Особливості фінансових систем країни Скандинавії

Важливою рисою шведської  моделі є високий рівень перерозподілу  ВВП через бюджетну систему (до 48%), що зумовлює вимоги до виваженості  і прозорості формування та виконання  бюджетів усіх рівнів.

Дохідна частина бюджету Швеції складається з наступних надходжень: 41% - державний і муніципальний прибутковий податок (фізичні особи - з доходу від найманої праці, доходу з капіталу; юридичні особи - з прибутку від господарської діяльності); 24% - податок на додану вартість; 21% - податок на заробітну плату (соціальні внески роботодавцями); 3,5% - податок на майно (податки на власність); 10,5% - інші податки. Кожен роботодавець, колективний або індивідуальний, виплачує в казну так звані соціальні внески, рівні приблизно третини заробітку кожного робітника і службовця. Ці кошти йдуть на покриття пенсійних і медичних витрат.

До середини 1990-х років  бюджетний процес зосереджувався на найближчому фінансовому році та охоплював період 12 місяців, щорічні  бюджети формувалися на основі визначених трендів та оцінках рівнів

доходів і видатків [14, 156-157].

Натомість останніми роками плани макроекономічного та фіскального розвитку розробляються на середньострокову (трирічну) перспективу. Перехід до середньострокових рамок дозволяє забезпечити раціональність, обгрунтованість і гнучкість державних рішень не лише в рамках поточного чи найближчого фінансового року, але й на перспективу, а також запобігати небажаним внутрішнім чи зовнішнім впливам.

Найвагомішою складовою  підготовки бюджету є економічні прогнози. Реалістичні макроекономічні рамки – необхідна умова формування політичних рішень, забезпечення належного рівня доходів і видатків, спрямованих на досягнення цілей і завдань, визначених Урядом і заявлених у бюджеті. Крім того, в рамках бюджетного процесу не лише відбувається

середньострокове бюджетне планування, але й здійснюється постійний (протягом усього року) моніторинг поточного  виконання доходів і видатків та відповідне коригування середньострокових  планів.

Як і в інших зарубіжних країнах у Швеції доходи бюджету формуються за рахунок податків. Нині за рахунок ПДВ та податків на споживання забезпечується до 2/3 усіх податкових доходів бюджету, ще приблизно 20 % дають прямі податки, а інше припадає на внески з соціального страхування [20, 298]

 До початку 1990-х  рр. Швеція вважалася світовим  лідером як за часткою ВВП, що перерозподіляється через систему державних фінансів, так і за розмірами податкових ставок. У країні навіть був прийнятий спеціальний закон, який забороняє вилучати у вигляді прямих податків більш ніж 100 % річного доходу платників податків (за певних обставин сума всіх прибуткових податків та податку на майно могла перевищувати цю величину). Наслідком такого твердого податкового тягаря стало падіння темпів економічного зростання, зниження конкуренто спроможності шведських товарів на світовому ринку, скорочення інвестицій і переведення ряду виробництв за межі країни. Тому влада була змушена вжити серйозних заходів зі зниження податкових ставок: у першу чергу ПДВ (раніше його ставка була найвищою у світі, тепер 25 %, що також вище середньоєвропейського рівня), і потім — податку на прибуток компаній (його ставка 28 % — одна з найнижчих у Європі. Податки на особисті доходи громадян і внески по соціальному страхуванню зберігаються на досить високому рівні, але їх тягар менш відчутний через надзвичайно розвинуту систему соціальної допомоги та пенсійного забезпечення.

  Для залучення нових інвестицій у Швеції розроблена велика програма пільг і стимулів. Підприємства можуть знижувати свої реальні податкові ставки, використовуючи можливості формування вільних від податків резервів, застосовуючи пільгові ставки амортизаційних відрахувань і т. д. Додаткові пільги діють для експортних виробництв. Крім того, у північних районах Швеції передбачена особлива система заохочень інвестицій: податкові знижки, пільгові кредити, прямі субсидії та істотне зниження внесків із соцстраху [20, 174-176].

  На рівні центрального уряду стягуються прибуткові податки з підприємств і громадян, ПДВ, а також акцизи. Місцеві органи влади одержують прибуткові податки з громадян та інші дрібніші податки.

 У Швеції понад 50 % державних витрат становлять трансферні платежі, тобто переведення доходів у приватний сектор (домашнім господарствам і підприємствам), у т. ч. пенсії, житлові субсидії, допомоги на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії.

Серед принципових удосконалень бюджетного процесу доцільно привернути увагу до наступних.

По-перше, з 1997р., формування бюджету відбувається за умови чітко визначеної межі (стелі) видатків центрального Уряду (а також тієї частини видатків пенсійної системи, яка стосується пенсій за віком). Оскільки такі стелі визначаються на три найближчі роки, зростає значимість реалістичного макроекономічного прогнозу, а також з’являються можливості чіткого моніторингу виконання державних соціальних зобов’язань. Крім того, якщо фактичне виконання видатків бюджету дещо відрізняється від запланованого, то дефіцит чи профіцит можуть бути враховані у структурі бюджетів найближчих років [13, 356-358].

По-друге, крім дотримання стелі видатків, встановлюється вимога забезпечення позитивного сальдо з середньорічним рівнем 2% ВВП. Слід зазначити, що для регіональних бюджетів, на відміну від державного, не встановлюються жорсткі обмеження на обсяги видатків, проте вимоги забезпечення позитивного сальдо спонукають муніципалітети дотримуватися бюджетної збалансованості чи навіть профіцитності. При цьому, перерозподіл ресурсів (переважно через державний бюджет) неодмінно має здійснюватися в рамках утримання як загального позитивного сальдо, так і визначеної стелі видатків.

Єдина податкова служба Швеції, створена в 1971 р., крім фіскальних функцій, веде повний облік не тільки платників податків, а й всього населення країни. Рівень комп'ютеризації та методи контролю за доходами дозволяють складати декларації про доходи більшості населення безпосередньо в податковій службі і розсилати їх громадянам. Останнім залишається тільки поставити свій підпис, і лише у випадку незгоди прийти в податковий орган. Відомості про доходи фізичних осіб не є податковою таємницею. Податкова служба постійно і на високому рівні проводить широку роз'яснювальну та консультаційну роботу з платниками податків [5, 174-176].

 НПУ розробляє загальні  вказівки з виконання та інтерпретації податкових законів. Діючий у рамках цього управління юридичний комітет може видавати, в основному на запити платників податків, попередні висновки з податкового регулювання в тих чи інших конкретних ситуаціях. Платник податків може прийняти цей висновок, і тоді він вважається обов'язковим для нього (і для відповідного податкового органу). У випадку незгоди платник податків може опротестувати висновок у Вищому адміністративному суді, рішення якого вважається остаточним.

 У безпосередньому  віданні Національного податкового управління перебувають акцизи та податки, які стягуються з джерела доходів, переведених за кордон. Податковим органам земель залишаються прибуткові податки, внески з соціального страхування та ПДВ. Національні та місцеві прибуткові податки стягуються за однією і тією ж податковою декларацією і за єдиними правилами, хоча перераховуються потім у різні бюджети, ПДВ з імпорту — Управлінням мит і митних зборів.

Двічі на рік Міністр фінансів Швеції подає до Парламенту головний фінансовий документ держави – бюджет. Навесні подається законопроект фінансової політики, восени – законопроект державного бюджету. Ці два законопроекти мають різний зміст. Весняний законопроект містить пропоновані Урядом орієнтири економічної і бюджетної політики як на наступні кілька років, так і на більш тривалу перспективу. В законопроекті державного бюджету ці орієнтири деталізуються до бюджетних зобов’язань Уряду на наступний рік, а також, за необхідності, пропонуються податкові зміни.

2.2. Особливості  податкової політики

 Розвиток шведської  системи оподаткування типово  для західних країн з відкритою  економікою. Аналіз системи оподаткування  в Швеції дозволяє виділити  її основні тенденції: 

- стабільність і передбачуваність (незмінність протягом ряду років  загальних правил стягнення податків);

- висока розвиненість  регулюючої системи; 

- постійна орієнтація  держави на підтримку структурно-відтворювального  рівноваги; 

- гнучкість, вибірковість  з точки зору цілеспрямованості  комплексу пільг і санкцій  на реалізацію спільних цілей  соціально-економічної політики;

- рухливість, "чутливість" до змін у формуванні доходів  та інших об'єктів оподаткування; 

- сприйнятливість до  зміни політичних і соціальних  вимог розвитку суспільства; 

- еластичність видів  податків і ставок залежно  від стану грошового обігу; 

- всеосяжність податків  і ставок, оскільки всі види  грошової, майнової і навіть натуральної  власності виступають об'єктами оподаткування [16, 78-80].

  У Швеції державний сектор, тобто центральний уряд і місцеві органи влади відповідає за різноманітні послуги, що включають освіту, заходи політики на ринку праці та промислову політику, охорона здоров'я, пенсії та інше соціальне страхування, турботу про літніх, охорону навколишнього середовища і т.п. Тому податки в Швеції дуже високі (в 2010 році вони становили 56,5% ВВП, у тому числі 25,3% - прямі, 14,7% - непрямі і 16,5% - на соціальне страхування, і по цьому показнику Швеція займає перше місце у світі), але більша частина цих коштів повертається до платникам податків у вигляді трансфертних платежів і державних послуг.

  Непрямі податки, повністю надходять державі, включають податок на додану вартість і різні торгові та акцизні податки по окремих товарах. Риксдагу визначає як державні, так і комунальні податки. Однак місцеві влади мають право самостійно встановлювати податкові ставки в своїх комунах і ленах.

  Шведські акціонерні компанії та економічні асоціації (в основному кооперативи) обкладаються державним пропорційним прибутковим податком у розмірі 52%.

 Показовим є підхід  до структури податків. Домінуючу  роль в ній займають податки  на особисті доходи, майно, а  також податки на товари у  вигляді акцизу та податку  на додану вартість. 88% становлять  податки на доходи, з яких 41% - це  податки на товари та послуги  (непрямий податок на додану  вартість), 28% - податки на особисті  доходи і 5% - на майно [22, 405-407].

 Національний прибутковий  податок має прогресивні ставки  до 45%. З 2010 року цей податок у розмірі 20% сплачується з доходів, що перевищують 170 тис. крон. Навпаки, місцевий прибутковий податок -- пропорційний, але його рівень розрізняється за комун (в середньому 17%) і ленам (понад 13% в середньому); 1.1% йде на церкви. У середньому в 2010 році він становив 31,16%. У сумі ці два податки не можуть перевищувати 72% [13, 225-227].

Податкова система Швеції включає безліч прямих і непрямих податків і зборів. Найбільш важливими прямими податками є дарчий і місцевий прибуткові податки і державний податкова власність. Прямими податками обкладаються також спадкування (мито, що сплачується спадкоємцем) і дарування. Окремо від податків існує система різноманітних зборів, що стягуються з роботодавців (витрати на соціальне страхування), з яких сплачуються пенсії, медичні страховки і інші соціальні виплати. Всі доходи від непрямого оподаткування, фактично надходять в державну скарбницю, мають два основних джерела: податок на добавлену вартість і акцизні збори, якими обкладається ряд товарів. Визначення рівня державних і місцевих податків входить у владні повноваження шведського парламенту. Проте місцеві органи можуть встановлювати рівень прибуткового податку безпосередньо в муніципалітетах та обласних органах самоврядування. Важлива роль відводиться і таким непрямим податкам, як акцизи на тютюн та алкоголь. Є річний податок на користування особистим транспортом  і разовий податок на його придбання. Енергетичний податок відноситься до дизельного палива, вугілля, електроенергії. Швеція має угоди приблизно з шістдесятьма іншими країнами про уникнення подвійного оподаткування доходів і власності [21, 102-103]

 Проблема взаємодії  різних рівнів податкових відносин  вирішується встановленням такого  порядку відрахувань, при якому  податки на прибуток і нерухомість  в переважній більшості надходять  до місцевих бюджетів, а в центрі  акумулюються лише спеціальні  цільові надходження зі строго  визначеними напрямками їх витрачання. Розмежування повноважень центру  і місцевих бюджетів ґрунтується, з одного боку, на забезпеченні цільового фінансування пріоритетних соціально-економічних і структурно-відтворювальних програм загальнодержавної, загальнонаціональної значущості, з іншого - на підтримці автономності, незалежності окремих територій і максимальної орієнтації їх фінансової політики на задоволення місцевих, регіональних потреб.

  Характерна риса бюджетної податкової системи Швеції - її соціальна спрямованість. 60% всіх видатків бюджету використовується на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, освіту і культуру. В результаті сьогодні в країні вирівнюються поточні доходи населення; забезпечений високий рівень соціального забезпечення громадян, особливо пенсіонерів, інвалідів; висока експортна здатність шведських компаній; вони займають міцне місце на світовому ринку. Питома вага Швеції в світі по чисельності зайнятого населення становить - 0,2%, по витратах на науково-технічні розробки - 1,5%, за обсягом виробництва продукції - 1%, в тому числі машинобудування - 2%, за експорт машинобудівної продукції - 3% [16, 24-26].

  Використовуючи механізм бюджетного перерозподілу доходів, держава не стільки сприяє зниженню ступеня нерівності рівнів прибутковості різних груп населення, як вирівнювання рівнів поточного споживання. Особливість полягає в тому, що центром вирішення соціальних проблем є спрямування ресурсів на підвищення зайнятості населення. У результаті проведення активної державної політики на ринку праці в Швеції найвища у світі зайнятість працездатного населення (83-84%) і найнижчий рівень безробіття (1.6 %).

Податкова система в Швеції набагато сильніше, ніж в інших країнах, орієнтована на вирішення соціальних завдань. По-перше, вона акумулює в руках держав кошти, необхідні для фінансування політики забезпечення повної зайнятості і широко розвиненої системи соціальних гарантій. По-друге, прогресивне оподаткування високих доходів повинно було забезпечити вирівнювання рівня життя різних верств населення, що є одним із програмних тез правлячої соціал-демократичної робітничої партії. Займаючи за рівнем особистого споживання на душу населення з урахуванням наданих безкоштовно благ третє місце після США і Канади, Швеція демонструє найменшу диференціацію між нижчим і вищим рівнем споживання.