Обєднання підприємств

ВСТУП

 

Для українських компаній проблема оцінки та відображення обліку операцій з об’єднання бізнесу досить нова. В умовах зростання конкуренції, виходу компаній на світові ринки, необхідності мінімізації ризиків діяльності та максимізації прибутку, компанії все частіше стають об’єктами або ініціаторами злиттів і поглинань.

Потрібно відмітити, що протягом останніх десяти років в  українському обліку не було достатньої кількості наукових досліджень, присвячених теоретичним засадам операцій з придбання чи об’єднання компаній. В основному вчені зосереджували увагу на дослідженні методології оцінки інвестицій з метою участі в капіталі, а концептуальним положенням теорії об’єднання в бухгалтерському обліку приділялось досить мало уваги. Окремі питання, що до об’єднання підприємств в бухгалтерському обліку знайшли своє відображення в роботах українських вчених та ближнього зарубіжжя.

Зарубіжні вчені визнають велике значення формалізації в обліку операцій з об’єднання підприємств  і приділяють їй суттєве місце  в своїх працях. Їх розуміння важливості процедури об’єднання в бухгалтерському обліку обумовлено великим досвідом ведення бухгалтерського обліку та стандартизації фінансової звітності в умовах ринкових відносин. Використання досвіду зарубіжної науки потребує певної адаптації до реалій України, особливо при моделюванні системи обліку операцій з придбання чи об’єднання бізнесу, що обумовлено специфікою української економіки та станом бухгалтерського обліку.

Метою курсової роботи є дослідження обліку об’єднання підприємств та визначення шляхів його вдосконалення.

Завданнями написання  курсової роботи є:

• систематизація, закріплення і розширення теоретичних і практичних знань з фінансового обліку;
• розвиток навичок самостійної роботи зі спеціальною літературою та нормативними актами;
• навчання студентів самостійно вирішувати проблемні питання з обраної теми курсової роботи;
• розвиток вміння використовувати первинні документи, облікові регістри, форми звітності тощо;
• набуття навиків практичної оцінки системи фінансового обліку на конкретному підприємстві;
• виявлення рівня теоретичної і практичної підготовки студентів з фінансового обліку;
• формування вмінь самостійно викладати матеріал у вигляді злагодженої та логічно узгодженої системи теоретичних положень і методичних рекомендацій;
• набуття навиків критичної оцінки існуючої практики бухгалтерського обліку.

Під час написання  курсової роботи використовувалися  такі методи дослідження : аналіз та синтез, дедукція та індукція.

Об’єктом дослідження  є облік об’єднання підприємств ПАТ «Сонечко» та ПАТ «Аверс».

Предметом дослідження  є методичні засади обліку об’єднання підприємств та порядок визначення вартості бізнесу.

Інформаційну базу курсової роботи сформували: законодавство України, наукові та фахові публікації з проблеми дослідження , навчальні посібники

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ОБЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

1.1 Сутність та характеристика видів об’єднання підприємств

 

В умовах виходу компаній на світові ринки, зростання конкуренції, необхідності мінімізації ризиків  діяльності та максимізації прибутку, компанії все частіше стають об’єктами або ініціаторами злиттів і поглинань.

Проаналізувавши визначення поняття «об’єднання підприємств» з ряду джерел (Додаток А)  можна сказати, що на сьогоднішній день не існує єдиного визначення даного поняття.

Більшість вчених а саме А.С. Борисов, Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стародубцева, Ю.І. Фединский, В.Н. Шимов, А.Н. Тур, Н.В. Страх, Дж. Доунс, Дж. Гудман, виділяють тільки частину поняття «об’єднання підприємств», тому, що в працях дається визначення або «об’єднання» або «поглинання»(в більшості випадків).

А.Н. Азрилиян, С.В. Мочерний, П. Кристофер, Б. Лоуз, Л. Дэвис висвітлюють дане поняття виходячи з двох понять «злиття» («об’єднання») та «поглинання», що не є досить коректним, адже «об’єднання підприємств» не можна трактувати з однієї сторони,тому що це багатогранне поняття.

На нашу думку, найкраще визначення «об’єднання підприємств» висвітлено Ф.Ф. Бутинцем, адже в визначенні, яке подано чітко описано способи в результаті здійснення яких отримується контроль над підприємством.

Схеми об’єднання бізнесу можуть мати певні відмінності, що визначаються юридичними, податковими чи іншими причинами. Це може бути придбання суб’єктом господарювання капіталу іншого суб’єкту господарювання, придбання всіх чистих активів іншого суб’єкту господарювання, прийняття зобов’язань іншого суб’єкту господарювання або придбання деяких чистих активів іншого суб’єкту господарювання, які разом формують один чи кілька бізнесів. Операція може здійснюватися між акціонерами об’єднуваних суб’єктів господарювання або між одним суб’єктом господарювання та акціонерами іншого суб’єкту господарювання. Результатом об’єднання бізнесу може стати створення нового суб’єкту господарювання, яке контролюватиме об’єднувані суб’єкти господарювання, передача чистих активів або реструктуризація одного чи кількох об’єднуваних суб’єктів господарювання.

Результатом об’єднання бізнесу може бути економічне об’єднання або юридичне злиття.

У випадку юридичного злиття:

• активи та зобов’язання одного підприємства передаються іншому, і перше підприємство ліквідується,
• активи та зобов’язання обох підприємств передаються новому, а обидва попередні підприємства ліквідуються.

Економічне об’єднання відбувається тоді, коли після об’єднання підприємства залишаються самостійними юридичними особами. Це може відбуватись, коли одне підприємство купує контрольний пакет акцій іншого підприємства, в результаті чого придбане підприємство стає дочірнім підприємством покупця.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід господарювання при становленні ринкової економіки можуть створюватись різні за принципами і формами об’єднання, які вказані в Таблиці 1.1

 

Таблиця 1.1 – Форми  об’єднань ринкової економіки 

Форми	Зміст
Асоціація	найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів).
Корпорація	договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Консорціум	тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку).
Концерн	форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів.
Картель	договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції
Синдикат	організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції
Трест	монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.
Холдинги (холдингові компанії)	специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
Фінансові групи	об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

 

Отже на основі проведеного  нами дослідження, щодо визначення поняття «об’єднання підприємств», то сьогодні не існує єдиного визначення. Проте найкраще визначає дане поняття, серед досліджених нами робіт, Бутинець Ф.Ф. адже в його визначенні чітко описано способи в результаті здійснення яких отримується контроль над підприємством.

 

1.2 Методи визначення вартості підприємства

 

Розглянемо конкретні  методи оцінки вартості бізнесу.

Традиційно виділяють  три основні групи підходів, щодо визначення вартості бізнесу:

- доходного підходу;

- витратного підходу;

- порівняльного підходу.

Дохідний підхід найбільш відповідає меті оцінки бізнесу –  оцінки інвестиційної та ринкової вартості бізнесу.

Дохідний підхід також  відповідає основній вимозі оцінки тому, що інвестора, в першу чергу, цікавить майбутній дохід з капіталу, який він вкладе. Проте, застосування методів дохідного підходу дуже часто ускладнюється браком необхідної інформації для коректної та об’єктивної оцінки, що відображає особливості внутрішнього та зовнішнього середовища бізнесу.

Використання певного  підходу для оцінки визначається покладеними в їх основу припущеннями. Дохідний підхід базується на припущенні, що інвестор не заплатить за даний бізнес суму, яка перевищуватиме поточну вартість майбутніх доходів бізнесу. Вважається, що власник також не продасть свій бізнес за ціною, нижчою за прогнозовану вартість доходів у майбутньому, тому сторони дійдуть згоди про ринкову вартість, яка дорівнює поточній вартості майбутніх результатів діяльності.

Дохідний підхід може бути застосований для оцінки будь-якого  бізнесу, який діє, але найкращий результат він показує, коли аналізується вартість компаній, які мають довгу історію господарської діяльності, тобто стабільно розвиваються. В той же час, за допомогою цього підходу можна визначити також вартість нового бізнесу, який функціонує досить короткий строк.

Витратний підхід, на відміну  від дохідного, розглядає вартість об’єкту оцінки на сьогоднішній день з позиції витрат на його створення  у минулому.

При витратному (майновому) підході вартість бізнесу розглядається  з позиції понесених витрат на його функціонування. Він базується на вивченні можливості інвестора придбати об’єкт оцінки виходячи з того, що інвестор не заплатить за нього суму більшу, аніж та, за яку відбудеться створення подібного за призначенням та якістю об’єкту у мінімальні строки.

В основу витратного підходу  покладений принцип заміщення, у  відповідності до якого максимальна  вартість об’єкта власності не може перевищувати найменшу ціну, за якою може бути придбаний інший об’єкт з  еквівалентною корисністю.

Складність та, в той же час, привабливість витратного підходу полягає в можливості застосування практично всіх методів оцінки для одержання ринкової вартості того чи іншого активу. Таким чином, в рамках витратного підходу кожен актив може оцінюватися окремим методом. При цьому частина активів, наприклад, грошові кошти, можуть бути включені в оціночний економічний баланс за балансовою вартістю.

В основу порівняльного  підходу покладена ідея, що не існує  абсолютно індивідуальних об’єктів оцінки, і для кожного з них завжди можна знайти аналоги. В рамках даного підходу застосовується процедура співставлення фактичних продаж аналогічних об’єктів, на основі чого за допомогою специфічних індексів розраховується вартість досліджуваного об’єкта оцінки. Іншими словами, покупець ніколи не придбає об’єкт, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку подібного об’єкта, що має таку ж корисність. Спочатку збирається інформація про аналогічні пропозиції та продаж, потім здійснюється їх порівняння, що дозволяє визначити необхідні ринкові поправки за найбільш істотними факторами.

Порівняльний підхід в основному застосовується у  тих випадках, коли є достатня база даних про угоди купівлі-продажу, тому можна розглядати наступні три  базові варіанти:

• оцінник орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу аналогічних фірм (ціна визначається ринком, а оцінник обмежується лише корегуваннями, які забезпечують співставлення аналогу з об’єктом оцінки);
• оцінка базується на ретро інформації і, відповідно, відображає фактичні результати виробничо-фінансової діяльності об’єкта;
• ціна фактично щодо укладеної угоди максимально враховує ситуацію на ринку, а відповідно, є реальним відображенням попиту та пропозиції.

Таким чином, можливість застосування порівняльного підходу  залежить від наявності досконалого фінансового ринку, доступності фінансової інформації та наявності організацій, які накопичують цінову та фінансову інформацію. В той же час, даний підхід має ряд обмежень щодо застосування в силу унікальності та специфіки об’єктів оцінки, різноманітності умов комерційних угод та конфіденційності відомостей про них. Крім того, цей підхід має ряд істотних недоліків: він ігнорує перспективи розвитку підприємства у майбутньому; одержання інформації від підприємств-аналогів є достатньо складним процесом; оцінник має зробити складні корегування та внести поправки, які потребують істотного обґрунтування, в кінцеву величину та поточні розрахунки. Вирішення даних проблем в практиці оціночної діяльності здійснюється шляхом застосування різноманітних методів оцінки.