Неплатоспроможнiсть та банкрутство пiдприэмств в умовах кризи

      Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

      У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення  попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

      Аналогічно  діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства  може призвести тільки один фактор — різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

      Наступним детермінантом є рівень галузевої  конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

      Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову  системи.

      Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

      Аналіз  неплатоспроможності та банкрутства підприємства здійснюється у два етапи:

• діагностичний – для визначення рівня платоспроможності підприємства;
• поглиблений – для виявлення причин фінансової кризи підприємства й можливих шляхів її усунення.

     Діагностичний аналіз проводиться:

• на підготовчому етапі процесу відновлення платоспроможності;
• на етапі розпорядження майном – на дату порушення справи про банкрутство та на дату проведення зборів комітету кредиторів, на яких визначатиметься можливість санації;
• на етапі санації – на дату початку виконання плану санації і щоквартально а кожну звітну дату аж до закінчення справи про банкрутство.

     У межах діагностичного аналізу визначається вид неплатоспроможності. У методичних рекомендаціях щодо виявлення та розкриття злочину визначено три види неплатоспроможності:

• поточна неплатоспроможність визначається за формулою:

Пн=Дфі+Пфі+Гк-П=Ф1 Р 040, 045+Ф1 Р 220+Ф1 Р230, 240-Ф1 Р 620, де Пн – коефіцієнт поточної неплатоспроможності; Дфі – довгострокові фінансові інвестиції; Пфі – поточні фінансові інвестиції; Гк – грошові кошти та їх еквіваленти; Пз – поточні зобов’язання.

     Якщо  підприємство має позитивне значення коефіцієнт поточної неплатоспроможності, то воно вважається цілком платоспроможним. Негативне значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності.

• критична неплатоспроможність спостерігається за умови невідповідності нормативному значенню коефіцієнта покриття і коефіцієнта забезпеченості власними засобами та наявності на початок і кінець кварталу ознак поточної неплатоспроможності;
• надкритична неплатоспроможність спостерігається за умови наявності збитків у підприємства та ознак критичної неплатоспроможності.

     За  наявності хоча б одного з видів  неплатоспроможності підприємства необхідно здійснювати поглиблений аналіз неплатоспроможності та ймовірності банкрутства підприємств.

      Найпростішою методикою оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації) є двохфакторна модель Альтмана. Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

      Z= -0,3877 -1,0736k +0,579q,  де kзл — коефіцієнт загальної ліквідності;

      qпк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

      (-0,3877), (-1,0736), 0,579 – вагові значення, знайдені емпіричним шляхом.

      За  двофакторною моделлю ймовірність  банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

      Більш обгрунтованою та більш поширеною  є п’ятифакторна модель Альтмана (1968 рік). [6]

      Професор  Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

      Свою  модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

      Індекс  Альтмана «Z» розраховується за формулою

      Z = 3,ЗК1, + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»;

      К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

      К2 — відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

      К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

      К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;

      К5 — характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

      Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс Z необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 2.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами. 
 

      Таблиця 1.1.

      Можливість  банкрутства підприємства за Альтманом:

 

      По-перше, коефіцієнти регресії К1—К5 розраховувалися  автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому  середовищі.

      По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.

      По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 через  недорозвинутість ринку цінних паперів.

      Ще  також існує коефіцієнт Альтмана (1983 рік). Недолік: сфера застосування обмежена (тільки для компанії, акції яких не котируються на біржі) не має системного підходу, оскільки К1 пов’язаний з кризою управління, К4 – фінансові; не враховуються вітчизняні особливості економіки; точність розрахунків залежить від початкової інформації при побудові моделі.

      R=8,38*K1+K2+0,054*K3+0,63*K4

      К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням балансової вартості активів на суму довгострокових і поточних зобов’язань.

      Запропоновані Е.Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу Z треба обов’язково розрахувати для конкретних галузей з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств.

     Вченими Іркутської державної економічної  академії запропонована чотирьохфакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), яка має наступний вигляд:

     R=8,38 К1+К2+0.054 КЗ+0,63 К4,

     де  КІ - оборотний капітал/актив;

     К2 - чистий прибуток/власний капітал;

     КЗ - виручка від реалізації/активи;

     К4 - чистий прибуток/інтегральні витрати.

     Імовірність банкрутства підприємства у відповідності  зі значенням моделі R визначається таким чином (табл.1.2):

     Таблиця 1.2 Загальна оцінка імовірності банкрутства підприємства

     До  очевидних достоїнств даної моделі можна віднести те, що механізм її розробки та всі основні етапи розрахунків  досить прості і можуть бути детально пояснені і обґрунтовані. Але необхідно  зауважити, що при проведенні оцінки схильності підприємства до банкрутства та розрахунку коефіцієнтів імовірності банкрутства потрібно враховувати галузеві спецфіки підприємств. Тому при проведенні більш точної оцінки схильності підприємства до банкрутства потрібно розробити та користуватися галузевими коефіцієнтами імовірності банкрутства.

     Британські  вчені Таффлер і Тішоу запропонували в 1977 році чотирьохфакторну модель, яка надає точну картину фінансового стану корпорації. Критичне значення Z-показника за цією моделлю — 0,25. Якщо величина Z — рахунку більша 0,3, то це говорить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірне.

     Модель Creditmen розроблена Ж.Д.Паляном і є одним з варіантів інтегрального підходу до оцінки фінансового стану підприємства.

     Модель Конана і Гольдера була розроблена на основі вивчення 95 малих і середніх підприємств Франції та дозволяє визначити вірогідність затримки платежів фірмою.[4]