Небанківські фінансові інститути

Інвестиційні компанії як закритого, так і відкритого типу розміщують акумульовані грошові кошти на ринку  цінних паперів. А оскільки вони є  одними з основних покупців цінних паперів інших емітентів, то їх називають  інституціональними інвесторами.

Закриті інвестиційні компанії, реалізувавши свої сертифікати, розміщують кошти  у ринкові активи, проводячи при  цьому досить незалежну інвестиційну стратегію. Останнє зумовлено тим, що вони не приймають до погашення  випущені ними сертифікати. Інвестори, купуючи інвестиційні сертифікати  такої компанії, розглядають їх як довгострокове вкладення своїх  коштів і інтерес вкладника зосереджується на доході, пов'язаному зі збільшенням  вартості цих сертифікатів на вторинному ринку цінних паперів.

Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного (колективного) інвестування та певна тенденція  їх домінування щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обумовлені тими реальними перевагами, які отримують  як дрібні, так і великі інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

Для дрібного інвестора ці переваги у більшості випадків пов'язані:

– зі зниженням ризику інвестицій, що обумовлено можливістю диверсифікації навіть невеликих за розмірами заощаджень;

– невеликим порогом величини вкладу, який залучається інвестиційними фондами  або компаніями, що надає процесу  інвестування досить мобільний характер;

– значно меншими порівняно з  індивідуальним інвестуванням накладними витратами;

– широкими можливостями інвестора  щодо оперативного вирішення питання  подальшого використання дивідендів. Колективні форми інвестування, як правило, дають можливість або інвестувати  їх, або перетворити на дохід шляхом отримання готівки.

Становлення ринкової економіки в  Україні і гострота проблеми інвестиційних  ресурсів обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з'явилися перші законодавчі акти, що регламентували їх діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки на початку 1994 p., коли Президент України підписав Указ "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії". Згодом у 2001 р . прийнято Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Відповідно до Указу Президента України передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна відмінність між ними полягає у їх різних можливостях на ринку цінних паперів. Так, інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія була професійним торговцем на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов вона мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Відрізнялися вони також припустимими формами організаційної структури, в розмірах статутного фонду та ін.

Інвестиційний фонд в Україні створювався  як юридична особа, надзвичайною функцією якої було спільне інвестування. Його організаційна форма визначалася  у вигляді акціонерного товариства закритого типу зі статутним фондом не менше 2 тис. мінімальних зарплат. Статутний фонд формувався за рахунок  грошових коштів, цінних паперів і  нерухомого майна його засновників  та учасників.

Інвестиційні фонди відповідно до Указу Президента України від 1994 р. могли бути як відкритими, так  і закритими. Відкриті створювалися на неви- значений строк і забезпечували високий ступінь ліквідності інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). На відміну від них закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не викуповували. Термін діяльності таких фондів був визначеним і встановлювався вже у момент створення інвестиційного фонду закритого типу.

Досить недосконала правова  база, що регламентувала функціонування інвестиційних компаній і фондів, певною мірою стримувала їх розвиток. Новим кроком у розвитку інвестиційних  процесів у нашій державі стало  прийняття у 2001 р. Закону України "Про  інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Згідно з його положенням в Україні створюються інститути  спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкритих належать ті, які в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, котрі емітовані цим інститутом спільного інвестування. Інтервальні – це різновид відкритих, які відрізняються від них тим, що процес викупу (за бажанням інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емісії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвестування належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зобов'язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватися лише у двох випадках: реорганізації або ліквідації емітента[5].

Інвестиційні  фінансові посередники. Інвестиційні фонди (банки, компанії) - це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні  забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від  кредитних ризиків та високий  рівень дохідності за своїми цінними  паперами - акціями, інвестиційними сертифікатами  тощо.

Надійність інвестиційних  фондів забезпечується передусім високим  рівнем диверсифікації активів. Законодавство  окремих країн навіть обмежує  частку активів фондів, що припадає на одну компанію. Наприклад, у США  їм заборонено вкладати в акції одного підприємства більше як 5% своїх активів. Подібні обмеження існують у  ФРН та інших країнах.

Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними  паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами  доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди  бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди  грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати  самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні  фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у  певних сумах виписувати чеки на рахунок  фонду в банку. Тому ці акції одночасно "працюють" як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів[3].

2.2Аналіз ефективності діяльності небанківських кредитних інститутів.

З метою визначення ролі небанківських фінансових установ  в економічному зростанні країни здійснимо аналіз їхньої діяльності. В останні роки в Україні спостерігалась значна динаміка зростання вартості активів небанківських фінансових установ (див. рис. 2.2).

Рис.2.2. Динаміка зміни вартості активів небанківських фінансових установ у ВВП України за 2004-2009 рр., %

Аналіз даних засвідчує динамічне  зростання вартості активів небанківських  фінансових установ, сумарна частка яких підвищилася більше ніж удвічі. Рушійною силою зростання стали інститути спільного інвестування, частка яких у ВВП країни зросла з 0,56% до 9,02%, досягши 82 540 млн. грн. Інститут спільного інвестування (ІСІ) - організація, що залучає кошти інвесторів з метою їхнього подальшого вкладення в цінні папери, корпоративні права, нерухомість та інші активи. Навіть у період фінансової кризи цей вид фінансового посередництва нарощував свою присутність на фінансовому ринку України (за 2009 р. зростання активів склало 19,28 млрд. грн. або 30,5%). Зростання відбулося, головним чином, за рахунок впливу висхідного тренду фондового ринку, який у другому півріччі призвів до зростання активів усіх типів фондів. Крім того, темпи зростання активів ІСІ та їх частки у ВВП країни є вищими в порівнянні із показниками банківського сектору. І це попри те, що частка фінансових ресурсів населення та підприємств, залучених до банківської системи України, майже вчетверо перевищує значення активів ринку ІСІ. Відповідно до типів ІСІ, понад 92% активів зосереджені у венчурних фондах, 7,3% - у закритих фондах і по 0,3% від обсягу активів накопичили відкриті та інтервальні фонди.

Друге місце за розміром активів  на ринку небанківських фінансових послуг займають страхові компанії. Однак, незважаючи на зростання накопичених активів з 9 до 23,9 млрд. грн., частка страхового сектору щодо ВВП за аналізований період знизилася до 4,6%, а рівень страхових виплат склав 2,5% від ВВП. Незважаючи навіть на зростання частки страхових виплат по відношенню до премій з 14,6% до 41% та зростання частки страхування життя до 4,6%, середньосвітові показники 78 % та 59 % відповідно наочно демонструють слабкість вітчизняного страхового сектору.

У період з 2004 по 2009 роки активним розвитком  відзначилися кредитні спілки. Їх активи збільшилися на 720%. Результат у 0,68% від ВВП у кінці 2009 року забезпечив їм третє місце серед небанківських  фінансових установ. Активне збільшення кількості кредитних спілок (825) та їх членів (понад 2,6 млн. осіб) у період з 2004 по 2008 роки сприяло зростанню  популярності кредитних спілок серед населення. Саме тому в структурі кредитного портфеля понад 48% займають споживчі кредити.

Останнє місце на ринку небанківських фінансових послуг займають недержавні пенсійні фонди. Із розміром активів у 612 млн. грн. (0,06% від ВВП) на кінець 2009 року вони суттєво поступилися іншим фінансовим установам за своїм інвестиційним потенціалом та впливом на економічну ситуацію в країні. Проте, зважаючи на нетривалу історію функціонування НПФ та високі темпи зростання активів, участь даних посередників буде зростати.

Розглянемо аналіз діяльності небанківських фінансових посередників в умовах сучасної фінансово-економічної кризи (на прикладі страхових компаній) в Україні.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому  ринку, забезпечуючи інвесторам страховий  захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового  забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових  компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від  аналогічних операцій банків та інших  кредитно-фінансових установ. Так, активні  операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних  і місцевих органів влади, в облігації  та акції приватних корпорацій іпотеку  та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси - це, по суті, кредитування осіб, що застрахувалися в даній компанії. Особливістю активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це, в основному, довгострокові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.

Існує два типи страхових  компаній:

- компанії зі страхування  життя (Life company, або LС), що спеціалізуються на продажу полісів, які забезпечують виплату доходу в разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнення з роботи;

- компанії зі страхування  майна та від нещасних випадків (Property and Casuality company, або Р&С), які виплачують компенсацію власникам полісів при втраті майна чи при настанні нещасних випадків і які ще називають компаніями, що здійснюють ризикове або захисне страхування [10].

У 2008 Кількість страхових  компаній становила 469 установ, з них Life company – 73, загальна їх кількість знизилася в 2009 р. і становить 473 установи, тоді як було зареєстровано 15 нових компаній. Кількість компаній може ще більше зменшиться через введений норматив про відповідність чистих активів компанії статутному фонду. У разі невідповідності розмір статутного фонду буде зменшено. А якщо він менше встановленого законом мінімуму, то тоді компанія підлягає ліквідації. Це призведе до значного скорочення кількості проблемних компаній. Кількість страхових компаній скорочується через великі фінансові проблеми, з якими ті зіткнулися в ході фінансової кризи. Він нагадав, що небанківський фінансовий ринок, на відміну від банківського не отримав державної фінансової допомоги, тому йому значно важче виконувати зобов'язання [11].

В Україні через легкість реєстрації працюють дуже багато страхових  компаній, та їхня кількість має  знижуватися в результаті посилення  вимог із боку регулятора.

Кількість страхових компаній (СК) станом на 30.06.10 становила 441, з яких 68 страхових компаній зі страхування  життя (СК "Life") та 373 СК, що здійснювали види страхування, інші, ніж страхування життя (СК "non-Life"). Станом на 30.06.10 кількість страхових компаній зменшилась на 30 СК у порівнянні з кількістю СК станом на 30.06.09. Кількість страхових компаній (СК) станом на 31.12.09 становила 450, з яких 72 СК зі страхування життя (СК "Life") та 378 СК, що здійснювали види страхування, інші, ніж страхування життя (СК "non-Life"). У порівнянні з 31.12.08 кількість страхових компаній зменшилась на 19 СК.

За результатами І півріччя 2010 року основні показники страхової  діяльності набрали тенденції якісних  змін, щодо скорочення падіння та стабілізації, і в порівнянні з І півріччям 2009 року динаміка показників свідчила про такі тенденції:

- на 24,4% збільшилась кількість укладених договорів (крім н/в), при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, зросла на 28,1%;

- кількість договорів  з обов’язкового особистого страхування  від нещасних випадків на транспорті  у І півріччі 2010 році збільшилась  на 1,2% і становила 271 046 361 одиниць.