та стимулювання розвитку національних, які мають формуватися вже з часткою державного фінансування. Цим самим держава повинна демонструвати свою готовність ділити разом з приватними та інституційними інвесторами ризики таких інвестицій. Однак її роль в розвитку венчурного інвестування має бути  координуючою, а не керівною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                       

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                 23

Розділ 3. Перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україні

        До цього часу в Україні не сформувався попит на інновації і, як наслідок, практично в зародковому стані знаходиться ринок інноваційної продукції та необхідна інфраструктура. Низьким є рівень комерціалізації результатів наукових досліджень і розробок. Відсутня система інформаційної підтримки ринку інновацій, а також система обміну інформацією між розробниками та потенційними інвесторами. Досить повільно розвивається мережа сучасних інноваційних структур (венчурні фонди, технопарки, бізнес-інкубатори тощо).

        Пов’язані з національними конкурентними перевагами пріоритети нерідко реалізуються за цільовими програмами без достатнього фінансування державою, без надання пільгових кредитів і державних гарантій під інвестиції для закупівлі капіталоємного вітчизняного обладнання тощо.

        Не визначено на державному рівні „проривні” напрями, в яких вітчизняні вчені та виробники мають напрацювання, які відповідають міжнародним стандартам і забезпечують на світових ринках конкурентні переваги.

         Розроблена Кабінетом Міністрів України Концепція Державної програми прогнозування науково-технічного розвитку країни в 2008-2012 рр.[10] не узгоджена з фахівцями НАН України та не передбачає розробки прогнозів інноваційного розвитку країни.

         Основні завдання впровадження і розвитку венчурного бізнесу. Впровадження і розвиток венчурної індустрії в Україні потребують: вирішення завдань фінансового забезпечення; створення відповідної інфраструктури і сприятливих умов для її функціонування; забезпечення ефективної взаємодії між державою, наукою і бізнесом з орієнтацією на  

24

світові тенденції; вирішення  організаційно-структурних проблем, освітніх програм і людських ресурсів.

        Крім цього, необхідне забезпечення державою пільгових умов для функціонування в Україні великих іноземних венчурних фондів та стимулювання розвитку національних, які мають формуватися вже з часткою державного фінансування. Цим самим держава повинна демонструвати свою готовність ділити разом з приватними та інституційними інвесторами ризики таких інвестицій. Однак її роль в розвитку венчурного інвестування має бути  координуючою, а не керівною.

          Потрібно також сформувати систему державного регулювання трансферу технологій, яка повинна сприяти вирішенню наступних завдань: забезпечення законодавчого сприяння розвитку венчурних фондів і фірм; спрощення процедури передачі нових технологій державних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій малому і середньому бізнесу; стимулювання венчурних фірм до співпраці в області державних програм НДДКР; стимулювання підприємств різних форм власності до широкої участі у виконанні НДДКР.

          Уперше на законотворчому рівні функціонування венчурних фондів було передбачено Законом України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” [3]. Проте в цьому законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від їхнього вкладення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції в уже існуючий бізнес або нерухомість.

 Питання венчурного  фінансування також не вирішує  і Закон України „Про інноваційну діяльність”. Зокрема, передбачена лише процедура фінансової підтримки Державною інноваційною фінансово-кредитною установою

25

інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання  майна у лізинг, що здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо [1].  

         Існує ще низка ознак розвитку венчурного підприємництва. Це перш за все неузгодженість податкової системи України, з точки зору впливу на венчурне підприємництво (наприклад, кошти спільного інвестування потрапляють під подвійний податковий тиск: спочатку на рівні інвестиційного фонду (інвестиційної компанії) як прибуток від інвестиційних операцій, потім на рівні окремого інвестора як його доходи по інвестиційних сертифікатах); не існує ще розвинутого фондового ринку в Україні, як однієї з основних передумов ефективного виходу з венчурних інвестицій (реалізації IPO тощо) та ефективних державних програм розвитку венчурного підприємництва в Україні, в тому числі програм державного спів фінансування венчурних проектів.

       Передумовами розвитку венчурного бізнесу в Україні є високий рівень освіти населення, наявність науково-дослідних інститутів, зростання кількості приватних малих і середніх підприємств, збільшення попиту на фахівців інженерної спеціальності, високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо на існуючих і колишніх підприємствах військово-промислового комплексу. Необхідно зазначити, що інвестування у цінні папери венчурних інститутів спільного інвестування (ІСІ) має ряд податкових переваг порівняно з безпосередніми інвестиціями у цінні папери або об’єкти нерухомості. Поки кошти інвесторів перебувають у інвестиційному фонді – вони не оподатковуються. Оподатковується дохід інвесторів, який вони одержують у разі:

 – продажу цінних  паперів ІСІ третій особі; 

 

26

 – викупу у інвесторів  компанією з управління активами  ІСІ цінних паперів, випущених  ІСІ (наприклад, під час викупу  цінних паперів ІСІ при ліквідації  фонду; за заявою інвестора  в будь-який день – для відкритих  фондів);

 – виплати дивідендів  інвестиційним фондом, якщо це  передбачено проспектом емісії цінних паперів ІСІ.

       Ставка податку і порядок оподаткування відрізняються залежно від того, ким є інвестор – фізичною чи юридичною особою, і в якому з вищеперерахованих випадків він отримав інвестиційний дохід. У випадку, якщо інвестор – юридична особа, його прибуток від інвестицій до фонду оподатковується за ставкою 25 %.  Інвестиційний прибуток, отриманий інвестором – фізичною особою – у разі викупу інститутом спільного інвестування цінних паперів ІСІ,оподатковується за ставкою 5 %. Дохід, отриманий у вигляді дивідендів за цінними паперами ІСІ, і дохід, отриманий від продажу цінних паперів ІСІ паперами ІСІ, і дохід, отриманий від продажу цінних паперів ІСІ третій особі, оподатковується за ставкою 13 %.

           Відповідно до п. 4.2.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від операцій з активами ІСІ або доходи, нараховані за активами ІСІ, не включаються до складу оподатковуваного доходу [12.с.35] Таким чином, володіючи цінними паперами ІСІ, ви не платите податки до моменту реалізації цих цінних паперів або до моменту виплати дивідендів за цінними паперами ІСІ. У разі ж безпосереднього володіння цінними паперами або нерухомістю доходи від операцій з цими активами або доходи, нараховані за ними (відсотки, дивіденди, орендна плата), потрапляють в оподатковуваний дохід.

     За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, відбувається приріст вартості активів венчурних фондів. Зокрема, за результатами ренкінгування (порівняльного ранжування) венчурних інститутів спільного

27

інвестування (далі – ІСІ), яке було проведене дирекцією  Української асоціації інвестиційного бізнесу, визначено найактивніші венчури, що діють в Україні.

        Необхідно зазначити, що на шляху розвитку ринку венчурного капіталу в сфері інноваційного бізнесу в Україні стоять серйозні проблеми: на високі ризики, властиві інноваційним проектам на ранніх стадіях реалізації, накладається загальна економічна і політична нестабільність і невизначеність у країні; нестача капіталу, який формується з різних джерел (фінансових ресурсів великих корпорацій, банків, індивідуальних вкладників, пенсійних і благодійних фондів, страхових компаній тощо); складність пошуку відповідних кандидатів для інвестицій внаслідок слабкого розвитку інноваційної інфраструктури; чим вищий фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну необхідно платити за залучені кошти; низький рівень підприємницької культури та навичок, необхідних при підготовці інноваційно-інвестиційних проектів, відсутність кваліфікованих спеціалістів з управління венчурним капіталом; законодавчо не закріплено діяльність венчурних фондів (в Україні немає закону про венчурні фонди); значний обсяг кримінального капіталу в українській економіці, що негативно впливає на процеси взаємодії підприємців та інвесторів. Крім того, головним ризиком венчурного бізнесу в Україні оператори ринку називають „складні умови для виходу інвестицій”.                У світі використовують два способи виходу з бізнесу венчурних компаній. Перший – за допомогою продажу своїх акцій на фондовому ринку. Однак рівень його розвитку в Україні перебуває на дуже низькому рівні, і менеджери венчурних фондів нині навіть не розглядають серйозно цей варіант. Залишається другий продаж акцій стратегічному інвестору, який виглядає більш реальним. Ряд венчурних фондів, здійснюючи інвестиційні вкладення, намагаються навіть заздалегідь визначити потенційного покупця тієї чи іншої компанії в майбутньому. Разом з тим представники венчурних фондів зазначають, що такий напрям виходу з бізнесу також є не досить