Оподаткування доходів громадян -2

Вважаю необхідним наголосити, що усі фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяють на: фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, і тих, хто має цей статус.

Податок на доходи фізичних осіб має дуже велику історію свого  розвитку. Навіть за роки незалежності України має він неодноразово змінювався та доповнювався. Зараз податок на доходи фізичних осіб регулюється Податковим кодексом, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

На сьогодні до податків, які сплачують фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, належать: податок на доходи фізичних осіб, державне мито, мито, збір за першу реєстрацію транспортного засобу, плата за землю, податок на промисел,  єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, на плечі фізичних осіб лягає тягар сплати податку на додану вартість та акцизного збору, які включаються в ціну товару.

Слід звернути увагу  на те, що державне мито стягується за вчинення дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те  органами.  Державне мито,  яке згідно з Декретом Кабінету  Міністрів України справляється за ставками у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, вираховується виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати мита.

Розглядаючи плату за землю, необхідно зазначити, що об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності  чи користуванні (в т. ч. на умовах оренди). Ставки плати за землю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:

а) для ріллі, сіножатей  та пасовищ – ставка 0,1 %;

б) для багаторічних насаджень  – 0,03 %;

в) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим

г) призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1 %.

Плата за землю в межах  населеного пункту, по якій встановлено  грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.

Нарахування земельного податку для фізичних осіб здійснюється щороку [7]. Земельний податок має низку негативних моментів – він мав би вирівнювати соціально-економічні умови господарювання громадян, а натомість він слугує лише одним із засобів наповнення бюджету.

Що стосується податку  на промисел, то він сплавляється у  вигляді  сплати одноразового патенту, шляхом придбання дозволу на разову торгівлю. Сума одноразового патенту залежить від терміну реалізації продукції:

а) якщо термін реалізації до семи днів, то ставка податку на промисел – 20 % від вартості товару чи продукції;

б) якщо термін реалізації до трьох днів то ставка податку на промисел – 10 % від вартості товару чи продукції.

Податок сплачується  при оформленні дозволу на реалізацію і перераховується до бюджету  через Ощадбанк України. 

Одним із невід’ємних  елементів податкової системи є мито. Даний податок сплачується при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню. Єдиний митний тариф передбачає застосування двох видів ставок: процентних та фіксованих (в євро на одиницю оподаткування в кількісному вираженні). Платники самостійно визначають належну до сплати суму, а в окремих випадках   суму визначають митні органи.

Суму, отриману внаслідок  сплати, спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг.  Досить нагально постала проблема відсутності єдиної класифікації транспортних засобів, що дає змогу ухилятись від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, або зменшити величину сплаченого податку.

Деякі автори вважають, що на сьогодні, ставки  збору за першу  реєстрацію транспортного засобу є  досить великими, зважаючи на складний економічний стан, в якому опинилась  Україна. До того ж вони щороку збільшуються. Це все погіршує матеріальний стан громадян та їхніх сімей.

Це все робить автомобіль недоступним для більшості українців, залишаючи його розкішшю, а не засобом  пересування.

Відповідно до Податкового  кодексу на території України  запроваджен  єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Єдиний внесок на загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6%.

Поширеною вважається думка, що система соціального страхування, яка чинна на сьогодні, не виконує  своїх основних функцій, на яких вона базується. Зокрема, не виконується принцип солідарності  – порушується перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними.

Отже, можна зробити  висновок, що на сьогодні фізичні особи, які не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності,  сплачують велику кількість різноманітних податків, зборів, платежів, що мають вагомий вплив на рівень їх життя. Також, важливим недоліком діючої системи оподаткування є те, що податки з населення не мають цільового призначення. Це істотно погіршує контроль за їх використанням, призводить до негативних відхилень у процесі розподілу доходів.

Встановлено, що виконання  державою її функцій спричинило формування нового специфічного типу економічних  зв’язків.. Податки стали фінансовою основою для державного втручання в сферу господарських зв’язків між суб’єктами економічних відносин, головним регулятором ринкового господарства.

 

 

 

3. Оцінка впливу оподаткування на рівень життя громадян.

 

Податок  на доходи фізичних осіб виконує у фінансовій системі роль макроекономічного стабілізатора та мікроекономічного регулятора,  який впливає на  прибутковість господарювання, а також  на  реальні доходи населення.

Фіскальна ефективність податку на доходи фізичних осіб залежить від структури наявних доходів населення, а також від темпів їх приросту по роках.

 

 

 

Доходи населення за період 2004 - 2010 рр., %

 

Найменування/Рік	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Заробітна плата	42,9	40,5	43,2	44,8	43,3	40,3	45,9
Соціальні трансферти в натурі	15,5	16,7	15	13,9	13,4	11,1	12,5
Інші поточні трансферти	3,3	2,6	2,2	2,9	3,1	3,9	3,4
Соціальні допомоги	19	22,7	22	20	21,3	21,6	21,8
Доходи від власності (одержані)	2,8	2,5	2,5	3,2	3,4	3,6	5,6
Прибуток і змішаний дохід	16,5	15	15,1	15,3	15,5	19,5	17,4
Усього номінальних  доходів	100	100	100	100	100	100	100

 

Аналізуючи  структуру номінальних  доходів населення, можна зробити  висновок, що  найбільший вплив на зростання його наявних доходів  мало підвищення заробітної плати, частка якої  у 2010 р. становила 45,9 %, що на 1,1 % більше, ніж у 2007-му (44,8%). Хоча, слід додати, що протягом 2008 та 2009 років спостерігалася зовсім інша тенденція – частка заробітної плати почала зменшуватися. Причиною цього стала низка факторів, зумовлених дією фінансово-економічної кризи на економіку України, а саме: збільшення кількості працівників, які знаходилися в адміністративних відпустках;  переведення працівників на скорочений графік роботи; зростання чисельності безробітного населення; зменшення виплат преміальних коштів та різноманітних надбавок працівникам.

При цьому частка соціальної допомоги порівняно із 2007 р. збільшилася на 1,8 % (з 20,0  % до 21,8 %).

Отже, заробітній платі  належить головна роль у формуванні доходів населення порівняно з обсягами наданої соціальної допомоги, що є свідченням ефективнішого перерозподілу валової доданої вартості в економіці, а також стимулює зростання зайнятості населення. Це також є свідченням того, що  існує значний резерв щодо збільшення податкового навантаження на інші види доходів за рахунок розширення бази оподаткування. Необхідно зазначити, що для визначення впливу оподаткування на рівень життя громадян потребує дослідження питання визначення співвідношення між мінімальною заробітною платою, яка підлягає оподаткування, та прожитковим мінімумом.

У розвинених європейських країнах, як правило, саме прожитковий мінімуму  покладено  в основу  визначення сум неоподатковуваного мінімуму. В  Україні після реформування механізму  справляння податку з 2004 р. поняття неоподатковуваного мінімуму при оподаткуванні доходів фізичних осіб взагалі не застосовується. Як наслідок, нині в Україні будь-які доходи фізичних осіб, незалежно від їх розміру, залучаються до оподаткування. При цьому до уваги не береться той факт, що вони не забезпечують можливість належного існування фізичної особи-платника.

Співвідношення мінімальної  заробітної плати та прожиткового мінімуму при справлянні   ПДФО в Україні  за період 2004-2011 рр.

 

Показники/рік	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Мінімальна заробітна  плата, грн.	215,7	300,3	364,6	430	532,5	650,5	900	972,5
Прожитковий мінімум, грн.	386,7	453	495	553,8	649,5	647	832	904
Відношення мінімальної  заробітної плати до прожиткового мінімуму, %	55,8	66,3	73,7	77,6	82	100,5	108,2	107,6
Податкова соціальна  пільга, грн.	61,5	131	175	200	257,5	302,5	434,5	470,5
Розмір заробітної плати, до якої застосовується податкова соціальна  пільга, грн.	540	630	680	740	890	940	1220	1320
Зменшення ПДФО в результаті надання податкової соціальної пільги, грн.	8	17	22,7	30	38,6	45,3	65,1	70,5
Мінімальна заробітна  плата після оподаткування, грн.	196,4	278,3	341,2	396,7	492,7	598,3	830,2	896,8
Відношення мінімальної  заробітної плати після оподаткування  до прожиткового  мінімуму, %	50,8	61,4	68,9	71,6	75,8	92,5	99,7	99,2

 

Дані таблиці  свідчать про те, що в Україні мінімальна заробітна плата до 2009 року була значно нижчою за прожитковий мінімум, хоча в динаміці ситуація покращується. Так, якщо у 2004 році співвідношення між  мінімальною заробітною платою та прожитковим мінімумом становило лише 55,8 %, то у 2010 році  - вже  108,2 %, що є, без сумніву, позитивною тенденцією.

Також слід відмітити  чітку тенденцію підвищення розміру  податкової соціальної пільги, та відношення  розміру мінімальної заробітної плати після оподаткування до прожиткового мінімуму.

При визначенні впливу оподаткування  на рівень життя громадян, з метою  більш повної його характеристики, доцільним є також аналіз рівня  податкового навантаження на платників.

Як правило, при визначенні податкового навантаження на громадян беруться до уваги лише податки, що передбачають пряме оподаткування доходів.

Російський дослідник  А. Боброва пропонує при визначенні податкового навантаження на доходи фізичних осіб враховувати податок  на доходи фізичних осіб, податок на транспортні засоби, податок на майно фізичних осіб, земельний податок, порівнюючи суму зазначених податків із річним чистим доходом фізичної особи. Погоджуючись у цілому з цим підходом, візьмемо його за основу при визначенні рівня податкового навантаження на домогосподарства в Україні. На нашу думку, сума сплачених фізичною особою прямих і непрямих податків повинна порівнюватися з сумою отриманих нею доходів, які згідно з Податковим кодексом  враховуються при визначенні загального оподатковуваного доходу.

Для оцінки податкового  навантаження на громадян в Україні  насамперед необхідно розглянути основні  макроекономічні показники, які  дозволять визначити його рівень.

Необхідно відзначити, що найбільше податкове навантаження припадає на доходи, одержані у вигляд робітної плати, тобто більшу питому вагу вилучень доходів у населення у вигляді податків мають менш заможні верстви населення, оскільки вони фактично не отримують пасивних доходів і основним джерелом їхнього статку є заробітна плата. Крім того,  єдина ставка податку на доходи фізичних осіб є відчутнішою в незначних доходах населення, ніж у доходах, які значно перевищують середню заробітну плату по країні.

Так, податкове навантаження на всьому діапазоні отриманих доходів  зменшувалося, незважаючи навіть на помітне розширення бази оподаткування згідно з нормами  Податкового кодексу. Тому найбільшу вигоду від запровадження плоскої шкали отримали платники податків зі значними доходами. При цьому громадяни, що мають низькі доходи (на рівні прожиткового мінімуму) не відчувають помітного зменшення податкового навантаження.