Особливості фінансових систем країни Скандинавії

 У 70-80-ті роки активно  йшов процес інституціювання  ринку праці, внаслідок чого  з’явилися Державна адміністрація  ринку праці, що складалася  з Управління ринком праці та спеціальних комітетів – ленів, що відповідали за відповідні біржі.

  У 80-ті, найбільш успішні для економіки країни роки, великого поширення набула система соціальних пільг, а саме – явища соціалізації економіки, яку з часом почали називати «швецькою моделлю соціалізму». Саме вона багато в чому була показовою для двох тодішніх наддержав світу СРСР та США. У цей період майже ⅓ трудових ресурсів країни була зайнята в державному секторі, що суттєво збільшило податковий тягар для підприємницьких структур, сумарні державні витрати у цей час вже перевищували 60% ВВП країни, активно вводилося соціальне страхування, головна мета якого полягала в економічному захисті людини у всіх критичних випадках (безробіття, хвороби, старість, народження дитини). У 1975 році за законом про пенсії, її отримувачі здобули виключне право на спеціальну надбавку до неї, що вивело країну у число лідерів в світі за рівнем пенсійного забезпечення.

 У той час, коли  темпи економічного зростання  були достатньо високими –  підвищення добробуту виглядало  досить логічним та обґрунтованим,  проте, починаючи з 1990 року  «швецьке економічне диво» перестало  бути взірцем для відтворення  в інших країнах. Стрімко зростав  державний борг, розпочалася структурна  криза в промисловості, а дефіцит  бюджету сягав вже 14-15%%. Держава  виявилася нездатною підтримувати  «повну зайнятість», податковий  тягар та висока питома вага  трансферних платежів відлякувала  місцевих та іноземних інвесторів, капітал стрімко відпливав з  країни за кордон. Постійне збільшення  зарплати суттєво відставало  від зростання продуктивності  праці, що унеможливлювало стримування  інфляції традиційними методами. До цього додавалася ще й  банківська криза середини 90-х  років та нестійкість національної  валюти – крони. На думку  швецького економіста, професора  А.Лінбека розвиток благополуччя 80-х призвів до збільшення державних  витрат та ослаблення економічних  стимулів подальшого розвитку. [21, 174-176]

  Вступ Швеції до Європейського Союзу та спеціальні заходи Уряду країни щодо зниження податків та соціальних трансфертів, застосування ряду монетаристських заходів в кредитно-фінансовій політиці держави призвів до того, що вже на поч. ХХІ ст. системну кризу швецької економіки вдалося подолати. Станом на поч. 2000-го року щорічний рівень інфляції в країні становив вже 0,8%, у 2001-му – 1,7%, у 2002 р. – 2,9%, що відповідало класичним рівням європейської монетарної моделі. Бюджет 2002-го фінансового року був вже профіцитним. Щорічне зростання ВВП у 1998 році становило 3,6%, у 1999 – 4,6%, у 2000-му – 4,4% і лише 0,8% у 2001 р., а рівень безробіття станом на січень 2003 року виявився значно меншим ніж у Європейському Союзі – лише 5,3%.

 Швецька економіка  тісно пов’язана з європейською, про що яскраво свідчить зовнішня  торгівля. Так, на країни Європейського  Союзу припадає 53,6% експорту та 60,3% імпорту (2000), що є меншим за 62-64-процентну частку інших членів, проте не виходить за традиційні  для ЄС рамки у 50-70%%.

 Разом з тим, навіть  і зараз країна має найвищу  в світі зарплату за годину  праці, витрати на освіту всіх  рівнів становлять понад 7,65% її  ВНП, на охорону здоров’я -7,6%, а видатки, що спрямовані на  «соціальну безпеку» (пенсії, страхування,  допомогу жінкам тощо) досягли  у 1996 році 34,8% ВНП – найвищого  в ЄС рівня.   [2, 54-58]

 Наведені вище цифри  яскраво свідчать, що Швеція, яка  переборола структурну кризу  90-х років ХХ ст. у цілому  зберегла одні з найвищих у  світі соціальні стандарти життя  населення і виступає світовим  лідером щодо гармонізації інтересів  уряду, підприємців та населення,  хоча останнім часом в країні  має місце перехід від неокейнсіанських  методів регулювання економіки  до неоліберальних.

 

1.2. Загальна характеристика  публічних фінансів Швеції

 

Розглядаючи фінансову систему  Швеції, необхідно зазначити, що вона має свої особливості, пов'язані  з демократичним устроєм країни.

Швецька державна система  дивує близькістю влади до народу і відсутністю корупції. У залі засідань стокгольмської мерії відведені  окремі місця для "вільних слухачів". Кожен бажаючий може прийти на обговорення, наприклад, питань про витрати коштів міського бюджету на прибирання сміття. Так само кожен може зайти в парламент, написати лист королю чи прем'єр-міністру й отримати від них відповідь.

Привілеї представників  шведської влади обмежуються  безкоштовним  проїздом у міському транспорті (за винятком приватних поїздок) та наданням

невеликого житла в  центрі Стокгольма.

  Питаннями формування бюджету і розробки податкових законів займається Міністерство фінансів. Збиранням податків і контролем за дотриманням податкового законодавства — Національне податкове управління (НПУ) та податкові органи земель. [18, 128-130]

Єдина податкова служба Швеції, створена в 1971 р., крім фіскальних функцій, веде повний облік не тільки платників  податків, а й усього населення  країни. Рівень комп'ютеризації і методи контролю за доходами дають змогу  складати декларації про доходи більшості  населення безпосередньо в податковій службі та розсилати їх громадянам. Останнім треба тільки поставити  свій підпис, і лише у випадку  незгоди прийти в податковий орган. Відомості про доходи фізичних осіб не є податковою таємницею. Податкова  служба постійно і на високому рівні  проводить широку роз'яснювальну і  консультаційну роботу з платниками податків.

НПУ розробляє загальні вказівки з виконання та інтерпретації  податкових законів. Діючий у рамках цього управління юридичний комітет може видавати, в основному на запити платників податків, попередні висновки з податкового регулювання в тих чи інших конкретних ситуаціях. Платник податків може прийняти цей висновок, і тоді він вважається обов'язковим для нього (і для відповідного податкового органу). У випадку незгоди платник податків може опротестувати висновок у Вищому адміністративному суді, рішення якого вважається остаточним.

Національне податкове управління займається акцизами і податками, які  стягуються з джерела доходів, переведених  за кордон. У компетенції податкових органів губерній (ленів) залишаються прибуткові податки, внески із соціального страхування і ПДВ. Національні та місцеві прибуткові податки стягуються за однією і тією самою податковою декларацією і за єдиними правилами, хоча перераховуються потім у різні бюджети. ПДВ з імпорту стягується Управлінням мит і митних зборів. [17, 104-106]

Проект бюджету на наступний  фінансовий рік, який починається з  липня, надається в січні, а у  квітні затверджується з доповненнями. У Швеції є два рівні місцевих органів влади: країна складається  з 24 ленів і 284 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). У кожному лені є місцевий регіональний виборчий орган — Ландстинг, до компетенції якого входить  оподаткування місцевими податками, організація охорони здоров'я, деякі  види освіти та інші питання. Ландстинг  розробляє проект і приймає бюджет лена. У кожній комуні також працює виборчий орган місцевого самоврядування — рада комуни, яка займається питаннями  місцевого оподаткування й організовує  всебічне обслуговування населення (школи, дошкільні заклади, комунальні послуги, шляхове і житлове будівництво, культурне обслуговування, організація  відпочинку, піклування про пенсіонерів).

Чим визначається унікальність влаштування державної влади  у Швеції? Сутність шведської моделі державного устрою — ідея децентралізованих  відносин владних органів різних рівнів, виведена на рівень державної  ідеології. Регіони мають бути самостійними — саме таке становище всіх без  винятку адміністративних одиниць  у Швеції пов'язують зі збереженням  демократичного устрою суспільства. Рівень відповідальності самоврядних одиниць  тут насправді відповідає рівню  повноважень, забезпечених коштами.

У лені Готланд відсутня проміжна ланка — ландстинг, його функції виконує місцева комуна, друге за величиною місто —  Ґетеборг, і наступне за ним —  Мальме також не входять у будь-який ландстинг, маючи практично безмежне право самовизначення, аби якісно виконувались повноваження.

Мабуть, така виняткова децентралізація  і зумовила соціальну спрямованість  самої держави: комуни займаються вирішенням практично всіх повсякденних питань громади на власній території. На низовому рівні за ними закріплені соціальні функції місцевого значення: надання комунальних послуг, дошкільні заклади, шкільна освіта, соціальна допомога пенсіонерам, людям похилого віку, інвалідам. Крім того, комуни вирішують екологічні, земельні та інші питання. [19, 250-253]

У шведському законодавстві  закріплене повноваження місцевого  самоврядування на отримання прибуткового податку з громадян до місцевого  бюджету, водночас комунам надано право  самостійно встановлювати ставку податку  на прибуток громадян. Отже, фундамент  їхньої самостійності є основним інструментом демократії на місцях. Якщо врахувати, що членство в комуні для  мешканців регіонів обов'язкове, то вони просто надають кошти на забезпечення власних соціальних потреб і, відповідно, вимагають належного виконання  обов'язків місцевими органами самоврядування. Так само до всіх місцевих бюджетів надходить оплата за комунальні послуги. За допомогою державного бюджету  Швеції донедавна перерозподілялося  близько 54 % національного доходу країни

Швеції більше 50 % державних  витрат становлять трансфертні платежі, тобто переказ доходів у приватний сектор (домашнім господарствам і підприємствам), у тому числі пенсії, житлові субсидії, допомога на дітей, сільськогосподарські та промислові субсидії. Сюди також належать виплати державою відсотків за державним боргом. Вони йдуть до пенсійного фонду, а також до підприємств і банків, які придбали державні цінні папери.

Залишки після вирахування  трансфертних платежів із загальних  державних витрат становлять державне споживання та інвестиції.

На державне споживання припадає приблизно 90% суми, що залишилась, у тому числі майже 2/3 споживається в комунах. Йдеться, наприклад, про охорону здоров'я, освіту і державну адміністрацію. Більша частина державного споживання складається із зарплати державних службовців — медичних працівників, учителів та ін. 10 %, що залишаються, — державні капіталовкладення.

Характерна риса бюджетної  податкової системи Швеції — її соціальна спрямованість. 60% усіх витрат бюджету використовується на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, освіту і культуру.

Використовуючи механізм бюджетного перерозподілу доходів, держава сприяє не стільки зниженню ступеня нерівності щодо дохідності різних груп населення, скільки вирівнюванню рівнів поточного споживання. Особливість полягає в тому, що центром вирішення соціальних проблем є спрямування ресурсів на підвищення зайнятості населення.

Основна частина комунальних  витрат припадає на охорону здоров'я  і соціальні послуги, охорону  навколишнього середовища (майже  30 %), освіту (приблизно 21%), електро- і водопостачання (12%), відпочинок і культуру, транспорт і зв'язок (по 5%). [28, 320-324]

Основні сфери витрат ландстингів  — охорона здоров'я, деякі форми  освіти, допомога інвалідам і підтримка  сільського господарства, промисловості  й торгівлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Державні фінанси як одна із ланок фінансової системи Швеції

2.1. Формування державного бюджету країни

 

 Політична влада в  Швеції належить уряду і партій, що входять до нього. В даний  час у нього входить 21 міністр.  Законодавча влада в Швеції  належить однопалатному парламенту - риксдагу, що обирається населенням  на 3 роки шляхом прямого голосування  на основі пропорційного представництва. У риксдагу є президія, що складається  з голови (Тальман) і трьох його  заступників, і не менше 15 комітетів,  у тому числі конституційний, бюджетно-фінансовий, податковий, а  інші відповідають областям діяльності  міністерств. 

  Риксдагу засідає з жовтня по травень. Проект бюджету на черговий фінансовий рік, що починається з Липень, представляється у січні, а в квітні затверджується з доповненнями. У Швеції два рівні місцевих органів влади: країна складається з 24 ленов (губерній) і 284 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). У кожному лене є місцевий регіональний виборний орган - ландстінг, до компетенції якого входить оподаткування місцевими податками, організація охорони здоров'я, деякі види освіти та інші питання. Ландстінг розробляє проект і приймає бюджет лена. У кожній комуні також працює виборний орган місцевого самоврядування - рада комуни, що відає питаннями місцевого оподаткування та організує всебічне обслуговування населення (школи, дошкільні установи, комунальні послуги, дорожнє і житлове будівництво, культурне обслуговування, організація дозвілля, турбота про пенсіонерів).

  Центральний уряд робить вирішальний вплив на економіку країни за допомогою різних економічних інструментів. Основний з них - державний бюджет [24, 74-76]

  У Швеції більше 50% державних витрат складають трансферні платежі, тобто переклад доходів в приватний сектор (домашнім господарствам і підприємствам), у тому числі пенсії, житлові субсидії, допомоги на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії. Сюди також входять виплати державою відсотків по державному боргу. Вони йдуть в пенсійні фонди, а також підприємствам і банкам, що купили державні цінні папери, що залишилися після вирахування трансферних платежів їх загального обсягу витрат кошти становлять державне споживання та інвестиції. На державне споживання припадає близько 90% суми, що залишилася, у тому числі майже 2/3 споживається в комунах. Мова йде, наприклад, про охорону здоров'я, освіту та державної адміністрації. Більша частина державного споживання складається з зарплати державних службовців - медичних працівників, вчителів та ін залишаються 10% - державні капіталовкладення [6, 204].