Особливості фінансових систем країни Скандинавії

Науково-дослідницькі фонди, що використовуються для фінансової підтримки наукових досліджень в  промисловості, будівництві, а також  утримання державних наукових центрів, що здійснюють розробку фундаментальних  досліджень;

Військово-політичні фонди - резерви, що знаходяться головним чином в розпорядженні президента Швеції, за рахунок яких фінансуються додаткові цільові заходи мають  особливу важливість

Таким чином, спеціальні фонди  Швеції мають цільовий характер і  формуються за рахунок податкових і  неподаткових надходжень та за рахунок  коштів федерального бюджету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Порівняльна  характеристика фінансової системи  Швеції з іншими країнами Скандинавії

Усі країни Північної Європи належать до групи так званих малих країн. На них припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП та промислової продукції розвинутих держав. Однак за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) Скандинавські країни входять у перші 12-15 найвисокорозвиненіших держав світу, а відповідно до класифікації, запропонованої «Програмою розвитку ООН», за показником «індекс людського розвитку», який містить у собі вимірювачі різних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, грамотність дорослого населення, рівноправність жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п’ятірці держав світу.

Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнах Північної  Європи, необхідно розрізняти державну власність і державний сектор [25, 96-97].

Частка державної власності  значна тільки у Фінляндії (на фірми, що належать державі цілком чи частково, тут припадає близько 20 % капіталовкладень, 12 % зайнятих, 21 % експорту). Це пояснюється  низкою причин: історично сформованим  володінням держави у Фінляндії  лісовими та деякими іншими природними ресурсами; переходом у власність  держави після Другої світової війни  підприємств, які належали Німеччині; широкою участю лівих сил, у тому числі комуністів, в уряді й  інших органах влади. Крім того, для  Фінляндії було важливим за допомогою  прямої підтримки держави наздогнати інші Скандинавські країни за рівнем соціально-економічного та науково- технічного розвитку.

Існуючі у Фінляндії, а  також у Швеції та Норвегії державні компанії є досить потужними і  активно використовуються як свого  роду «локомотиви» в окремих галузях економіки [4, 211-212].

Частка державного сектору, навпаки, значна майже у всіх Скандинавських країнах. Під ним розуміється  ступінь активності участі держави  у всіх економічних і соціальних процесах. Кількісно це виражається  в частці державних витрат у ВВП; у рівні оподатковування і питомій вазі податків у держбюджеті та ВВП; масштабах державного споживання; чисельності державних службовців і т. п.

За часткою державних  витрат у ВВП Швеція, Данія і  Фінляндія займають перші три  місця серед усіх розвинутих країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Істотна частина державних  витрат являє собою трансферні платежі, тобто переведення фінансових коштів, отриманих держбюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо  різним групам населення у вигляді  допомог та субсидій. Таким чином, відповідно до ідей «держави добробуту» відбувається перерозподіл «національного пирога» на користь найменш забезпечених шарів суспільства [12, 345].

Рівень оподатковування  в Скандинавських країнах традиційно один з найвищих серед промислово розвинутих держав. Наприклад, частка податків ВВП у Швеції на початку 1990-х рр. становила 61 % (максимальний показник серед цих країн). Сьогодні вона знизилася до 51 %, однак все одно Швеція продовжує займати за цим показником перше місце. Приблизно такий же рівень оподатковування у Данії, у Фінляндії він дорівнює 47 % (третє місце серед розвинутих країн).

Питома вага державного споживання в Скандинавських країнах також  висока: у Швеції — 28 %, Данії — 26, Фінляндії та Норвегії — по 22 %. До сфери державного споживання належить освіта, о6хорона здоров’я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона і т.п. Соціальна сфера має надзвичайно високий рівень розвитку (крім того, що велика частка соціальних послуг є в Скандинавських країнах безплатною, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам).

Приблизно кожен третій швед, норвежець і датчанин, і кожен  четвертий фін належать до числа державних робітників та службовців (їх частка становить у Швеції 32 %, Норвегії та Данії — близько 30%, Фінляндії — 25 %). Це найбільші масштаби зайнятості в державному секторі економіки серед розвинутих країн [27, 21-22].

Причини наявності такого потужного державного сектору і  чіткої соціальної спрямованості державної  політики в Скандинавських країнах  полягають у тому, що соціально-економічний  та політичний розвиток країн Північної  Європи в післявоєнний час ґрунтувався  на ідеях соціал-реформізму і побудови «держави загального добробуту». Суть полягала в досягненні стабільного  економічного зростання при низьких  темпах інфляції і «повної зайнятості»  на базі розвитку змішаної економіки (тобто  усіх форм власності: приватної, державної, кооперативної й ін.). Ще одна важлива  мета полягала у вирівнюванні доходів  різних соціальних груп суспільства  Скандинавських країн за допомогою  різних заходів державної політики, зокрема, податкових (як уже відзначалося, у цих країнах традиційно високий  рівень як корпоративного, так і  особистого оподатковування) і трансферних (у регіоні існує найбільш розвинута  серед країн—членів ОЕСР система  різних допоміг і дотацій різним категоріям своїх громадян).

Таким чином, у Скандинавії  для побудови «держави загального добробуту» необхідною вважають найактивнішу участь держави у вирішенні всіх соціально-економічних  питань. Іншою найважливішою умовою є вироблення консенсусу з основних проблем суспільного розвитку. Консенсус  формується на базі постійного переговорного  процесу між представниками трьох  політично значимих сил: союзів підприємців, профспілок та представників державної  влади. Конкретно це виражається  в практиці укладення колективних  договорів про умови оплати праці  та соціальні пільги у різних галузях, у консультаціях державних чиновників із профспілками і підприємницькими об’єднаннями практично з будь-якого  важливого питання. У деяких зарубіжних публікаціях національні господарства регіону називають «економіками узгодження».

Розвиток економічного програмування  і прогнозування в промисловості, науково-технічній, регіональній, торговій, валютній політиці дає підприємницькому сектору середньострокові та довгострокові  орієнтири, знання яких необхідне для  вироблення ефективної бізнес-стратегії.

Особливістю сучасного стану  скандинавських країн у глобальній економіці є їх високий відносний  показник ВВП, при цьому найбільшого  рівня він досяг в Данії  та Норвегії. Країни цієї групи є визнаними лідерами щодо такого інтегрованого показника як Індекс розвитку людського потенціалу, за яким Норвегія та Швеція традиційно утримують перші місця [6, 85-90].

 Скандинавські держави  відзначає також досить високий  рівень технологічності їх господарства. Так, за індексом технологічних досягнень перше місце в світі посідає Фінляндія, третьою йде Швеція, а питома вага експорту високих і середніх технологій складає в них відповідно 50,7 та 59,7%, що також дозволяє відносити їх до глобальних технологічних лідерів.

 У 2003 році за мікроекономічним  індексом конкурентоспроможності  на перше місце вийшла Фінляндія, на третє – Швеція, на четверте – Данія і лише на двадцять друге – Норвегія. Скандинавські країни виступають також лідерами у локалізації інноваційно-інвестиційних моделей національної економіки. Так, упродовж останніх двадцяти років ці держави створили декілька потужних глобальних центрів технологічного новаторства [13, 361-363].

  Серед 47 локалізованих інноваційних центрів швидкого економічного зростання, які за класифікацією ООН визначаються оцінками від 16 до 4 балів п’ять знаходяться в цьому мегарегіоні, а центр «Стокгольм – Кіста» є найпотужнішим в Європі.

 Досить відомими в  усьому світі є окремі скандинавські фірми та корпорації, серед яких перше місце посідає фінська «Nokia», яка упродовж останніх десяти років вийшла на перше місце в світі за рівнем конкурентоспроможності. Досить сильні, хоча й непровідні позиції в електротехнічній промисловості мають швецький «Ericsson», та «Electrolux», а в автомобілебудуванні відносне лідерство має «Volvo». Норвегія входить до числа семи найбільших виробників найдешевшої електроенергії на гідроелекторостанціях, що побудовані майже на кожному форді, а також за експортом риби (3,8 млрд. дол., 1999) ця країна посідає друге, після Таїланду місце у світі. Ця невелика за чисельністю населення держава Північної Європи володіє одним з найбільших торгових флотів планети. Швеція, Норвегія та Фінляндія є також лідерами європейської деревообробної та целюлозопаперової промисловості [22, 521].

  Скандинавські країни відносяться до числа постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі частку послуг в структурі ВВП становить в Швеції – 73% (2001), в Данії – 69%, в Норвегії – 65,9% та у Фінляндії – 63%. Питома вага сільського господарства у цих державах не перевищує 2-4%%, разом з тим ця галузь є високопродуктивною у всіх цих країнах, хоча кліматичні умови Північної Європи не сприяють її розвиткові.

 Особливістю цього  мега регіону є доволі низькі за європейськими мірками рівні безробіття. Найнижчий з них характерний для Норвегії – 4,1% (2002), найвищий для Фінляндії – 9,1% (у 1990 році цей показник не перевищував 3,2%).

У 2010 р. у Швеції та Фінляндії тривав бурхливий підйом, а в Норвегії і Данії знову почалось економічне зростання,такі тенденції простежуються і далі.

В останні роки економіка  Швеції розвивалася успішно. Високі темпи зростання, безробіття, що скорочується, профіцит державного бюджету і низька інфляція стали нормою. Країна зайняла міцну позицію у світі в галузі високотехнологічних підприємств,підприємництві і розвиненості ринків капіталів [14, 78-79].

 У результаті швидкого  економічного зростання протягом останнього десятиріччя безробіття в Норвегії значно скоротилося, рівень зайнятості досяг рекордного рівня, дефіцит державного бюджету зник і перетворився у велике позитивне сальдо. Повна зайнятість створює сприятливі перспективи. Однак через обмеженість ресурсів економіка Норвегії не може зростати швидше без ризику перегріву. Немає і великих можливостей для витрат величезних державних коштів.

 У цілому економіка  Данії збалансована при хорошому  стані державних фінансів. У бюджеті 2008 р. були підвищені допомоги по безробіттю, збільшені витрати на освіту і допомогу незаможним пенсіонерам. У 2009 р. ВВП збільшився приблизно на 1,5—2 %. Основні показники змінилися мало в порівнянні з попереднім роком. Незначно зросли валові капіталовкладення і знизилася інфляція.

 У 2010 р. у Фінляндії тривало бурхливе економічне зростання. ВВП збільшився на 5,7 % (у середньому в 2006-2009 рр. його річний приріст становив близько 5 %). Особисте споживання зросло на 3 %». Це призвело до того, що економіка Фінляндії стала більшою мірою залежати від телекомунікаційної галузі, що особливо відчутно в умовах нинішнього падіння попиту на цю продукцію. У 2009 р. темпи зростання значно знизилися, що пов'язано насамперед з погіршенням світової кон'юнктури і, отже, уповільненням експорту. Однак такі сприятливі внутрішні фактори, як зниження темпів інфляції, підвищення зайнятості, зниження податків і падіння рівня процентних ставок, призвели до того, що доходи домашніх господарств продовжували швидко збільшуватися. Зростання ВВП становило лише 1,8 %. Особисте споживання збільшилося на 2,6 %. У 2008 р. очікувалося, що ВВП зросте на 2 %. При цьому основні економічні показники зміняться мало .[11, 35-39].

Швеція, Данія, Фінляндія  та Норвегія мають добре розвинуті  сервісні галузі, провідними з яких є банківська та страхова справа, а  також транспорт. Дві перші з  них тісно пов’язані між собою  і створюють єдину фінансову  систему. Найбільшим банком у Північній  Європі є Nordea Bank AB (Швеція), який сформувався  у 1997 році після злиття відповідно швецького  та фінського банків Nordbanken of Sweden та Merita Bank of Finland. Наявність різних валют  і пов’язані з цим відповідні трансакції у взаємній торгівлі не відлякують скандинавські країни, проте  дорожнеча робочої сили підштовхує потенційних інвесторів вкладати кошти  у сусідні країни, передусім (починаючи  з 90-х років ХХ ст.) – в балтійські.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Фінанси являють собою  досить складне багатопланове суспільне  явище, яке характеризується різними  сутнісними ознаками та формами прояву .Що дня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе  місце серед яких займають фінанси. Уже давно фінансова діяльність перестала бути привілеєм професіоналів, хоча вони і не втратили провідної  ролі у суспільстві.

Отже, фінансова діяльність держави-це процес здійснення стратегічних і тактичних цілей фінансової політики за допомогою відповідних  фінансових інструментів, тобто фінансового  механізму. Отож фінансова діяльність держави стала необхідною умовою стабільності й стійкості всього суспільного розвитку одним з  найважливіших напрямків сучасної фінансової політики уряду України  є досягненням сталої збалансованості  бюджету. Для удосконалення збалансованості  фінансової системи є всебічне аналіз наявних показників щодо консолідації і розподілу бюджетних коштів і з метою їх ретельного розгляду .Та остаточне збалансування .бюджетів одного рівня, яке неможливе провести лише шляхом розмежування їх доходів  та видатків, досягається за допомогою  бюджетного регулювання, тобто перерозподільних процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів «бідним» у фінансовому відношенні територіям або вилученням коштів у відносно «багатих» територій.

Проаналізувавши ту кількість  інформації, яка подана вище можна  зробити висновок, що фінанси являють  собою досить складне суспільне  явище. Вони охоплюють широку гаму обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних  грошових потоках. При єдиній сутності цих відносин у них виділяються  окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів ґрунтується як на розумінні  їх необхідності, сутності й ролі у  суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансових відносин.