Оцінка фінансової діяльності страхової

      Правильно  сформульовані  цілі  управління  фінансовою  стійкістю страховика  повинні  задовольняти  такі  вимоги:

      1)  конкретність  -  означає, що  при  вивченні  мети управління  фінансовою  стійкістю  страховика  необхідна  точність  відображення  її змісту, обсягів  і  часу;

      2)  вимірність  -  означає, що  мета  управління  фінансовою  стійкістю  страховика має бути  представлена  кількісно або яким-небудь іншим способом для оцінки  ступеня    її  досягнення;

      З)  досягненість  -  означає, що  цілі  управління фінансовою  стійкістю  страховика  мають  бути  реальними, не  виходити  за  межі  можливостей виконавців;

      4)  узгодженість  -  означає, що  цілі  управління  фінансовою  стійкістю  страховика  слід  розглядати  не  ізольовано, а у  взаємозв'язку;

      5)  гнучкість  -  означає  необхідність  внесення  коригувань  відповідно  до  змін, що  відбуваються у  фінансовому  середовищі  страховика.

      Взаємозв'язок  вимог  - складне  завдання, бо  деякі  з  них  суперечать  одна  одній  (наприклад, конкретність  суперечить  гнучкості). Протиріччя  можна усунути, якщо  брати до  уваги  й аналізувати  не  лише первинні, а  й  вторинні  фактори.[8. с.34]

      В умовах  формування  ринкового  середовища  перед  вітчизняними страховиками  стоїть  проблема  формування  ефективної  антикризової  фінансової  політики. Тому  в  процесі  формування  стратегії  управління фінансовою  стійкістю  страховика  як  стратегічна  мета  виступає  проблема зміцнення фінансової  стійкості  страхової  організації.

      Пропонуємо  таку  структуру  цілей  стратегії  управління фінансовою стійкістю  страховика.

      Вибір  альтернативних  стратегій управління  фінансовою  стійкістю страховика  передбачає  розгляд  можливих  варіантів, оцінку  їх  реальної  ефективності  і  розробку  на  цій  основі  взаємопов'язаного  комплексу  заходів. Слід наголосити, що  при  оцінці  ефективності  цих  заходів  необхідно брати до  уваги не  лише  локальний ефект, а й вплив прийнятих рішень  на  кінцеві результати.

      Здійснювати  економічний  вибір  -  це  обробити    серію  інформаційних  повідомлень  для  прийняття  рішень  про дію, яка  стане  сигналом для  інших  одиниць  під  час  прийняття  рішень. Фундаментальною  проблемою  прийняття  рішень  є  невизначеність, яка  має  місце  через  недосконалу   інформацію.

      Інформація  - ключовий  елемент  механізму  управління  фінансовою стійкістю, який формує  систему  уявлень, необхідних  при  прийняті рішення.[9. с.214]

      На  цьому етапі дається узагальнююча оцінка впливу всіх факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, виявляються ситуації і стратегічні завдання, можливі (альтернативні) способи їх вирішення.

      Супроводження  реалізації  програми управління дає  змогу  оперативно  оцінювати  її  виконання  і  при  необхідності  вносити  відповідні корективи. Цей  етап  забезпечує  зворотний  зв'язок  у  процесі  управління  і  є  особливо  важливим у  зв'язку  з  виникненням  відносно  нових проблем, специфічних  для  перехідного  етапу  до  ринку.

      Однією  з  таких  проблем  є  небезпека  прийняття невдалого  або малоефективного  рішення  через  відсутність  або  низьку  якість  прогнозної  інформації  про  стан  мікросередовища, мезосередовища, макросередовища  та  мегасередовища.

      Друга  проблема  полягає  у  відтермінуванні  або  відмові  від  прийняття  ефективних  рішень  у  зв'язку  з  дефіцитом  ресурсів.

      Деякі  проблеми, що  супроводжують  поточну  діяльність  страховика, перетворюються у  стратегічні  несподіванки. Це  означає, що:

      -  проблема  виникає  несподівано;

      -  проблема  ставить  нові  завдання;

      -  виникає  неготовність  прийняти  оперативні  контрзаходи. Найбільші   поточні  труднощі, викликані   несподіванками, виникають  при  синтезі  усіх  трьох  факторів:

      попередні  стратегії  та  плани  є  неадекватними ситуації; завдання  потребують  оперативного  оновлення; інформація, що  вимагає  засвоєння  і  вивчення, надходить  потоком, що  загрожує  страховику   інформаційними  перевантаженнями.

      За  рідкісними  винятками  вітчизняні  страховики  не  володіють і навіть  не  готують  для  себе  формальних  систем управління  фінансовою  стійкістю  в  умовах  стратегічних  несподіванок.

      З  огляду  на  це  вважаємо  за доцільне  формування у  страхових  організаціях  систем управлінського  контролю  за  фінансовою  стійкістю, який  є  невід'ємною  складовою  частиною управління  страховиком  і являє  собою  процес  перевірки  виконання  та  реалізації  усіх  управлінських  рішень  стосовно  забезпечення  належного  рівня фінансової  стійкості, а  також  попередження  кризових  ситуацій.[10. с.105]

      У  процедурі  внутрішнього  контролю  треба  виділяти  три  основних етапи:

      1). Побудова  системи  стандартів  (нормативів)  фінансової  стійкості.

      2). Зіставлення  показників  фінансової  стійкості  страховика  з чинними  стандартами  (нормативами).

      3). Підготовка необхідних  рішень  із  поточного  коригування   цілей або  стандартів  (нормативів)  фінансової  стійкості  страхової   організації.

      Організація  ефективної  системи  внутрішнього  контролю  за  рівнем фінансової  стійкості  страхової  організації  має  ґрунтуватися  на  побудові  системи  моніторингу  діяльності, тобто  механізму  здійснення постійного  нагляду  за  найважливішими  поточними  результатами  цієї діяльності  в умовах динамічного  середовища. Основною метою розробки системи моніторингу фінансової  стійкості є своєчасний  вияв  відхилень фактичних показників  від передбачуваних, а також причин, які викликають  ці  відхилення, і  розробка  пропозицій щодо  відповідного  коригування  окремих  напрямів  діяльності  з  метою  її  нормалізації  і  підвищення  ефективності. Побудова  системи  моніторингу  фінансової  стійкості  страховика має  ґрунтуватися  на  використанні  таких  основних  методичних  принципів:

      -  вибір для  спостереження найважливіших  напрямів діяльності

      та  цільових  показників  фінансової  стійкості. Реалізація  цього  принципу  спирається  на  раніше  сформовані  цільові  стратегічні  нормативи і  найважливіші  показники, які  визначають  пріоритетні  напрями  внутрішнього  контролю;

      -  побудова  системи  інформативних  (первинних)  звітних  показників;

      -  розробка  системи узагальнюючих   оціночних  (аналітичних)  показників.

      У процесі  розробки  такої  системи  будуються  алгоритми  розрахунку  окремих  оціночних  показників  із  використанням  первинної  інформаційної  бази  контролю;

      -  встановлення  періодичності   формування  звітної  бази  даних (інформативних  і   оціночних  показників).

      Така  періодичність  визначається  терміновістю реагування, тобто  своєчасністю  здійснення  внутрішнього  контролю;

      -  встановлення  розмірів  відхилень   фактичних  показників  від  передбачуваних. Розміри  відхилень   слід  розраховувати  в  абсолютних  та  відносних  показниках, а   також  визначити  критерій  "критичних  відхилень", який  може  бути  диференційованим  за  періодами  здійснення контролю;

      -  аналіз  основних  причин, які   викликали  відхилення  фактичних  показників  від  передбачених. У  процесі  такого  аналізу   в  першу  чергу слід  виділити  ті  показники, за  якими спостерігаються "критичні  відхилення"  від  цільових  нормативів  і  показників  планів;

      -  визначення  системи  дій   під  час  встановлення  відхилень   фактичних  результатів  від  передбачуваних. Принципова  система дій  полягає  в  трьох  алгоритмах:

      а) "Не втручатися" - ця форма реагування передбачається у тих випадках, коли розмір відхилень значно нижчий за встановлений критичний критерій;

      б)  "ліквідувати    відхилення"  -  така  система дій  передбачає розробку  заходів  щодо  забезпечення  виконання  нормативних  або  планових  показників;

      в)  "змінити  систему  нормативних  або  планових  показників"  - така  система дій  застосовується у  тих  випадках, коли  виконання  встановлених  нормативних  або  планових  показників  нереальне;

      - вияв резервів нормалізації діяльності  й підвищення її ефективності.

      Процес  реалізації  цього  принципу  пов'язаний  із  використанням алгоритму  "ліквідувати  відхилення";

      - обґрунтування пропозицій щодо  зміни окремих цільових нормативів і показників.

      Організація  контролю має  ґрунтуватися на  засадах  побудови  системи  моніторингу  за  повнотою досягнення  цілей  стратегії  управління страховою  організацією. Основною метою розробки  системи моніторингу є своєчасне  виявлення  відхилень  фактичних  показників  від  передбачуваних, виявлення  причин, які  генерують  ці  відхилення  і  розробка пропозицій щодо  коригування  окремих  напрямів  управління  з  метою нормалізації  показників.

      Проведені  дослідження дають  змогу  зробити  висновок, що  організація  управління  фінансовою  стійкістю у  страхових  організаціях допоможе  зміцнити  рівень  їхнього  фінансового  стану, створити  ефективне  підґрунтя для  системи  заходів  антикризової  політики управління   страховиком у  складних  умовах  періоду  ринкової  трансформації  економічного  механізму  України. [11. с.9] 

      Висновок до першого розділу 

      Страхування – це стратегічний сегмент економіки, оскільки воно дозволяє суттєво знизити  навантаження на витратну частину бюджетів різних рівнів; сприяє соціально-економічній стабільності в суспільстві, тому що є важливим елементом соціального захисту населення; дозволяє оптимізувати діяльність суб’єктів економіки за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів; забезпечує компенсацію збитків, завданих юридичним і фізичним особам в результаті настання несприятливих подій; є джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку країни.

      Вагомий вклад у дослідження теоретико-методологічних та організаційно-правових основ страхової  діяльності внесли такі вчені, як М.М. Александрова, Т.Г. Александрова, Т.М. Артюх, В.Д. Базилевич, О.І. Барановський, Н.Н. Внукова, К.Г. Воблий, О.О. Гаманкова, О.А. Гвозденко, М.В. Мних, Л.А. Орланюк-Маліцька, С.С. Осадець, Л.І. Рейтман, О.О. Слюсаренко, К.Є. Турбіна, В.В. Шахов, Р.Т. Юлдашев, Л.А. Юрченко, Т.О. Яковлєва та ін. Теоретичні проблеми та складові процесу інвестування детально розглянуто у працях В.В. Бачарова, І.А. Бланка, В.М. Геєця, Є.Ф. Жукова, Ю.Ф. Касімова, О.В. Мертенса, Д. Норткотта, А.А. Пересади, С.К. Реверчука, У. Шарпа, В.О. Чернова, А.В. Чупіса та інших вчених. Теоретико-методологічні питання економіко-математичного моделювання, які стосуються оптимізації та прогнозування діяльності фінансових установ, досліджували О.В. Бережна, А.М. Єріна, В.С. Зарубін, Ю.Ф. Касімов, Н.І. Костіна, С.І. Шелобаєв та багато інших.

      Сьогодні  поряд із традиційним призначенням страхування – забезпеченням  економічного захисту страхувальників  від стихійних природних нещасть (землетрусу, повені, пожежі і т.д.), випадкових подій технологічного й екологічного характеру (вибухи в шахтах, забруднення навколишнього середовища хімічними й іншими викидами) об'єктами страхування усе більше стають майнові інтереси. Вони пов’язані з життям і здоров'ям юридичних і фізичних осіб (крадіжки, розбійні напади і т.д.), а так само з відшкодуванням заподіяного страхувальником шкоди особистості чи майну третіх осіб (страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, фінансових ризиків, професійної відповідальності й ін.).

      Фізичні і юридичні особи (господарюючі суб'єкти) різних форм власності, що виступають в ролі страхувальників, відчувають потребу не тільки у відшкодуванні збитку, що виражається в ушкодженні чи знищенні основних фондів і оборотних коштів (що мало місце при командно-адміністративній системі керування народним господарством). Така потреба виражається в компенсації недоотриманого прибутку чи доходу через вимушені простої підприємств (непостачання сировини, неплатоспроможність споживачів енергоресурсів), невиконання договірних зобов'язань, контрактів тощо.