Небанківські фінансові інститути

- на 1,3% збільшились обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 11,5%;

- на 20,0% зменшились валові страхові виплати/відшкодування, а обсяг чистих страхових виплат – на 15,2%;

- на 21,1% збільшилися обсяги вихідного перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку, збільшились на 26,5%, а на зовнішньому зменшились на 9,9%;

- на 2,4% зменшився обсяг страхових резервів;

- на 2,8% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для представлення коштів страхових резервів – на 6,5%;

-  загальна кількість страхових компаній становила 441, у тому числі СК "life" (життя) – 68 компаній, СК "non-life" (не-життя) – 373 компанії [12].

Страхові компанії "non-Life", у яких за 2009 рік рівень валових  страхових виплат був менше 15% становить 200 СК (або 52,9%), з них 15 СК отримали премії від 100 – 635 млн. грн. (сумарно 4,5 млрд. грн., або 22,9% від ринку "non-Life").

Страхові компанії "non-Life", у яких за 2009 рік рівень валових  страхових виплат був більше 50% становить 68 СК (або 18,0%). Сумарні страхові премії 68 СК – 4 958,9 млн. грн. (або 25,3% від ринку "non-Life"), а сумарні страхові виплати 68 СК – 4 003,2 млн. грн. (або 59,9% від ринку "non-Life") [13].

В Україні існує безліч проблем організаційно-методологічного  забезпечення страхової діяльності, зокрема:

-         відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підготовки страхових механізмів;

-         відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і системи менеджменту;

-         наявність недобросовісної конкуренції;

-         нерозвиненість страхового брокерства;

-         недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній [10].

З метою вирішення цих  та інших проблем розроблено антикризові  заходи на страховому ринку:

-         забезпечення дієвого механізму безперешкодного повернення депозитних коштів страховикам;

-         забезпечення наявності страхового покриття майна, що перебуває у заставі в комерційного банку, на весь період дії кредитного договору;

-         встановлення прозорих та рівноправних умов співпраці банків та страховиків;

-         підвищення інституційної спроможності та статусу Держфінпослуг;

-         розширення сфери обов’язкового страхування, перш за все, страхування майна громадян;

-         забезпечення Міністерством внутрішніх справ України дієвого постійного контролю за наявністю полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників [14].

На сучасному етапі  небанківське фінансове посередництво  в Україні характеризується такими рисами: низькою питомою вагою активів небанківських фінансових установ у валовому внутрішньому продукті; другорядною роллю небанківських посередників у фінансуванні національної економіки та у перерозподілі капіталів; відсутністю завершеної законодавчої та нормативної бази щодо регулювання діяльності небанківських фінансових установ; відсутністю або недосконалим захистам клієнтів таких установ; наявністю недоліків в організаційно-економічних механізмах функціонування небанківських фінансових інститутів.

Подолання проблем в діяльності небанківських фінансових установ  та прискорення їх розвитку буде сприяти  більш повному задоволенню потреб суб'єктів економічної діяльності у додаткових фінансових ресурсах, забезпеченню ефективної трансформації  капіталу та реалізації широкого переліку якісних фінансових послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Шляхи вдосконалення діяльності небанківських фінансово –кредитних установ.

3.1 Перспективи розвитку  небанківських фінансово – кредитних установ в Україні.

У розвинутих країнах  інвестиційні фонди є могутніми  фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо  пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди  цей клас може зручно і вигідно  реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому  ринку. Для їх розвитку немає достатніх  передумов:

• немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження В управління інвестиційним фондам;
• самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифі-ковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодо-ходні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних  посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють  у позички фізичним та юридичним  особам для придбання товарів  виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів  певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад  автомобілів у компанії "Форд", меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів  з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна  віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою  кредитують платіжні потреби своїх  клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими  і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

В Україні фінансові  компанії не набули розвитку з тих  же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993-1994 pp. ряду трастових компаній, що завдало великих збитків населенню.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) - це посередники, що працюють на кооперативних засадах  і спеціалізуються на задоволенні  потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і  середнього бізнесу будь-якої форми  власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси  їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них  спеціальних внесків, одержання  позичок у банках, одержання доходів  від поточної діяльності. В окремих  країнах таким кооперативам дозволено  відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.

Мобілізовані кошти  розміщуються передусім у коротко – та середньострокові позички своїм членам - під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм  членам інші послуги - консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.

В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті  слабо, перебувають на стадії зародження. Хоча є дані, що вже функціонує близько 250 кредитних спілок, роль їх на грошовому  ринку мало помітна, обсяги їх сукупних активів становлять близько 10 млн.грн. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в "пролетаризованому" стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може займатися самостійною господарською діяльністю і тому не може стати суб'єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.

Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в  Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного  сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки - споживчої, житлової, збутової тощо.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли  і набули широкого розмаху лише в XX ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового  ринку і фінансового менеджменту  зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну. Проте це стане можливим лише за умов:

• прискорення ринкової трансформації економіки;
• підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн; суттєвого підвищення рівня і якості життя основної маси населення;
• досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

При подальшому процесі  розбудови фінансового ринку  необхідною передумовою є ефективне  функціонування фінансових посередників таких, як банки та небанківські фінансові  інститути. Вони відіграють вирішальну роль як у загальному розвитку окремих  секторів економіки, так і виконують  важливу соціально-економічну функцію, залучаючи, а потім перерозподіляючи залучені кошти у інші фінансові  активи. 

На сьогодні сектор небанківських фінансових інститутів в Україні незначний, а участь цих установ у наданні фінансових послуг залишається майже не помітним. Однак позитивна динаміка у розвитку багатьох сегментів ринку фінансових послуг свідчить про їх вагомий потенціал  та можливості його використання у  майбутньому для забезпечення економічного зростання в країні.

Досвід розвинутих країн свідчить, що при ефективному функціонуванні небанківських фінансових інститутів досягається значний економічний ефект. Це проявляється у спроможності ефективно впливати на зростання обсягів інвестиційних ресурсів в економіці країни, задовольняючи потреби економічних суб’єктів у необхідному капіталі. Даний напрям є особливо актуальним для України в сучасних умовах становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національної економіки та її фінансової системи.

Дослідженню проблеми становлення і розвитку небанківських  фінансових інститутів присвячені роботи багатьох вітчизняних науковців: О. Василика, Н. Внукової, Б. Івасіва, В. Корнєєва, М. Крупки, Б. Луціва, І. Малого, А. Мороза, С. Науменкової, А. Пересади, М. Савлука, В. Ходаківської,В. Шелудько та ін.. Разом із тим поза увагою науковців та практиків залишається ще багато проблем, зокрема недостатньо досліджений конкурентний потенціал небанківських фінансових інститутів та перспективи їх розвитку в контексті зростання ринку фінансових послуг, а також вивчення окремих теоретичних та методологічних підходів щодо визначення соціально-економічної ефективності їх діяльності.

Небанківські фінансово-кредитні інститути визначено як установи, що функціонують на ринку фінансових послуг відповідно до законодавства  і надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги (кредитування, інвестування, послуги техніко-посередницького  характеру), які не належать до сфери  банківської діяльності, спрямовані на трансформацію власних, залучених  і запозичених грошових коштів з  метою задоволення фінансових потреб споживачів та одержання прибутку. До небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії. 

3.2 Шляхи вдосконалення  діяльності небанківських фінансових  інститутів.

У розвинутих країнах  інвестиційні фонди є могутніми  фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо  пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди  цей клас може зручно і вигідно  реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому  ринку.

В Україні впродовж останніх років політична криза  тісно переплітається з економічною, що призводить до падіння ВВП, зростання  безробіття, скорочення реальних доходів  населення, інфляції. Економічна рецесія, неефективний банківський менеджмент щодо кредитної діяльності, валютні  спекуляції, світова фінансова криза  – усе разом наражає банківські та інші фінансові установи України  на великі системні ризики. 
У сучасній науковій літературі найбільша увага приділяється сьогоднішнім проблемам банківських установ, пропонуються певні заходи щодо зменшення кризових явищ. Водночас майже зовсім не висвітлюється інформація щодо становища інших фінансово-кредитних установ. Проаналізувавши статистичні дані Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг можна стверджувати, що за розмірами активів якими володіють небанківські фінансово-кредитні установи найбільша їх кількість зосереджується в страхових компаніях і відображає позитивну тенденцію до зростання. Позитивну тенденцію до зростання активів мають також недержавні пенсійні фонди та ломбарди (+23% та +35% відповідно), про що не можна казати про кредитні спілки (-22%). Таким чином оцінивши діяльність небанківських фінансово-кредитних установ впродовж останніх років, можна зробити висновки про поступовий їх розвиток, проте 2008-2009 роки стали переломними у їх діяльності. Відбулося погіршення фінансових показників небанківських фінансових установ, зменшилися темпи їх зростання, а в деяких випадках і ліквідація більшості з них. Що стосується 2010 року, то він характеризується поступовим відновленням ще не сформованої фінансової інфраструктури для забезпечення економічного зростання в країні. Отже, серед основних шляхів удосконалення діяльності, які необхідно визначити пріоритетними у розвитку небанківських фінансових інститутів, є такі: