Організація грошових розрахунків на підприємстві

 
 
 

1.3 Форми розрахункових документів 

    Безготівкові  розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок одержувача коштів .

    Схема розрахункових документів представлена на ри.1.2. 

    

    Рис.1.2. Форми розрахункових документів 

    1. Платіжне доручення - документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку .

    Доручення приймаються до виконання банками  протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

    Якщо  на основному рахунку платника кошти  відсутні, він зобов'язаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

    Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного  характеру.

    Розрахунки  дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;
• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;
• в інших випадках за згодою сторін.

      Розрахунки  платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою рис. 1.3.

 

Рис. 1.3. Розрахунки платіжними дорученнями 

      1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3- покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення;

4 —  банк покупця списує з його рахунку кошти; 5 — банк покупця повідомляє власника рахунку про списання коштів;6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника; 7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку.

      2. Розрахунки із  застосуванням платіжних вимог-доручень. Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин :

• верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
• нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку "сума до оплати літерами".

    Вимога-доручення  заповнюється одержувачем коштів і  надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

    У разі згоди оплатити вимогу-доручення  платник заповнює нижню частину  цього документа і здає його в  банк, що його обслуговує.

    Платіжні  вимоги-доручення приймаються банками  протягом двадцяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.

    Вимога-доручення  подається платником в установу банку у двох примірниках.

    Банк  приймає до оплати вимогу-доручення  в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

      Розрахунок  за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою рис. 1.4. 

 
 

Рис. 1.4. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

      1 — постачальник відвантажує продукцію  покупцеві; 2 — разом з документами  на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 — покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунку покупця кошти; 5 — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку; 6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);  8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

    Порядок здійснення розрахунків чеками .Форми  чеків та їх обіг регламентуються  національним законодавством та нормами  міжнародного права.

    3. Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.

    Як  засіб обігу і розрахунку чек  виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове зобов’язання часного порядку і не може використовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку розпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

    Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

    Чекодавець - юридична або фізична особа, яка  здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

    Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

    Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

    Чекові  книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку  України.

    Розрахункові  чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.

    Банк-емітент  без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків  на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

    Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.

    За  погодженням з установою банку  строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

    Чек включає:

    1. назву "розрахунковий чек";

    2. назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку;

    3. назву банку-емітента і його номер МФО;

    4. ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

    5. назву чекодержателя;

    6. доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

    7. призначення платежу;

    8. число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

    9. підписи чекодавця та відбиток печатки.

    Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним  і повертається банку чекодавця  без виконання.

    Чек із чекової книжки пред'являється  до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

      Розрахунок  чеком здійснюється за схемою, наведеною  на рис. 1.5.

      1 — постачальник передає товар  покупцеві; 2 — покупець передає  чек постачальнику; 3 — постачальник передає чек у свій банк; 4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника списує кошти з рахунку покупця товар; 6 — банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 — банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок. 

Рис. 1.5. Розрахунок чеком 

    Обмін чека на готівку і отримання здачі  із суми чека готівкою юридичними особами  не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку .

    Згідно  з “ Законом про чеки” чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису – індосаменту.

    Умови передачи чеку від однієї особи іншій  визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.

    Розрізняють наступні види чеків:

    - іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи.

    - ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи або її наказу.

    - чек на пред'явника виписується пред'явнику і може бути переданим іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чеки розділяються на фірмові та банківські.

    Банківський чек – це чек, який виписан банком на свій банк-кореспондент.

    Фірмовий  чек – це чек, виписаний фірмою на отримувача.

    Розрахунки чеками. Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту .

    Приймаючи чек в оплату за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє:

• відповідність чека встановленому зразку;
• правильність заповнення чека;
• відсутність виправлень;
• відповідність суми корінця чека сумі, вказаній на самому чеку;
• строк дії чека;
• наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця.

    Після цього чекодержатель переконується  в особі пред'явника чека за паспортом  або документом, що його замінює.

Банк-емітент  може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо:

• чек заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;
• реєстр чеків заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;
• чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж задепонована на аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.