Особливості організації фінансової системи ЄС

У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня  інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня  зайнятості, стабілізації платіжних  балансів. Відповідно до нових завдань  Комісія ЄС визначила й основні  напрями у сфері бюджетної  політики: скорочення дефіцитів державних  бюджетів; збільшення частки бюджетних  коштів, які спрямовуються на інвестування; перекваліфікація робочої сили і  зниження виробничих витрат; посилення  контролю за рівнем соціальних витрат.

У цілому процес гармонізації бюджетної політики в рамках ЄС характеризується певними суперечностями.

З одного боку, господарські механізми країн-учасниць хоч і  взаємопов'язані, все ж залишаються  автономними; країни, як і раніше, мають  різний рівень економічного розвитку, різну соціально-політичну ситуацію всередині держави, що є причиною незбігу інтересів у економічній  і бюджетній політиці. Ці фактори інколи стають перешкодою на шляху до уніфікації бюджетного процесу.

З іншого боку, відбувається процес обмеження автономії окремих  країн у сфері бюджетного регулювання, адже кожна з них повинна надавати керівництву ЄС проекти своїх  бюджетів і звіти про їх виконання, інформувати органи Європейського  Союзу про проведення тих чи інших  бюджетних заходів. А це, зі свого  боку, є переконливим доказом успішного  просування вперед процесу європейської інтеграції.

Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави є податки (близько 90 %), вже  Римський договір 1957 р. поставив завдання поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації та стандартизації.

У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем оподаткування до "єдиного знаменника", тобто зближення податкової структури, механізму стягування, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних  проблем. Гармонізована податкова  політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС повинно перебувати під контролем  керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає податкову політику кожного  учасника ЄС.

Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних  економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально  змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів  ЄС. Досить зазначити, що за необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку (ЄЦБ) при голосуванні діє  принцип "одна голова — один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу ЄЦБ, який приймає рішення, — Ради входить  менша кількість членів, ніж число  країн, які беруть участь у Валютному  союзі. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а є справді абсолютно незалежними представниками інтересів усього Європейського Союзу, в цьому разі — у валютно-фінансовій сфері.

Поряд із гармонізацією  бюджетної та податкової політики в  Європейському Союзі відбувається активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного  ринку банківських послуг, формування якого в основному завершилося  до початку 1993 р. Цей ринок передбачає такі принципи діяльності європейських банків:

• для здійснення банківської  діяльності на території будь-якої країни — учасниці ЄС достатньо  одержати ліцензію в одній із цих  країн (як правило, мається на увазі  країна походження банку);

• основною моделлю організації  європейських банків є універсальний  банк, який здійснює фінансові операції всіх видів, включаючи операції з  цінними паперами;

• регулювання банківської  діяльності та нагляд за нею здійснює країна походження банку.

Перша банківська Директива (1977 р.) та друга банківська Директива, яка набула чинності з початку 1993 р., містять узгоджені правила  захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових послуг; регулюють  проблеми платоспроможності банків, встановлюють співвідношення власних  і запозичених активів, ступінь  покриття ризику банківських операцій; принципи захисту банківської таємниці; правила фінансової звітності; рекомендації щодо прозорості закордонних фінансових оборудок із метою попередження відмивання "брудних грошей". Багато принципових  положень першої та другої банківських  Директив ґрунтуються на рекомендаціях  Банку міжнародних розрахунків  у Базелі — найавторитетнішої  міжнародної банківської установи світу, свого роду "головного банку  центральних банків". Саме це значно полегшило процес узгодження цих важливих положень та їх прийняття країнами — членами ЄС.

Запровадження єдиної системи  ліцензування банків означає свободу  доступу на національні ривки  фінансових послуг іноземних банків, що істотно загострює конкуренцію  між національними та іноземними банками. Наслідком цього є зниження національних ставок за банківськими операціями до середньоєвропейського  рівня і зменшення прибутків. Посилення конкуренції примушує банки постійно вдосконалювати технологію роботи, створювати нові високотехнологічні продукти і послуги, запроваджувати передове обладнання, здійснювати перепідготовку кадрів.

У червні 1994 р. міністри фінансів країн — членів ЄС домовились щодо основних положень нової Директиви  про посилення контролю за діяльністю банків та інших фінансових інститутів. Директива спрямована на посилення  прозорості діяльності фінансових груп. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії в тій же країні, де розташована її штаб-квартира. Директива  розширила умови обміну інформацією  і зобов'язала аудиторів сповіщати  контролюючі органи про будь-які  порушення, виявлені ними в діяльності компанії. Спільно з Комісією зі споживчої політики ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини  банків і споживачів.

Щодо регулювання ринку  цінних паперів, то ще в 1985 р. було прийнято пакет директив, які стосувалися  регулювання транспортних операцій, які здійснюються взаємними і  спільними інвестиційними фондами; взаємного визнання строку цінних паперів, допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої  публіки про передбачувані випуски  цінних паперів.

Однак положення, принципово важливі для розвитку інвестиційних  послуг, набрали чинності в 1993 р. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципи однієї ліцензії, на основі якої можна надавати інвестиційні послуги на території будь-якої країни — учасниці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом прав споживачів).

31994 р. діє домовленість  про використання компаніями  національної документації при  реєстрації переліку цінних паперів  на фондових біржах інших країн.

З 1996 р. введено в дію  принцип відповідності власних  капіталів ризикам здійснюваних операцій для фінансових інституцій.

Отже, заходи, які реалізуються у фінансовій сфері керівними  органами ЄС, ведуть до скасування обмежень і бар'єрів на шляху переміщення  капіталів і фінансових послуг, перегляду  цілої низки національних стандартів діяльності фінансових інститутів і  введення єдиних правил контролю за їхньою діяльністю, встановлення основних принципів  гармонізації контрольних стандартів та інших правил. Крім того, вживаються заходи, спрямовані на полегшення організації  операцій з мобілізації капіталів  на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі  боргових.

За останні 10 років ринок  цінних папері в ЄС значно розширився за рахунок впровадження великої  кількості нових видів фінансових зобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, у промислових компаній з'явились  нові можливості для одержання кредитів із банківських джерел. З іншого — це веде до розширення спектра  різноманітних фінансових послуг і  більшої доступності їх для клієнтів і значного зниження їх витрат.

У цілому, за деякими прогнозами, посилення конкуренції на єдиному  фінансовому ринку ЄС та запровадження  нових видів фінансових послуг дасть  клієнтам можливість зекономити понад 22 млрд. ЕКЮ.

Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЕФК) та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).

Джерела фінансових надходжень бюджетної  системи ЄС

Згідно зі статтею 269 Договору, що засновує Європейське Співтовариство , доходи загального бюджету ЄС складаються  з власних ресурсів та інших джерел. Однак більша частина бюджетних  витрат фінансується системою власних  ресурсів , введеної рішенням Ради 70/243/ECSC 21 квітня 1970В даний час в поняття  власних ресурсів входить три  категорії : традиційні власні ресурси , доходи від ПДВ та доходи , що формуються з наданої частки ВНП країн- членів ЄС.Традиційні власні ресурси були введені в 1970 р. і включають митні збори , сільськогосподарські мита, що стягуються з економічних трансакцій, які збираються країнами - членами від імені ЄС. Традиційні власні ресурси вважаються «природними » власними ресурсами , так як вони збираються в рамках політики Спільноти, і не є доходами, отриманими з вкладів країн- членів .Власні ресурси від ПДВ формуються на основі встановлення процентної ставки ПДВ для кожної країни - члена ЄС відповідно до правил узгодження ( harmonized rules ). Рішенням Ради 1970 максимальна ставка збору ПДВ була встановлена ​​на рівні 1% від загальної бази . З приєднанням Іспанії та Португалії ставка була підвищена до 1,4 % для покриття витрат приєднання . Рішенням про власні ресурси 2000 максимальна ставка була знижена до поточного рівня 0,5 % від зібраних доходів від ПДВ. На період з 2007 по 2013 рр. . процентна ставка ПДВ була встановлена ​​на рівні 0,3 % , а також знижена для ряду країн : до 0,225 % для Австрії, 0,15 % для Німеччини і 0,10 % для Нідерландів та Швеції.У 1988 р. Радою ЄС було прийнято рішення про введення « четвертого джерела» бюджетних доходів на основі валового національного продукту ( ВНП), який призначався для того , щоб замінити джерело доходів від ПДВ. У 1988 і 1999 рр.. ставка відраховується частки від ВВП встановлювалася на рівні 1,14 % і 1,27% відповідно. У 1995 р. Європейською системою національних рахунків ( European System of National and Regional Accounts , ESA , 1995) було введено положення про те , що відрахування будуть здійснюватися не з ВНП , а з валового національного доходу ( ВНД) .В даний час конкретна ставка відраховується частки від ВНД країн- членів визначається на кожний бюджетний рік і залежить від різниці між планованими витратами бюджету і доходами від інших джерел. Відрахування від ВНП країн- учасниць стягуються тільки в тому випадку, якщо неможливо покрити витрати за рахунок інших надходжень до бюджету. Не існує ніяких обмежень на встановлення ставки відсотка для доходів, що формуються на основі ВНП крім меж на встановлення норми власних ресурсів , які визначають обсяг усіх власних ресурсів на рівні , що не перевищує 1,24 % ВНП ЄС.До інших джерел доходів бюджету належать внески третіх країн у програми Спільноти , повернення коштів , виділених як грантів Спільноти, які не були використані за призначенням , прибуток від прострочених платежів, а також баланси попередніх років , вирахування з винагород співробітників інститутів ЄС. Важливим елементом системи формування фінансових надходжень бюджетної системи є також механізм коригування ( correction mechanism ), який дозволяє знижувати внесену частку країни - члена ЄС до загального бюджету. Так в 1984 р. Європейська Рада у Фонтенбло прийняв рішення про введення коригування для Великобританії. Цей механізм дає Великобританії послаблення в розмірі 0,66 % від негативного балансу. Витрати на фінансування послаблення для Великобританії розділяються між іншими членами Спільноти відповідно до їх часток ВНД (за винятком Австрії, Німеччини, Нідерландів, Швеції). Процедура справляння власних ресурсів Спільноти , регулюється статтею 8 Розв'язки про систему власних ресурсів. Відповідно до цієї статті країни - члени несуть відповідальність за збір ресурсів відповідно до національного законодавства , яке повинне знаходитися в рамках загальних вимог Співтовариства. Справляння власних ресурсів здійснюється виконавчими органами країн - членів , які діють від імені Спільноти , що не має власних податкових та митних органів для здійснення даних завдань. Зібрані ресурси стають доступними для Комісії через рахунки , відкриті в Казначействах країн на її ім'я. Для покриття витрат на збір традиційних власних ресурсів країни - члени віднімають 25% від зібраної бази .Диверсифікована система фінансових надходжень ЄС дає можливість стабільного забезпечення доходів бюджету із збереженням збалансованого надходження традиційних і інших видів доходів .

2.4 Проблеми та перспективи ЄС на сучасному етапі

Європейський Союз є  найбільш успішним інтеграційним об'єднанням у світі, розвиток якого нараховує  піввіковий період.

Сьогодні загальний економічний  потенціал ЄС величезний. По чисельності  населення, частці у світовій торгівлі ЄС є регіоном-лідером серед розвинених країн. Населення Європейського  Союзу постійно збільшується, незважаючи на демографічні проблеми, і це говорить про те, що внутрішній ринок та економічний  потенціал постійно зростають [1].

В економічної незалежності Європа поступається лише США, та помітно  випереджає Японію. Економічний потенціал  ЄС приблизно дорівнює сумарному  економічному потенціалу США і Японії. На частку ЄС припадає 1/3 світового  промислового виробництва й науково-технічного потенціалу, 25% патентного фонду світу, 25% світової торгівлі. У галузевій  структурі економіки ЄС переважає  третинний сектор, тобто нематеріальне  виробництво, яке створює 60-80% ВВП [1].

За обсягом експорту ЄС випереджає США, а за обсягом імпорту  вони приблизно рівні. Більша частина  європейських країн мають чітко  виражену експортну орієнтацію. Більш  ніж 70% їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю зі своїми партнерами по ЄС. Для порівняння - взаємна торгівля країн інтеграційного блоку НАФТА (США - Канада - Мексика) не перевищує  поки що 40% . Цей факт демонструє, що ЄС - єдине в економічних відносинах, утворення [3].

Не можна не відзначити, що економічний потенціал нових  членів ЄС (NMS-10) досить невисокий, це насамперед додаткова робоча сила для ЄС. За  даними Евростату, сукупний ВВП десяти нових членів за 2006 р. оцінюється в 5,3% обсягу ВВП Європейського Союзу до розширення. Частка ж населення нових країн членів ЄС досягає 20%. Таке співвідношення основних параметрів привело до погіршення середніх показників на душу населення й має негативне значення [2].

Крім того, із приєднанням  нових членів безробіття в ЄС, за оцінками експертів, зросло з 8% до 9% активної частини населення. Найбільший рівень безробіття зафіксовано у Польщі (19,2%) і в Словаччині (17,1%). Сформована економічна ситуація в зазначених державах, безумовно, призвела до певного погіршення положення в економіці всього Європейського Союзу [1].

З метою подолання негативних тенденцій в економічному розвитку ЄС, Європейською Комісією було розроблено відповідні заходи щодо проведення погодженої структурної політики. Важливим фактором економічного розвитку країн Європейського  Союзу є проведення керівними  органами ЄС спільної регіональної політики, реалізація якої повинна сприяти  подоланню розходжень в економічному потенціалі окремих держав ЄС і скороченню розриву між рівнями їхнього  розвитку.