Небанківське кредитування

1.Жорстка залежність строку договору лізингу від строку амортизації об’єкта лізингу. У Законі про лізинг (пп. 1 п. 1 ст. 4) зазначено, що строк договору фінансового лізингу не може бути менше “..строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день підписання договору”. Проблема полягає в тому, що термін амортизації об’єкта жорстко встановлений Законом про оподаткування (пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8). Тому склалася ситуація, за якої лізингоотримувач і лізингодавець не мають можливості самостійно визначити строк користування об’єктом фінансового лізингу. Наприклад, лізингодавець і лізингоотримувач бажають підписати договір фінансового лізингу строком на 2 роки, що в їхньому випадку є найбільш прийнятним й економічно доцільним. Однак відповідно до Законів про лізинг і про оподаткування, лізингодавець може (відповідно вимогам визначення фінансового лізингу) встановити термін фінансового лізингу не менш 2,5–6 років залежно від типу устаткування.

2.Невизначеність строку закінчення договору фінансового лізингу. Навіть у тому випадку, коли строки договору фінансового лізингу, пов’язані з амортизацією, влаштовують обидві сторони, виникає проблема строку закінчення договору фінансового лізингу. Вона випливає з того, що норми амортизації щорічно змінюються введенням понижуючих коефіцієнтів амортизації (ст. 22.4 Закону про оподаткування). Така невизначеність термінів лізингу є однією з ключових проблем договірних відносин між лізингодавцем та лізингоотримувачем.

3.Необґрунтовані вимоги до складу і розміру лізингових платежів. За чинним Законом про лізинг (п. 1 ст. 1) лізинг – це платне користування предметом лізингу. Відповідно до вимог цього Закону (пп. 1 п. 1 ст. 4) “сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день підписання договору”. Однак договір фінансового лізингу передбачає обов’язковий перехід права власності на предмет лізингу до лізингоотримувача. Зрозуміло, що такий перехід може відбутися лише за умови сплати 100% вартості предмета лізингу лізингодавцю. У Законі про лізинг (п. 2 ст. 16) вказується склад лізингових платежів: “..сума, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж”. Дану норму можна трактувати таким чином, що сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в кожному платежі не може перевищувати суму, котра дорівнює амортизаційним відрахуванням за період, за який вноситься платіж. У свою чергу, це, на мою думку, є невиправданим обмеженням волі договірних відносин між учасниками контракту фінансового лізингу.

Сума  і графік компенсації основної вартості предмета лізингу лізингодавцю мають  бути предметом домовленості між  лізингодавцем та лізингоотримувачем. Сума, що компенсує лізингодавцю частину  вартості предмета лізингу, може бути менше або більше суми амортизаційних відрахувань за певний період.

4. Надмірне оподаткування доходів лізингодавця. Відповідно до Закону про оподаткування (ст. 4.1.1, ст. 4.1.4) весь лізинговий платіж вважається валовим доходом лізингодавця. Однак левова частка лізингового платежу за договорами фінансового лізингу припадає на погашення основної (контрактної) вартості майна (об’єкта лізингу), тобто на поступове відшкодування капіталовкладень лізингодавця. Їхнє повернення лізингодавцю не можна розглядати як його валові доходи, позаяк вони підлягають сплаті кредитору чи постачальнику майна, або є власними коштами лізингодавця, що залишаються після сплати податку.

Водночас, ст. 1.18.1 передбачає включення основних фондів по фінансовому лізингу до складу основних фондів лізингоотримувача, а також їхню амортизацію для  цілей оподаткування лізингоотримувачем (орендарем). Тобто лізингодавець  не має можливості компенсувати у  валових витратах такий елемент  лізингового платежу, як погашення  контрактної вартості майна. Таким  чином, лізингодавець оподатковує  не тільки свій прибуток (платіж за користування майном), але і суму власного чи залученого капіталу, що був спрямований на придбання або виготовлення предмета лізингу. Оподаткування податком на прибуток власного чи залученого капіталу призводить до подорожчання лізингу  приблизно на 43% або до повного  відмовлення від здійснення операції фінансового лізингу.

5.Надмірне оподаткування авансових платежів лізингодавцю. Відповідно до Закону про оподаткування сума авансового платежу розглядається як валовий дохід лізингодавця. Натомість значну частину авансового платежу складає попередня оплата частини контрактної вартості предмета лізингу, що має бути сплачена лізингодавцем кредитору чи постачальнику майна. У тому випадку, коли лізингодавець використовує власні кошти для придбання або виготовлення предмета лізингу, передплата частини вартості предмета лізингу також не є прибутком лізингодавця, а лише поверненням основної суми капіталовкладень.

6.Оподаткування лізингодавця у випадку дострокового повернення об’єкта лізингу. У Законі про лізинг (п. 1 ст. 10) визначено, що майно, надане в лізинг, є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору лізингу. Даний Закон (п. 5 ст. 9) також передбачає можливість дострокового повернення майна лізингодавця у безспірному порядку у випадку порушення лізингоотримувачем умов договору (зокрема, несплати двох чергових платежів). Відповідно до Закону про оподаткування вартість, за якою майно достроково повертається лізингодавцеві, вважається його валовим доходом і підлягає оподатковуванню. Таким чином, відбувається оподаткування вартості об’єкта, що є власністю лізингодавця (це випливає зі ст. 1.18.2 і ст. 8.5.2).

7.Сплата лізингодавцеві контрактної вартості предмета лізингу в більшості випадків перевищує відповідні амортизаційні відрахування. Тому виникає ситуація, за якої, наприклад, 99% контрактної вартості предмета виплачено, але залишкова вартість предмета (вартість, що не амортизувалася) на балансі лізингоотримувача становить лише 60% початкової вартості. Зрозуміло, що на момент вимоги дострокового повернення предмета лізингу балансова вартість предмета лізингу становитиме в даному випадку 39% від початкової. Саме на таку суму буде збільшена вартість відповідної групи основних фондів лізингодавця після виконання процедури повернення предмета. Проблема полягає в тому, що зазначена сума розглядатиметься як валовий дохід лізингодавця і оподатковуватися податком на прибуток і ПДВ (ст. 3.2.2 Закону “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР (далі – Закон про ПДВ) передбачає звільнення від оподаткування ПДВ операцій з повернення предмета лізингу по закінченні договору. Водночас, повернення предмета лізингу може відбуватися “під час” дії договору лізингу, що також може стати об’єктом оподаткування).

8.Надмірне оподаткування лізингоотримувача ПДВ. Законом про ПДВ (ст. 3.2.2) встановлено, що операції по сплаті лізингових платежів за умовами договорів фінансового лізингу не є об’єктом оподаткування ПДВ. З огляду на цю статтю ст. 7.4.2 вимагає відносити суми податку, сплаченого лізингодавцем при придбанні предмета лізингу, на збільшення вартості предмета лізингу, а сума сплаченого ПДВ не включається в податковий кредит лізингодавця. Таким чином, лізингодавець, сплативши ПДВ при придбанні об’єкта лізингу, має збільшувати його вартість для лізингоотримувача на 20%. Лізингодавець передає предмет фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу по збільшеній вартості. Зрозуміло, що контракт фінансового лізингу, що передбачає сплату повної вартості предмета лізингу, вимагатиме сплати лізингодавцеві вартості предмета лізингу, збільшеного на суму ПДВ. Отже, звільнення лізингоотримувача від сплати ПДВ на лізингові платежі не поліпшує фінансовий стан підприємства-лізингоотримувача, тому що ПДВ фактично сплачується в збільшеній вартості предмета лізингу.

9.Надмірне оподаткування ПДВ при переході права власності на предмет лізингу. Закон про лізинг передбачає обов’язковий перехід права власності на предмет фінансового лізингу до лізингоотримувача. Водночас, Закон про ПДВ (пп. 3.2.2 ст. 3.2) звільняє від ПДВ операції з передачі предметів лізингу в користування лізингоотримувача, тому що ці операції не передбачають передачі права власності на предмет лізингу. Виникає питання про базу оподаткування ПДВ у той момент, коли право власності передається лізингоотримувачу (наприкінці терміну дії договору фінансового лізингу і сплати всіх обов’язкових платежів). Є підстави стверджувати, що такою базою вважатиметься контрактна вартість майна, тобто початкова вартість, а не вартість, за якою майно передається (викуповується) лізингоотримувачу. Згаданий порядок є неприйнятним, тому що лізингоотримувач фактично двічі сплачує ПДВ – у збільшеній вартості предмета лізингу і при переході права власності на предмет лізингу).

10.Надмірне оподаткування лізингоотримувача податком на репатріацію. Закон про оподаткування (ст. 13.1) визначає доходи, отримані нерезидентами на території України, як “лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами чи постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця)”. Дану норму можна трактувати таким чином, що весь лізинговий платіж є об’єктом оподаткування податком на репатріацію. Але основну суму лізингового платежу складає

Таким  чином,  головними причинами обмеженого використання лізингу в Україні  є недосконалість законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній та інші.

З   огляду на нинішню економічну ситуацію в Україні, зокрема на стан фінансового сектору, не можна не визнати, що потреба в лізингу стоїть дуже гостро. Адже активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій. Крім цього, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності  кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування [22].

Розвиток  лізингу в Україні допоможе розвитку малого та середнього бізнесу. Це, у  свою чергу, призведе до багатьох позитивних змін в економіці. Зокрема, до лізингових операцій залучаться великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств. Відбудеться стовідсоткове кредитування, яке не вимагатиме негайного початку платежів. Контракт з лізингу буде набагато простіше отримуватися, ніж позика. Отримання необхідного обладнання в лізинг стане вигіднішим, ніж за контрактом купівлі-продажу. Також виникне можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вираженні, а в машинах та устаткуванні. Через лізинг можна буде оперативно реконструювати виробництво та направляти зекономлені кошти на інші потреби [23].

З метою  активізації розвитку лізингу в  Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: створення сприятливої законодавчої бази для суб'єктів лізингової діяльності, розвиток механізму сублізингу, удосконалення системи оподаткування, кредитування, амортизації; розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел фінансування лізингу (приватний капітал); зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій; розвиток системи гарантій, щоб уникнути будь-якої застави при лізингу; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств; організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг та ін.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про лізинг” : За станом на 16 груд. 1997 р. №723/97–ВР // ВВР України. – 2000. – № 16. – С. 68.
2. Положення  Національного банку України  "Про кредитування"  N 246 від 28.09.95
3. Берлач А.І. Проблеми становлення лізингових відносин в АПК України // Фінанси України. - 1999. - № 5. - С. 73-74.
4. Башкатова С.В. Лізингове фінансування інноваційної діяльності в Україні // Вісник Хмельницького національного університету. – 2007. – № 6. – С. 67-71.
5. Брус С.І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні // Фінанси України. – 2008. – №11. – С. 75-79.
6. Берлач А.І. Проблеми становлення лізингових відносин в АПК України // Фінанси України. - 1999. - № 5. - С. 74.
7. Газман В. Д. Рынок лизинговых услуг / В. Д. Газман. -М. : ИНФРА, 2004. - 365 с.
8. Горемыкин В. А. Лизинг / В. А. Горемыкин. - М. : ИНФРА, 2007. - 380 с.
9. Дякин Б.Г. Лізинг — перспективна форма господарювання. - М.: Економіка, 2002. - 135 с.
10. Лізинг – важливий  інвестиційний  інструмент //  Цінні  папери. - № 25 (468) 12 липня 2007
11. Лизинг и коммерческий кредит. - М.: Крокус интернешнл, 1990. - С. 7.
12. Луців Б. Л. Лізінг і факторинг як альтернативне джерело кредитування та інструмент збуту. - К.: 1С БО, 2003. - 72 с.
13. Матичак Т. Лізинг в Україні: обсяги ринку і кваліфікація фахівців / Т. Матичак // Економіка і право. - 2009. - № 9. - С. 48-53
14. Мойсеєнко І. Інвестування: Навчальний посібник/ Ірина Мойсеєнко . - К.: Знання 2006. - 490 с.
15. Троцкий Г., Неєлов И. Кредити у сні й наяву // Бізнес. - 2007. - №6. -С. 12-13.
16. Чекмарьова Е. Н. Лізинговий бізнес: Практична допомога з організації й проведення лізингових операцій. — М.: Економіка, 2004. — 127 с.
17. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. АМ.Подцєрьогін. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - С. 213.
18. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно- інвестиційного розвитку підприємств України. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - С. 296.
19. Пономаренко Т. Через системне регулювання лізингових операцій до створення високотехнологічних виробництв // Інформаційно-аналітичний журнал: Лізинг в Україні, 2006. – № 3. – С. 7–8.
20. Бєлявцев М.І. Інфраструктура товарного ринку [Текст] / М.І, Бєлявцев, Л.В. Шестопалова. — К.: Центр навч. літ., 2005. — 416 с.
21. Философова Т.Г. Лизинг как инструмент формирования инновационно-инвестиционных систем модернизации экономики страны // Лизинг, 2010. № 11.- с.7-14
22. Капроні Р. Лізинг в Україні / Капроні Р., Кисіль С., Рязанова Н. та ін. – МФК, 2007. – 142 с.
23. Програма розвитку лізингу в Україні на період 2008-2010 роки // Лізинг в Україні. – 2008. – №3. –24 с.