Офшорні центри у системі міжнародного бізнесу

Примітка 1. В інформацію про поточний статус компанії входить інформація про заборгованість (невиплачені мита, нездані звіти), а також про дату і причину припинення існування компанії.

Примітка 2. В інформацію про реєстраційні дані компанії входить дата інкорпорації, реєстраційний номер, зареєстрований офіс і зареєстрований агент компанії.

Примітка 3. В інформації про акціонерів і директорів компанії вказані засновники, акціонери, директори і секретарі компанії.

Примітка 4. Серед копій установчих документів компанії будуть устав, засновницький договір, інформація про призначення перших директорів.

Примітка 5. Серед даних про аудит буде інформація про проведений аудит за декілька попередніх років.

В той же час є досить цікавою процедура реєстрації компанії. Бенефіціар має надати визначений перелік документів (Додаток Д)

Примітка 1. З закордонного паспорту необхідна тільки копія першої сторінки.

Примітка 2. З національного паспорту необхідна тільки копія першої сторінки і сторінки з реєстрацією, перекладені на англійську мову і завірені нотаріусом.

Примітка 3. Комунальна платіжка має бути перекладена на англійську мову і завірена нотаріусом.

Примітка 4. Під банківською рекомендацією розуміється довідка з банку, що підтверджує наявність рахунку в банку у здобувача. 

Потрібно зазначити, що приведений перелік документів потребується навіть якщо бенефіціар компанії буде використовувати повний номінальний сервіс, тобто директори і акціонери його компанії будуть виступати місцеві, наймані люди (подібного роду послуги повністю відповідають законодавству офшорних юрисдикцій). І в такому випадку вказані дані будуть зберігатись у реєстратора і в публічний доступ вони не надійдуть і можуть бути розкриті лише в офіційному порядку, у виняткових випадках (зазвичай в рамках судової процедури).

Хоча є ще більш проста схема отримання компанії в офшорній зоні, замість довгого процесу  реєстрації компанії можна просто купити вже готову фірму з усім номінальним сервісом. А в такому випадку інформацію про кінцевого бенефіціара потрібно буде надати лише через рік.

Що ж сточується власників рахунків в офшорних банках, то ця інформація є секретною і може бути розголошена банком лише у випадку проведення розслідування кримінальних злочинів, а ухилення від сплати податків, як відомо, не є кримінальним злочином.

Тому не дивно, що світова спільнота так опікується цим питанням.

  2 квітня 2009 року ОЕСР представила саміту «Великої двадцятки» суперечливий список офшорів. Організація зробила спробу оцінити, наскільки діючий в різних країнах порядок відповідає прийнятим стандартам ОЕСР з обміну інформацією в податкових цілях. Стандарт вимагає видачу інформації за запитом у всіх податкових питаннях, незважаючи на національні законодавчі обмеження, в тому числі законодавства про банківську таємницю.

Отже, країни в списку поділені на три частини: умовно «чорні», «сірі» і «білі». «Чорні» країни - це Коста Ріка, Філіппіни, Уругвай та Малайзія. Коли в березні всі масово оголошували про намір слідувати стандартам, ці чотири країни відмовчувалися. Тому вони «чорні» чи ті, що не приймають стандарти ОЕСР щодо обміну податковою інформацією [30].

Протягом трьох днів після опублікування списку всі чотири «чорні» країни оголосили про свою згоду дотримуватися стандартів ОЕСР (потрібно було тільки зробити заяву, ще не потрібно було нічого робити) і тим самим, вони з «чорного» списку перейшли в «сірий». «Чорного» списку на сьогоднішній день більше не існує.

На думку ОЕСР, «сірі» країни недостатньо зробили для впровадження стандартів на практиці. У цьому списку ми знайдемо більшість відомих офшорів і міжнародних фінансових центрів. Тут Австрія, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Сінгапур, а також Беліз, Панама, Британські Віргінські Острови, Маршаллові острови, Гібралтар, Ліхтенштейн, Монако та інші. Всього 38 юрисдикцій.

Але найцікавіше в цьому звіті не ті, хто потрапив в «чорний» або «сірий» список, а ті, хто туди не потрапив. ОЕСР вважає за необхідне назвати країни, які, на її думку, в достатній мірі впровадили міжнародні стандарти з обміну інформацією в податкових цілях. «білими» були оголошені головні спонсори організації - укладачі списку: США, Великобританія, Німеччина, Франція. Але цікаво яким чином у «білому» списку опинилися Джерсі, Гернсі, Острів Мен і навіть Сейшельські острови.

Критерії поділу на  «білі» і «сірі» - кількість укладених договорів про обмін податковою інформацією. Острів Мен уклав 14 таких угод, Джерсі та Гернсі по 13. У «сірому» списку максимальна кількість - вісім (у Кайманових островів). Погляньмо ближче на ці договори. У Джерсі, Гернсі та Острова Мен є договори з Фарерськими островами (населення 47 тисяч чоловік) і Гренландією (58 тисяч). Тобто ми бачимо, що це не досить значущі за своїм положенням у світі території, тому, за думкою експертів, ОЕСР мають переглянути критерії поділу офшорних юрисдикцій.

Також цікавим є те, що не всі спокійно сприйняли опублікований список. Швейцарія заявила, що не дивлячись на те, що є учасницею ОЕСР, обговорення критеріїв складання списку проходило без участі Швейцарії. Після чого взяла й заблокувала платіж, спрямований ОЕСР.

Тобто ми бачимо, що проблеми існують як в самих офшорних юрисдикціях, так і в організаціях, що їх регулюють.

Також ще однією організацією, яка займається боротьбою з відмиванням нелегальних доходів є FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering). Ця  Група з розробки фінансових заходів з відмивання грошей була створена на саміті країн  «великої сімки» в Парижі у 1989 році, завданням якого є розробка і сприяння стратегії боротьби з відмиванням грошей як на національному, так і на міжнародному рівні. ЇЇ членами є 32 країни і 2 міжнародні організації [21].

Комісія FATF бере участь у важливому рішенні з ведення обліку країн, що не відповідають міжнародним стандартам боротьби з відмиванням грошей. 14 лютого 2000, FATF опублікувала Перший Звіт про країни, які не співпрацюють з FATF з питань легалізації злочинних доходів (NCCTs - non-cooperative countries and territories). Звіт встановлює 25 критеріїв, які допомагають виявити юрисдикції застосовують закони і практику невідповідну Сорока Рекомендацій FATF, а також закликає ці країни до співпраці. Наступним кроком стало опублікування Першого Огляду деяких країн, які не співпрацюють з FATF. У звіті були названі 15 юрисдикцій (Багамські острови, Кайманові острови, острови Кука, Домініка, Ізраїль, Ліван, Ліхтенштейн, Маршаллові острови, Науру, острів Ніуе, Панама, Філіппіни, Росія, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і острови Гренадіни ), які критично не відповідали системі або виявили небажання співпрацювати з FATF.

Як ми бачимо із «чорного списку»  більшість країни в ньому це офшорні юрисдикції, тому спочатку діяльність FATF була спрямована саме на боротьбу з офшорами, але вже згодом цей список почав доповнюватися й іншими країнами, а офшорні юрисдикції, у свою чергу, почали стрімко виходити з нього.

За підсумками саміту G20 у Пітсбурзі восени 2009 року було доручено сформувати до лютого 2010 року новий чорний список держав [29].

Таке рішення було прийнято FATF на спільному пленарному засіданні з регіональною групою за типом FATF в регіоні Близького Сходу та Північної Африки.

За підсумками обговорення було сформовано список із трьох категорій держав, що представляють загрозу для світової фінансової системи в силу недоліків у національних режимах протидії відмиванню доходів.

У першу категорію увійшла одна країна - Іран. Відносно неї FATF закликає застосовувати контрзаходи для захисту міжнародної фінансової системи від значних ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, що виникають через недоліки національного режиму цієї країни.

До другої категорії віднесені країни, в чиїх національних системах протидії відмиванню грошей є значні, зі стратегічної точки зору, недоліки, і які не розробили план щодо їх усунення до лютого 2010 року. До таких країн віднесено Ангола, КНДР, Еквадор і Ефіопія. FATF закликає свої держави-члени звертати увагу на ризики цих юрисдикцій.

До третьої категорії виділені країни, стосовно яких FATF раніше брала публічні заяви, відзначаючи істотні недоліки в їх національних системах, і ці недоліки не були усунені до лютого 2010 року. До цієї категорії віднесені Пакистан, Туркменія, Сан-Томе і Принсіпі. На думку FATF, недоліки систем цих країн не дозволяють виявляти та своєчасно припиняти злочинну діяльність.

FATF також опублікувала список держав, що мають недоліки в національних режимах і висловили намір їх удосконалювати. До числа таких держав віднесені Азербайджан, Антигуа і Барбуда, Болівія, Греція, Індонезія, Ємен, Катар, Кенія, Марокко, М'янма, Непал, Нігерія, Парагвай, Сирія, Судан, Таїланд, Тринідад і Тобаго, Туреччина, Україна, Шрі Ланка.

За підсумками проведеної оцінки проблем у функціонуванні офшорних зон та їх регулювання можна сказати, що загалом ведення бізнесу в офшорних юрисдикціях є досить ефективним інструментом для підвищення прибутку та загалом управління капіталу. Але, нажаль, більшість структур значно зловживають перевагами офшорних юрисдикцій. Великий ступінь конфіденційності в офшорах дозволяє заможним громадянам, транснаціональним компаніям та звичайним фірмам уникати податків і, що ще гірше, легалізовувати злочинні доходи. 

Світова спільнота дуже занепокоєна питанням регулювання офшорів. І за 2010 рік багато чого зробила, але це лише перші кроки у бік співпраці офшорних юрисдикцій і розвинених держав. Оскільки були покладені лише засади цієї співпраці, чи буде вона успішною ми зможемо сказати лише через декілька років.

ВИСНОВКИ

На підставі проведеної роботи можна зробити висновки, що офшорний бізнес на сьогоднішній день займає досить вагоме становище у світовому господарстві. У 2008 році за оцінками різних державних статистичних організацій, близько 60% сві­тових грошових коштів збері­гаються на офшорних рахунках з використанням офшорних компаній і приблизно 50% світо­вого товарообігу проходить через фірми, що зареєстровані в офшорних юрисдикціях. А жителі офшорних територій за обсягом ВВП на особу конкурують з жителями потужних держав-експортерів нафти.

Головною причиною виникнення офшорних зон є збільшення податкового тягаря, а податкова конкуренціє є найбільшим важелем розвитку офшорного сектору.

Офшорна компанія має декілька основних переваг порівняно із компанією, що діє у звичайній юрисдикції, зокрема, офшорна компанія зазвичай сплачує щорічний реєстраційний збір і звільняється від податків на прибуток, діє спрощена процедура реєстрації офшорної компанії, великий рівень конфіденційності та анонімності, на території реєстрації стосовно офшорної компанії не застосовується валютний контроль, вимоги до фінансової звітності зведені до мінімуму тощо.

Що ж стосується визначення ролі офшорних компаній у системі міжнародного бізнесу, то думки дослідників кардинально розходяться. Але з будь-якої точки зору, як позитивного ставлення до офшорів, так і негативного, неможливо відкидати їхню значимість і особливе місце як у русі міжнародного капіталу, перерозподілі світових інвестицій, так і у виключному податковому плануванні і зменшенні податкових витрат для бізнесу.

Функціонування офшорних зон завжди непокоїло світових лідерів, але лише у кризові роки G20 та ОЕСР активізували свої зусилля і розпочали активну боротьбу з офшорами. Перш за все їх непокоїть великий ступінь конфіденційності офшорних компаній та офшорних банків, оскільки за такої умови неможливо контролювати потік коштів та ліквідність світових валют, оскільки за кризові роки величезні кошти «втекли» в офшори і за умови їх повного вивільнення вони можуть знецінити світові валюти. Але у боротьбі з цією проблемою було зроблено лише кілька кроків і чи буде суттєвий результат ми зможемо сказати лише через декілька років.

В будь-якому разі, кількість компаній, які так чи інакше користуються безподатковими режимами, стабільно зростає. Найбільший приріст спостерігається в тих офшорних юрисдикціях, які швидше пристосувалися до нових умов, стали більш прозорими і виявляють готовність приймати участь в обміні інформацією з державними органами інших країн. В кінцевому рахунку вони стимулюють економічне зростання і розвиток конкуренції, слугують невід’ємним атрибутом глобалізації світової економіки. Та в осяжній перспективі офшорний бізнес збереже свій вагомий вплив на розвиток глобальної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Уманців Ю. М. Офшорне підприємництво у сучасній економіці: Монографія/ Ю. М. Уманців, Ю. А. Швед. – К.: Атіка, 2004. – 144 с.

2.      Кабир Л. С. Организация офшорного бизнеса. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 144 с.

3.      Корнеева Е. И. Офшорный мир. Взгляд изнутри . – М.: Экономика, 2001. – 320 с.

4.      Логачёв С.В. Оффшорные и неоффшорные юрисдикции Европы, Америки, Азии, Африки и Океании. Практическое руководство по учреждению и налогообложению иностранных предприятий/ С. В. Логачев, О. Ю. Боева, А. Е. Троценко, И. В. Кузнецова. – М.: НПК-ВЕСТА, 2008. – 436 с.

5.      Чернявский С. П. Международный офшорный бізнес и банки. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 144 с.

6.      Аксьонов Д. Можливості офшорного бізнесу// Фінансовий ринок. – К., 2009. - №11(73). – С. 38-41.

7.      Бозуменко О. Роль офшорної фінансової діяльності у світовій фінансовій системі// Економіст. – К., 2008. - №11. – С. 51-53.

8.      Громова Н. А. Усиление государственного регулирования финансовой устойчивости кэптивных компаний в оффшорных территориях// Страховое дело. – М., 2008. - №6. – С. 57-64.

9.      Данилишин Б. Внутрішньодержавні зони спеціального фінансового режиму господарських трансакцій// Економіка України. – К., 2006. - №3/ Б. Данилишин,             Л. Шостак. – С. 12-19.