Оцінка фінансової діяльності страхової

      В економіці ринкового типу страхування  виступає, з одного боку, засобом  захисту бізнесу і добробуту  людей, а з іншого – комерційною  діяльністю, що приносить прибуток за рахунок вкладення тимчасово  вільних грошей у перспективні об'єкти матеріального виробництва, вигідні проекти (будівництво швидкісних залізниць, тунелів і т.д.), на банківські депозити, купівлю акцій підприємств та інше. За таких умов страхування служить важливим фактором стимулювання господарської діяльності, прагненням одержати вигоду, бажанням ризикувати, “випробувати себе”.

      Тож роль страхових компаній у ринковій економіці, зобов'язує їх приділяти  особливу увагу організації власних  фінансів, і як наслідок, забезпеченню фінансової стійкості і платоспроможності 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2    МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 

      2.1 Порівняльна характеристика методик  оцінки фінансової діяльності страхових компаній 

      Ситуація  перехідного періоду, характерна для  України на сьогоднішній момент, визначає специфіку відносин між учасниками страхового ринку України та особливості їх діяльності. Страхові компанії приймають правила гри ринкової економіки, яка передбачає конкуренцію, боротьбу за місце на ринку, тому роль фінансового аналізу страхової діяльності як елемента управління компанією суттєво зростає.

      Страхові  компанії мають певні особливості, які слід враховувати при оптимізації  їхнього фінансового стану. Звичайно, для конкретної компанії повинен  бути окремий підхід, залежно від видів страхування, які входять до її страхового меню, від зовнішніх та внутрішніх факторів її функціонування та від її коротко- і довгострокових цілей.

      Проблемою номер один для будь-якої страхової  організації в умовах ринкового  середовища є проблема виживання та забезпечення неперервності розвитку. Ця проблема розв'язується різними організаціями по-своєму, але в основі її лежить копітка й трудомістка робота зі створення і реалізації конкурентних переваг. Зміст і організацію цієї роботи розкриває концепція стратегічного менеджменту. Суть цієї концепції полягає у відповіді на питання: "Як треба здійснювати управління страховиком в умовах динамічного, змінного й невизначеного середовища?" Відповідь на це питання включає не лише необхідність проведення аналізу й оцінки середовища та прогнозування того, як воно змінюватиметься у часі, а й створення такої системи управління, яка б постійно підтримувала відповідність між середовищем, характером та результатами діяльності страхової організації. Ключовим елементом цієї системи є підсистема управління фінансовою стійкістю страховика.[12. с.172]

      Характер  діяльності страхової організації  відповідатиме середовищу, коли страховик  реалізовуватиме потрібну даному ринку  послугу і при цьому результат  його діяльності відповідатиме сподіванням керівництва. Цей стан забезпечується якісним і своєчасним виконанням усіх управлінських функцій: прогнозування, планування, організації, мотивації, координації і контролю, а також відповідним рівнем складових потенціалу: кваліфікації спеціалістів, матеріально-технічної бази, технології страхування тощо. У разі порушення відповідності сподіваний результат не буде досягатися і, відповідно, страхова організація зазнаватиме збитків як матеріальних, так і у вигляді зниження довіри до неї.

      Причини, що зумовлюють невідповідність, можуть бути різноманітними, але всі вони поділяються на дві групи: поточні  й стратегічні.

      До  поточних причин треба віднести всі  ті, які впливають на зниження економічності  страхової послуги та просування її на ринок (погана організація реклами, недостатнє використання потенціалу, зниження якості внаслідок організаційних проблем тощо). До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення цілей страхової організації: помилки у визначенні платоспроможного попиту, помилки у виборі рівня характеристик страхової послуги, помилкове обрання часу виходу страхової послуги на ринок тощо. Поточні невідповідності усуваються засобами оперативного управління. Стратегічна невідповідність може бути усунута за допомогою таких дій, як коригування або зміна цілей страхової організації, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління і т. ін.

      Найбільшу увагу у системі заходів, спрямованих  на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення і зміцнення рівня фінансової стійкості страхової організації — запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання. У загальному вигляді стратегічне управління фінансовою стійкістю являє собою діяльність, яка полягає у виборі сфери та образу дій щодо досягнення довгострокових цілей страхової організації в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються.[13.с.165]

      Значення  показників, які характеризують діяльність страховиків України за станом на 1 січня 2009 р., наведені в таблиці 1. Для розрахунку показників розроблено і використано формули, які враховують специфіку фінансової діяльності та структуру звітності страхових компаній. 

      Таблиця 2.1.1 – Середні значення показників фінансового стану за групами страховиків

      Проведений  аналіз показав, що 72% компаній на страховому ринку України мають ліквідність нижчу за встановлений норматив - 1,05, у 15% компаній коефіцієнт коливається від 1,05 до 3, і 13% компаній мають коефіцієнт більший 3.

      Аналіз  свідчить, що низька ліквідність є  наслідком незадовільної структури  активів, у якій 36% припадає на дебіторську заборгованість і 10% - на основні засоби. Отже, активи великих компаній переоцінено більш як на третину. Грошових коштів повністю (на 104%) вистачає для покриття зобов'язань перед страхувальниками, а отже загальна ліквідність, враховуючи високу дебіторську заборгованість, є незадовільною.

      В середньому рентабельність страхової  діяльності в Україні становить 30% , у найменших компаніях цей  показник суттєво нижчий - 11% . Це, з  одного боку, свідчить про те, що в  навантаженні до нетто - ставки закладається стандартний рівень прибутку, а з другого боку, - із зростанням величини активів не спостерігається відчутного впливу закону великих чисел та ефекту масштабу на рівень затрат (а отже, і на рентабельність) страховиків. Детальний аналіз свідчить, що 27% страховиків мають нульову або від'ємну рентабельність, половина від загальної кількості компаній працюють з рентабельністю в межах 40% , і лише 23% компаній - з рентабельністю понад 40% . Рівень виплат суттєво не відрізняється по групах компаній, коливаючись у середньому навколо показника 20%, який є значно нижчим від загальноприйнятого у світовій практиці нормативу 40-80% .

      Показник  дохідності інвестицій у дрібних  компаніях (табл. 1) становить 4,17% , зростаючи  до 6% у великих. Такі низькі показники є результатом високої частки грошових коштів у структурі активів, незадіяності їх в інвестиційній діяльності.

      Більше  того, показники дохідності інвестицій (хоч низькі, але додатні) нівелюються  неефективним управлінням рештою активів, що призводить до ще нижчих показників рентабельності активів. Характерно, що рентабельність активів з ростом величини активів компанії зменшується до від'ємних показників (від 0,04% у дрібних до - 2,68% у великих компаніях). Аналіз свідчить про те, що великі компанії мало уваги приділяють управлінню активами, допускаючи високу дебіторську заборгованість, низьку ліквідність та від'ємну рентабельність активів.[14]

      Як  показує аналіз, ефект масштабу в  діяльності страховиків України  проявляється, як правило, у незначному зростанні економічної ефективності при збільшенні обсягів страхового портфеля. Спостерігається тенденція: у багатьох компаній витрати зростають майже пропорційно збільшенню річних надходжень, що призводить до незмінного або спадного економічного ефекту. Наслідком збільшення рентабельності є, як правило, не зниження тарифів чи покращення обслуговування клієнтів, а розширення матеріально-технічної та кадрової бази страховика, а також збільшення обсягу ресурсів, що спрямовуються на споживання.

      Це  свідчить про неефективність та невиправдану затратність діяльності з надання страхових послуг: більша частка внесків страхувальників спрямовується на утримання компанії, а не на виконання нею основної функції - захисту від ризиків. Такі явища характерні для страхових ринків, що розвиваються, на яких ще не стандартизовано правила страхування, не сформовано очікування споживачів, не досконала конкуренція.

      У середніх та великих страхових компаніях  власний капітал у середньому більше ніж на 50% складається з  нерозподіленого прибутку. Тобто вони нарощують свій фінансовий потенціал в основному за рахунок прибуткової діяльності протягом попередніх років.[15. с.94]

      Аналіз  структури пасивів виявив переважання  власного капіталу в пасивах, що характерно для усіх учасників ринку. Страхові компанії як фінансові установи повинні працювати в основному із залученим капіталом. Натомість більшу частку активів українських страховиків профінансовано за рахунок власних джерел. Частка страхових резервів у пасивах коливається на рівні 30 - 40%. При цьому для великих компаній співвідношення «власний капітал - резерви» змінюється не на користь страхових резервів. Це вказує на те, що обсяги розширення страхових операцій значно відстають від загального зростання компаній

      На  думку багатьох оглядачів страхового ринку, значна кількість страховиків (358 компаній), але водночас незначна місткість страхового ринку, вказують на низьку капіталізацію компаній. Однак дані аналізу свідчать, що забезпеченість страхових резервів власними коштами становить від 1,58 у великих компаніях до 8,37 у дрібних, у той час як оптимальний норматив для цього показника 0,28 - 0,60. Тобто свої зобов'язання перед страхувальниками (відображені у страхових резервах) компанії покривають власними коштами в середньому вдвічі, а винятково грошовими коштами (коефіцієнт терміновості) - на 80 - 90% . Значить, низька капіталізація компаній має дві сторони: з одного боку, наявний фінансовий потенціал страховиків України дозволяє їм приймати на страхування значно більше ризиків, формувати суттєво (у три-чотири рази) більші страхові портфелі, ніж сформовані на даний момент, однак з іншого боку наявний потенціал не достатній для прийняття великих ризиків, попит на страхування яких з розвитком ринкових відносин значно зростає. Вирішення проблеми збільшення місткості страхового ринку для прийняття великих ризиків можливе як за рахунок злиття та об'єднання дрібних страховиків, так і за рахунок утворення фінансово-промислово-страхових груп.[17]