Інфляційні процеси в Україні

 

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню  зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні  темпи інфляції становили 66,4 %, то в  І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі - до 5,0 %.

 

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у  січні до 4,6% у серпні з традиційним  для України осіннім підвищенням  у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі  товари подорожчали у 2,2 раза або 218,1 %, непродовольчі товари - у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 раза або 549,8 % Економічна доповідь Президента, 1995 рік..

 

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової  ставки НБУ, що теж є одним з  інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув  позитивного значення, яке зберігалося  до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув  і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання  депозитних вкладів: за перші три  квартали вони зросли більш як у 4,3 раза «Урядовий курєр», №160, 15.10.1994.

 

За умов рестрикційної  кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в  НБУ: за три квартали вони зросли приблизно  в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

 

Беручи до уваги позитивні  результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний  характер. Рестриктивна політика або  політика стримання, яка базується  на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати “пікові навантаження” темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути  зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

 

У комерційних банків виникли  серйозні проблеми з розміщенням  залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим  істотніші проблеми він мав з  їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури  під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих  умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей  варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого  повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської  системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України.

 

Ці негативні процеси  протягом 1995 року призвели до появи  пропозицій подальшого здійснення понад  встановлених Національним банком України  лімітів, додаткової грошово-кредитної  емісії.

 

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів  інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації  такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується  падінням обсягів виробництва.

 

Падіння обсягів виробництва  зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

 

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але  водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобовязань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд  з інфляцією виник реальний дефіцит  грошей, тобто дефляція. Розвивалася  «платіжна криза».

 

Саме тому держава має  здійснити перехід до прямої бюджетної  підтримки зкремих виробництв, які  відповідають приорітетам її структурної  політики і які взмозі за такої  підтримки вийти на рівень ефективного  господарювання.

 

2.5 Долоризація економіки,  валютна політика в Україні  та проблеми інфляції

 

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало  пралельне обертання разом з  національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

 

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої  ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння  валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і  далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної  валюти:

 

· перший квартал - 16,80 трлн. крб.;

 

· другий квартал - 32,86 трлн. крб.;

 

· третій квартал - 59,60 трлн. крб.;

 

· за девять місяців 1995 року - 109,30 трлн. крб

 

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

 

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж  таки, є одним з факторів інфляційних  процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування - процес залежності рівня пропозиції від очікуваного  рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

 

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют  може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує  імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання  цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого  експорту (різниця між експортом  та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює  експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

 

За умов стрімкого падіння  валютного курсу національної валюти обєктивно необхідним було звадження  адміністративного регулювання  валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу- захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки  обмінні курси безперечно повинні  обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України  потребує тимчасового протекціоністського  захисту.

 

Слід зазначити, що існування  значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним  негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки  від експорту на рахунках іноземних  банків.

 

2.6 Інші інфляційні фактори

 

Економісти виділяють  й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних  видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і  населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

 

Державні витрати повинні  обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо  нарощувати надходження доходів  завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господарських  операцій та шляхом зростання виробництва  і реалізації продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога  більше неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок  випуску декількох різновидів державних  цінних паперів.

 

Фактором інфляції є також  підвищення цін на продукцію економічних  субєктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

 

2.7 Грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в  1996-2000 рр.

 

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів  та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено  грошову реформу: введено в загальний  обіг єдину національну одиницю- гривню. Проте, до цього, добре відомим  наказом Президента України «Про реформу грошової системи України» 7 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано  вихід нашої держави з рубльової  зони. Ще раніше, в січні 1992 р., в обіг було випущено тимчасову валюту- купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в Україні  та основі чого вони проводились. Я  погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в Україні грошова  реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні  етапи:

 

· впровадження тимчасової перехідної валюти- купоно-карбованців  в готівковий обіг- січень 1992р.

 

· впровадження купоно-карбованців  в безготівковий обіг- листопад 1992 р.

 

· випуск у загальний обіг постійної національної валюти- гривні- вересень 1996 р.

 

Останній, третій етап реформи  було здійснено шляхом деномінації- зменшення в 100 000 разів всіх цінових  показників та одночасно всіх складових  грошової маси. В результаті нова грпошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

 

Основоною з передумов  введення гривні вважають певною мірою  успішне проведення рестрикційної  грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2% «Фінанси України», №2, 1997 . Проте потрібно памятати про  негативні сторони сильного тиску  з боку держави, зокрема утримання  обмінного курса валюти на певному  рівні, про що говорилося вище.

 

Ціни споживчого ринку  за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника  попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року.

 

Славнозвісна криза в  Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української  економічної системи від зовнішнього  постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення  попита над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення  інфляційних та девальваційних очікувань  у звязку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного  Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіренними  способами регулювання ринку  новими цільовими адміністративними  обмеженнями. З 12 листопада було введено  деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому  метою цього заходу визначалося  обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, необмежуючи  при цьому заявки для інших  цілей. Тому це обмеження не повинно  було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші  тижні листопада довели, що тепер  не можна сподіватись на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів  було виключено три життєвоважливі для банківської та фінансової системи  в цілому аспекти:

 

· вільна купівля-продаж валют;

 

· наданя НБУ стабілізаційних  кредитів комбанкам;

 

· використання ОВДП в якості обовязкових резервів.

 

Рівень інфляції в Україні  за підсумками 9-ти місяців 2000р. зросте до 20%. Ця цифра відповідатиме рівню  інфляції, зафіксованому за весь минулий  рік, повідомив київський голова Олександр Омельченко. Загалом, за його словами, за підсумками 2000 року інфляція зросте до 30%. Це призведе до того, що наприкінці року курс гривні впаде до 6 грн за долар.

 

В. Ющенко підкреслив, що в  листопаді через ускладнення  фінансової ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи Росію, пройшла  тотальна девальвація національних валют цих країн. У звязку з  цим Україна має прийняти невідкладні  заходи, що означає подальшу рестрикційну політикцу уряду. Тому протфельні інвестиції у вигляді держзобовязань залишаються  непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування відповідно високими. Розрив між офіційним та «сірим» курсом гривні посилюється, що може призвести до нової хвилі  девальвації національної одиниці  України.

 

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін  споживчого ринку) у лютому 200р. поточного  року становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні  в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%. За прогнозами уряду, в 2000 році вона становитиме 15,9%.

 

Поволi, але дедалi впевненiше, долар пiшов вгору. Спочатку банкiри тiльки нi чекали. Потiм почали активнiше скуповувати валюту на мiжбанкiвському  ринку. Деякi з "буйних" любителiв  знiмати вершки зi збитого панiкою  мiжбанкiвського валютного ринку  наважувалися навiть на розгойдування  гривньо-доларового човна, викидаючи  в днi iнтервенцiї Національного  банку свої валютнi резерви на ринок. Як результат подiбної давно забутої  активностi - долар "дешевшав", розкуповувався, ставав дефiцитом i знову пiдiймався, але вже на дещо вищу позначку. НБУ, в боротьбi за святу справу змiцнення нацiональної грошової одиницi, вiдновив практику масованого продажу валюти за офiцiйним курсом.

 

Мета подiбних iнтервенцiй, напевне, дати зрозумiти всiм i кожному - серйозних змiн на валютному  ринку допущено не буде. Національний банк не обходять висловлювання експертiв  комерцiйних банкiв про те, що на ринку  складається стiйка тенденцiя  збiльшення попиту на валюту i його переважання  над пропозицiєю. Позицiя НБУ проста i лаконiчна i, за словами начальника управлiння валютних операцiй НБУ  Миколи Мельничука, має приблизно  такий вигляд: "Нацiональний банк не бачить на сьогоднi жодних ознак  того, що найближчим часом станеться iстотне падiння курсу гривнi щодо долара США". Але якраз значнi соцiальнi виплати бюджетникам i можуть ще бiльш  пiдхльоснути зростання долара. Тим  бiльше, що Національний банк не роз'яснює  своїх планiв щодо змiцнення гривнi за нинiшнього зростання долара на мiжбанку. Можливо, свої надiї урядовцi пов'язують з досить великими валютними резервами, накопиченими за тривалий перiод вiдносного спокою на мiжбанкiвському ринку. "Жирок", на думку деяких незалежних експертiв, становить до 1,2 млрд. доларiв, i збирався вiн довгих 8 мiсяцiв. Накопичити його НБУ вдалося завдяки "дебартеризацiї" та ефективному вибиванню платежiв до бюджету. Але чи вистачить запасу? До кiнця року уряд має виплатити зовнiшнiх зобов'язань на суму 550 млн. доларiв. У разi постiйної пiдтримки курсу гривнi шляхом валютної iнтервенцiї Національний банк може опинитися, за словами тих же експертiв, "з голим торсом перед амбразурою". Без поповнення валютних запасiв на кiнець року у нього залишиться запас не бiльше ніж 700 млн. гривень. Цього вочевидь замало. Зовнiшнi чинники У заокеанських друзiв з МВФ, на чию допомогу розраховував уряд, також "неприємностi на роботi". °х критикують за розбазарювання коштiв i вкладення їх в країни, що "дуже погано" розвиваються, на довгi роки. Звiсно, коли тебе лають, важко бути люб'язним з кимось третiм. Ось МВФ взяв i скоротив термiни надання кредитiв з 3,25-5 рокiв до 2,25-4 i пiдняв вiдсоткову ставку по вже виданих довготривалих кредитах. Цей чинник також грає, поза сумнiвом, не на змiцнення гривнi. Подолати "зовнiшнi чинники" i переконати фiнансистiв у стабiльностi позицiї гривнi - надзавдання для прем'єра Вiктора Ющенка та його мiнiстрiв. I тут наразi не ясно, чи вдасться уряду утримати цiни на нафтопродукти від подальшого зростання i розкрутити іноземних друзiв на термiновi позики. Внутрiшнi проблеми Мiнiстр фiнансiв Iгор Мiтюков свою власну стабiльнiсть вже продемонстрував. Отримавши запевнення президента України в його крайнiй необхiдностi на нинiшнiй мiнiстерськiй посадi для нормального закiнчення процесу ухвалення нового бюджету. Загалом, майже поетично: "...человек сидит на стуле, а вокруг летают пули".