Особливості фінансових систем країни Скандинавії

 Найбільшу питому вагу  в структурі податків займає  прибутковий податок - 19% ВНП, внески  на соціальне страхування підприємців  - 13%, акцизи та податки на споживання  відповідно - 5 і 7%, податок з корпорацій - 2% ВНП [17, 45-47].

 Система оподаткування  доходів приватних осіб і капіталу  була вкрай неоднорідна і передбачала  диференційоване оподаткування  фінансових надходжень від майна  різного типу. Так, податок на банківські депозити та доходи за облігаціях був надзвичайно великим. Діяло правило, згідно з яким 100% доходу від приросту ринкової вартості акцій у разі їх продажу обкладалися податком, якщо акції перебували у власності менше двох років, 40% доходу, якщо строк володіння перевищував два роки.

У країні досить низький, як для європейської держави, рівень оподаткування  податком на прибуток корпорацій і  одночасно чи не найвищі ставки оподаткування  особистих доходів громадян. Однак  ці платежі повертаються громадянам через розгалужену систему програм  соціальної підтримки, що не викликає у платників відчуття надмірного податкового тягаря. Підтвердженням цього є досить незначний за європейськими мірками обсяг тіньової економіки. Тобто у Швеції на практиці впроваджена модель фіскального обміну, в якій значну частку благ, які споживає особа, разом із товарами ринкового характеру, становлять блага, забезпечувані державою.

Податки на доходи стягуються за трьома категоріями. Перша — податок  на доходи від трудової діяльності (у першу чергу, зарплати і пенсії). Місцева частина цього податку  стягується заставкою 26—35 % залежно  від муніципалітету (найнижчі ставки зазвичай у передмістях великих  міст, а найвищі — у сільській  місцевості на півночі країни), а  загальнонаціональна — за ставкою 20 % при сумі доходу від 292 до 441 тис. крон у рік і за ставкою 25 % при сумі доходу більше 441 тис. крон у рік. Друга  — податок на доходи від капіталу. Тут ді базова ставка ЗО %. Третя категорія  — податки з бізнесу, або податки  на прибуток корпорацій, які сплачуються за ставкою 28 % [25, 196-197].

Крім того, всі працівники, або їх роботодавці, платять багато внесків у різні системи соціального страхування, зокрема 7-відсотковий податок до пенсійного фонду. Серед непрямих податків основне місце займають податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи.

  З 1 січня 1991 року в Швеції вступила в силу нова система оподаткування, схвалена парламентом країни в червні 1990 року. Підготовка податкової реформи зайняла кілька років і на останньому етапі в основному велася в чотирьох спеціальних комітетах, займалися оподаткуванням доходів приватних осіб, доходів корпорацій, непрямими доходами та коригуванням податкової системи з урахуванням інфляції [16, 25-26].

 Основними цілями проведеної  податкової реформи були наступні:

- усунути негативні соціально-економічні  наслідки діяла податкової системи; 

- сприяти економічному  зростанню та підвищенню національного  добробуту за рахунок стимулювання  трудової активності, підвищення  мобільності на ринку праці  і капіталу;

- створити умови для  зростання заробітної плати без  істотного збільшення інфляції;

- знизити податковий  тягар для всіх категорій працівників  при збереженні загального обсягу  надходжень до державного та  місцевого бюджету, достатнього  для підтримки високого рівня  соціальної захищеності населення; 

- створити умови для  рівного оподаткування безпосереднього  трудового доходу і різних  категорій доходу на капітал; 

- обмежити зростання  споживання за рахунок позикових  коштів і стимулювати накопичення; 

- обмежити можливості  високооплачуваних верств населення  ухилятися від сплати податків  шляхом "податкового планування" і забезпечити рівне оподаткування  осіб з рівним рівнем доходів; 

- гармонізувати національну  податкову систему з податковими  системами країн.

  Реформа системи непрямих податків в основному звелася до незначного підвищення розміру податку на додану вартість та розширення вибору товарів і послуг, що потрапляють під цей вид оподаткування. У дореформений період цей податок, що становить 23,46% номінальної ціни, охоплював близько 70% обсягу особистого споживання. Тепер він поширений на енергію, послуги перукарень, салонів краси, контор з управління нерухомістю, використання засобів зв'язку і т.д., що має збільшити надходження до бюджету на 20 млрд. крон [10, 75-80].

Податок на прибуток акціонерних  компаній знижено з 57 до 30%. Обмежені можливості виведення з-під оподаткування  коштів на сплату відсотків і винагороду акціонерам. Скасовано коригування  розміру оподатковуваного доходу корпорацій на основі переоцінки вартості товарно-матеріальних запасів. Вирівнюються податкові умови  фінансування капіталовкладень за рахунок  власних і позикових коштів. Корпорації отримали право спрямовувати частину  прибутку у так званий спеціальний  позиковий фонд вирівнювання податків, що формується в залежності від розміру  акціонерного капіталу.

 

 

 

 

2.3. Державна власність  і державний борг, їх розмір  і характеристика

 

  Існуюча у Швеції економічна система звичайно характеризується як змішана економіка. В її основі лежать ринкові відносини на конкурентних засадах з активним використанням державного регулювання, що складає економічний базис шведської моделі. Під змішаною економікою розуміється сполучення, співвідношення і взаємодія основних форм власності в капіталістичному ринковому господарстві Швеції: приватної, державної і кооперативної.

 Найважливіша роль  державного сектора у Швеції - акумуляція і перерозподіл значних  грошових коштів на соціальні  й економічні цілі відповідно  до концепції шведської моделі. Державний сектор має два рівні  власників: центральний уряд і  місцеві (комунальні) органи влади.  Нижній рівень іноді виділяється в комунальну форму власності [21, 95-96].

 Державний сектор і  державна власність - різні поняття.  Особливістю Швеції є найбільша  різниця в розмірах серед розвинених  капіталістичних країн. Під державною  власністю прийнято розуміти  підприємства, що належать державі  повністю або частково (змішана власність). За розміром державного сектора, який можна охарактеризувати як обсяг втручання держави в економічне життя, Швеція займає серед розвинених капіталістичних країн перше місце. 

 Державна власність  набуває форми або акціонерних  компаній, або державних підприємств.  Останні - що належать державі  компанії зі значною свободою  дії в питаннях фінансів і  зайнятості. Рішення в області  цін приймаються ними самостійно. Вони повинні покривати витрати  і приносити прибуток на вкладений  капітал. 

 В останні роки збільшилася  і частка виплат за відсотками  за державним боргом Швеції: з  7% у 2009 році до 9% у 2010 році (58 млрд. крон). Правда, державний борг став знижуватися: за 2007-2010рр. - з 631 до 600 млрд. крон, в тому числі іноземна - з 126 до 95 млрд. крон у зв'язку зі зникненням дефіциту бюджету.

  Основна частина комунальних витрат припадає на охорону здоров'я та соціальні послуги, охорону навколишнього середовища (близько 30%), освіта (близько 21%), електро- та водопостачання (12%), дозвілля та культуру, транспорт і зв'язок (по 5 %) [29, 425-427].

 Основні сфери витрат - охорона здоров'я, деякі форми  освіти, допомога інвалідам та  підтримка сільського господарства, промисловості і торгівлі. На  охорону здоров'я припадає 75% всіх  витрат.

  Основа шведської системи соціального страхування - різні види соціальних пільг, які також є важливим інструментом політики розподілу. У 2010 році перекази з сектора соціального страхування домашнім господарствам склали 109 млрд. крон, у тому числі понад 50% - пенсії. Усього ж витрати сектора соціального страхування досягли 134 млрд. крон.

 Фінансування державних  витрат у Швеції комплексне. Різні  частини державного сектора мають  власні джерела доходів. Крім  того, ландстінги, комуни і сектор соціального страхування отримують дотації в основному від центрального уряду. Для останнього основне джерело доходів - непрямі податки.

 У 2010 році податки і внески на соціальне страхування, сплачені державі, склали 340 млрд. крон, або 90% всіх доходів центрального уряду (всі доходи - 378 млрд. крон). 50% цієї суми складають непрямі податки, 15% - внески на соціальне страхування.

  Для місцевої влади основне джерело фінансування (60%) - прибуткові податки. Державні трансферти комунам в 2010 році склали 67 млрд. крон, що відповідає 25% доходів комун (270 млрд. крон), і є дотаціями комунам з низькими податками, компенсацією втрат оподаткування, допомогою і субсидіями на інвестиції [30, 55-58].

  У секторі соціальних послуг внески роботодавців і працівників на соціальне страхування є основними джерелами доходів (усього 162 млрд. крон), що склали 97 млрд. крон, або 60% в 2010 році. Доходи за відсотками Загального Пенсійного Фонду склали 35 млрд. крон.

  Сумарні доходи державного сектора в 2010 році склали 706 мільярдів крон, що на 64% складалися з податків, а активне сальдо державного сектору - 39 млрд. крон. Активне сальдо сектору соціального страхування - 28 млрд. крон, а центрального уряду - 17 млрд. крон. Таким чином, активне сальдо всього державного сектора склало 3% ВВП, а його фінансовий стан помітно покращився з 2011 року.

  Державний сектор найбільш розвинений у сфері послуг. У соціальних послугах, складаючи половину сфери послуг, частка держави - 92%, у тому числі в охороні здоров'я - 91,9%, освіті і НДДКР - 88,7%, соціальному страхуванні - 98,2%. У цілому ж по статистикою на державу доводиться 49% зайнятих у секторі послуг, а з урахуванням державних компаній - 56% [10, 36-38].

 Державний сектор важливий  для підвищення ефективності  економіки. Цьому сприяють, наприклад,  гарна якість і низькі витрати  на такі важливі державні послуги,  як транспорт та зв'язок, система  освіти. У цьому чітко видно  взаємодія приватного та державного  секторів: РСТ доходів від першого  використовується через податкові  й інші надходження в державний  бюджет для збільшення насамперед  державних послуг населенню і  приватним економічним агентам,  що в свою чергу сприяє ефективності  всієї економіки, де основу  складає приватний сектор.

 

2.4. Спеціальні фонди Швеції

 

 Швеція, яка обрала  принцип загального добробуту,  розширила державний сектор економіки  до такого розміру, що робить  країну унікальною і в цій  області: 1/3 самодіяльного населення  зайнята в державному секторі,  що знаходить своє відображення  у виключно високих ставках  оподаткування. Сумарні державні  витрати, що включають як витрати  на державний сектор, так і  трансфертні платежі, складають понад 60% ВВП Швеції, що ставить її на перше місце у світі. Можна охарактеризувати цю частину шведської моделі як соціалізацію основних потреб, таких, як освіта т охорону здоров'я.

 Соціальне страхування  становить основний елемент шведської  соціальної політики добробуту.  Мета системи соціального забезпечення  в Швеції, як це підкреслюється  в офіційних документах, - забезпечити  людину економічної захистом у випадку хвороби, при наданні медичної допомоги, народженні дитини та по старості (загальне страхування), у зв'язку з нещасними випадками та хворобами за виробничих причин (страхування від нещасних випадків на виробництві) і безробіття (страхування по безробіттю та допомогу від ринку праці готівкою). Остаточною гарантією незалежно від причини звернення вважається посібник готівкою, відоме як страхова допомога [8, 102-104].

  Система страхування здоров'я є перш за все інструментом створення більшої соціально-економічної рівності. Вона дає можливість людям з низькими доходами, які потребують інтенсивної медичної допомоги, отримати медичні послуги на основі рівності з іншими. Більш того, система страхування функціонує як фінансовий інструмент та інструмент державного управління.

  Система соціального страхування фінансується з державних і місцевих податків, доходів за відсотками і відрахувань з капіталу з різних фондів. Головне джерело (понад 40%) - внески з підприємців, обчислюються із суми фонду заробітної плат. Розподіл коштів ведеться через Контори Соціального Страхування.

  Відповідно до програми додаткових службових пенсій, введеної в 1960 році, був створений Загальний пенсійний фонд, метою якого було відшкодування очікуваного скорочення приватних заощаджень. Підприємці повинні робити внески до ВПФ за своїх працівників. Ці внески в 1960 році становили 3% заробітної плати і до 2007 року зросли до 12,25%. У 2010 році ця частка знизилася до 10,6%.

 Оскільки внески і  доходи за відсотками перевищували  виплати коштів з фонду, були  акумульовані величезні резерви,  що склали в 2010 році 310 млрд. крон. Тому ВПФ робить вирішальний вплив на ринок капіталів і тримає близько 1/3 загальної суми шведських облігацій. 52% коштів ВПФ розміщено в житлове будівництво, 29% - у цінні папери центрального уряду і 15% у приватні облігації [11, 156-157].

Також у Швеції в залежності від цілей використання виділяють  наступні спеціальні фонди:

Економічні фонди, призначені для регулювання господарського життя. До них належать інвестиційні, кон'юнктурні, фонд перебудови і розвитку і т.д. Кошти цих фондів спрямовуються на фінансування чесних компаній і малорентабельних державних підприємств, особливо в періоди циклічних криз. Допомога представляється у формі безоплатних субсидій та пільгових кредитів;