Перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україн

12

   Адже венчурні фонди заробляють свої прибутки іншим чином, ніж, скажімо, банки. Підприємцям вони надають кошти на безпроцентній основі, а в обмін на свої кошти отримують цінні папери, що підтверджують право на участь в бізнесі й у розподілі прибутків. Здебільшого венчурні фонди не купують акції на вторинному ринку, а є фондами прямих інвестицій. Отже, венчурних інвесторів цікавить приріст ціни придбаних цінних паперів. Професійний управляючий венчурних фондів — венчурний капіталіст, який може бути власником фірми по управлінню венчурними фондами. Власниками таких фірм можуть бути будь-які фінансові організації. Тобто венчурний капіталіст — це і фізична, і юридична особа (фірма по управлінню капіталом).

                 Метою венчурного підприємництва є отримання надприбутків після завершення технологічного циклу нововведення і одночасний вихід із даної сфери суб’єктів після виконання ними своєї місії. Ця процедура називається «виходом із венчурного бізнесу» і здійснюється в таких основних формах:

• публічний продаж акцій;
• продаж акцій стратегічному інвестору;
• продаж акцій фінансовим інвесторам.

Що стосується держави, то її роль у розвитку венчурного бізнесу  неоднозначна. Активне сприяння розвитку венчурного бізнесу призведе до дуже позитивного економічного ефекту, оскільки вигоди, які отримує суспільство  від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками венчурних інвесторів. Інвестиції такого роду сприяють освоєнню нових провідних  науково-технічних розробок для  створення конкурентоспроможних високотехнологічних  продуктів і технологій та створюють  нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищуючи рівень добробуту  в суспільстві, що має стратегічне  значення для довгострокового зростання  національної економіки.

 

 

13

Розділ 2. Механізм функціонування венчурних підприємств  України

       Венчурний  бізнес є відносно молодою  формою інноваційної діяльності  в Україні. Проте, висока ефективність  його тривалого функціонування  у країнах з ринковою економікою  та збільшення кількості венчурних  підприємств у вітчизняній економіці  пояснюють активізацію венчурного  підприємництва і у нашій державі.  Разом з тим, висока ризиковість даного виду підприємництва та нерозкритість багатьох аспектів його функціонування обумовлюють актуальність досліджень у даній сфері. Так, одними із питань, що потребують конкретизації залишаються питання створення та функціонування інноваційних венчурних підприємств на усіх етапах їх життєвих циклів.

           Загалом, під життєвим циклом  інноваційної розробки розуміють  період від зародження ідеї  до розробки, створення, поширення,  використання та утилізації (занепаду) продукту [5.с.504]. Аналіз літературних  джерел щодо реалізації венчурних  інноваційних проектів та створення  венчурних підприємств дозволяє  виділити в окрему категорію  поняття життєвого циклу венчурного  підприємства .

           Так, під життєвим циклом венчурного  підприємства доцільно розуміти  сукупну послідовність етапів  створення та розвитку такого  підприємства. Загалом, життєвий  цикл венчурної фірми може  містити шість основних етапів: 1) Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки( НДДКР); 2) залучення інвестора; 3) запуск; 4) початкове зростання; 5) прискорене зростання; 6) стале зростання; 7) зрілість; 8) вихід інвестора.

Ці етапи, у свою чергу, можуть містити окремі підетапи, завдання та роботи, покликані забезпечити загальну місію створення та функціонування венчурного підприємства.

          Перший етап – етап НДДКР  – передбачає формування ідеї, первинну 

 

14

 

підготовку документації, а також здійснення досліджень і  розробки щодо

продукту-новинки, яка буде об’єктом інноваційної ідеї. Слід зазначити, що ця фаза не завжди закінчується успішно. Як зазначають фахівці , існує велика ймовірність невдач, ризиків і відстрочки одержання результатів, що часто пов’язано з великими коштами та низькою ймовірністю життєздатності ідеї, проекту.

               Другий етап – пошук та залучення венчурного інвестора – без перебільшення є визначальним та самим складним етапом життєвого циклу. Саме на цьому етапі існує найбільша ймовірність невдач та помилок з боку венчурного підприємця. Часто відмови трапляються не з причин погано продуманої чи нежиттєздатної ідеї, а через помилки у стратегії її презентування та виборі шляхів пошуку інвестора. Саме тому, слід особливої уваги приділяти складанню та представленню бізнес-плану потенційному інвестору.

        В Україні тільки народжується повноцінна індустрія венчурного капіталу. Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів.

         Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В США, наприклад, для малих інноваційних структур установлено систему різноманітних пільг. В Україні прийнято багато законодавчих актів відносно інноваційної діяльності. Поки що у більшості українських підприємств внутрішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів не вистачає і тому завжди йдеться про залучення коштів із зовнішніх джерел. Позичкові інвестиційні ресурси в сучасних умовах використовують для фінансування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

      

15

       Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, бо вона потребує не короткотермінового, а довготермінового кредитування (більше одного року), а в сучасних умовах банки не мають наміру ризикувати.  Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі. Тому навіть серед комерційних банків, які відповідно до назви причетні до інноваційної діяльності (наприклад, Укрінбанк, «Авуар», Інкомбанк тощо), укладень в інноваційну діяльність практично немає. З усіх комерційних банків України інноваційну діяльність в обмежених сумах кредитує тільки Промінвестбанк, але йдеться про спільне з закордонними банками інвестування великих проектів.

          Згідно з постановою Кабінету  Міністрів України в 1992 р. було  створено Державний інноваційний  фонд на виконання Закону України  «Про основи державної політики  у сфері науки і науково-технічної  діяльності».

          Завдання Держіннофонду — здійснювати інвестиційну, фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску імпортозамінної та конкурентоспроможної продукції. Джерелом формування Державного інноваційного фонду і галузевих інноваційних фондів були відрахування в розмірі 1 % від обсягу реалізації робіт (послуг) чи валового доходу підприємств. Фінансування інноваційних проектів здійснювалося за умов надання фірмами бізнес-планів інноваційних проектів та позитивних висновків державних експертиз, які являють собою комплексний фінансовий аналіз проектів. Інноваційні кредити надавались підприємству-заявнику у вигляді безвідсоткової цільової інноваційної позики терміном від півтора до

16

п'яти років, інвестиційного вкладу або лізингу. З початку  діяльності Фонду (1993 р.) було профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн. грн. 

                  У 1999 р. за рахунок  Держіннофонду фінансувались інноваційні проекти 3,2% підприємств (37,512 млн. грн.) в основному машинобудування, харчової, оборонної, медичної галузей, промисловості будівельних матеріалів.   За результатами діяльності в 1999 р. до Держіннофонду надійшло 682,6 млн грн, або 73,9 % планових надходжень, зросла заборгованість за наданими кредитами, не виконано завдання на цей рік щодо повернення інноваційних позик (із запланованих 86,7 млн. грн. фактично надійшло 19,5 млн. грн..). З 1998 р. кошти Державного інноваційного фонду стали стабільним джерелом вирішення питань фінансування за зобов'язаннями Державного бюджету. З грудня 1999 р. Держіннофонд було ліквідовано і його правонаступницею стала Державна інноваційна компанія.

            З 1 червня 2000 р. відрахування інноваційного  збору в розмірі 1 % переходять  до розряду бюджетних платежів (з метою забезпечення дефіциту  бюджету). Спочатку кошти надходили  до бюджету, а потім — на  фінансування державних інноваційних  програм. У законопроекті бюджету  на 2001 р. статтю «відрахування  до інноваційного фонду» було  скасовано .

           Проте  венчурні фонди є  другим за величиною сектором  фінансового ринку Україна після  банківського.  Характерною рисою  є динамічний розвиток цього  сегмента фінансового ринку як  в кількісному, так і в грошовому  еквіваленті. 

           За останні три з половиною  роки (з початку 2007 р. по другий  квартал 2010 р.) їх кількість зросла  більш ніж на 20% з 650 до 787, при  цьому тільки за перше півріччя 2010 р. їх кількість зросла на 47.

       

17

    Розмір активів  фондів за 2 роки (з кінця 2007 р.  по кінець 2009 р.) збільшився в 2,1 рази з 36 млрд. грн. до 76 млрд. грн.  За підсумками другого кварталу 2010 р. України налічувала 787 венчурних фонди з вартістю активів 88,8 млрд. грн.

  Структура активів венчурних фондів має наступний вигляд:

• Векселі і заставні - 30,29%
• Корпоративні права та боргові зобов`язання - 23,8%
• Акції підприємств - 19,51%
• Корпоративні облігації - 18,98%
• Грошові кошти і банківські депозити - 4,73%
• Нерухомість - 2,49%
• Ощадні сертифікати - 0,17%
• Облігацій внутрішньої державної позики ( ОВДП) - 0,02%.

           Третій етап – запуск –  передбачає підготовку та реалізацію  процесу формування венчурного  підприємства. На цьому етапі важливим є виконання наступних основних завдань:

• вибір структури компанії;
• формування статуту компанії;
• організація штату службовців та керівників (за необхідності,  формування ради запрошених директорів),  набір працівників;
• підготовка компанії до реєстрації компанії;
• випуск засновницьких акцій та їх реєстрація тощо.

             Наступні етапи - початкове, прискорене, стале зростання та зрілість передбачають виконання плану існування венчурного підприємства, виконання завдань з досягнення цілей та забезпечення першопочаткової місії створення підприємства.

           Сутність даних етапів може варіюватися в залежності від типу та виду діяльності підприємства, способу взаємодії венчурних суб’єктів тощо.

        18

   Як правило, у  процесі реалізації даних етапів власники та керівники

підприємства вирішують низку поточних питань, як:

• організація договорів купівлі-продажу;
• організація та ведення бухгалтерського обліку і фінансів підприємства

з урахуванням особливостей його функціонування;

• організація реклами та маркетингу для інноваційної продукції;
• корпоративне страхування ризиків, що виникають у процесі реалізації господарської діяльності тощо.

         На стадіях сталого зростання та зрілості відбувається технологічне

освоєння масштабного виробництва вже розробленої нової продукції. При цьому обсяги виробництва мають сягнути рівня, який забезпечує беззбитковість роботи. Результати даних етапів, як правило, передбачають зростання виробництва та прибутків. Особливістю є стабілізація обсягів виробництва з наступним поступовим зниженням обсягів виробництва і виводу продукції із сфери реалізації.

         Останнім етапом життєвого циклу венчурного підприємства вважається етап «вихід інвестора», який кардинально відрізняє життєвий цикл венчурної організації від інших. Як правило, вихід інвестора здійснюється через 3-5, частіше - 5-7 років функціонування підприємства. Загалом, існують такі основні варіанти виходу – IPO (Initial Public offering - пропозиція акцій на публічному ринку), strategic sale (продаж стратегічному інвестору), MBO (Management Buyout – викуп менеджерами) [9.с.720]. Після виходу інвестор отримує всю суму прибутку, накопиченого за період функціонування підприємства.

           Особливістю функціонування венчурного  підприємства є те, що протягом  життєвого циклу функціонування  такі підприємства, як правило,  змінюють свій правовий статус. В більшості випадків, на початковому  етапі венчурне підприємство  реєструється як приватне підприємство. Наступна умова участі венчурного  інвестора у акціонерному капіталі  вимагатиме реорганізації підприємства  в акціонерне товариство. У цьому  випадку 

19

подальше отримання  інвестором прибутку вимагатиме реалізації його частки      

на фондовому ринку  або її продаж стратегічному чи фінансовому  партнеру.