Місцеві бюджети-фінансова основа місцевого самоврядування

організація функціонування ринку цінних паперів;

забезпечення  розвитку міжнародних фінансових відносин тощо. 

      Міністерство фінансів має розгалужену  регіональну структуру в якій  розмежування повноважень і функцій  здійснюється за регіональним  принципом. Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування: вертикальну і горизонтальну. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу вищого рівня. Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам самоврядування і входять до складу відповідних державних адміністрацій. Але із прийняттям Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р., Указу Президента України від 26.08.1999 р. "Про положення про Міністерство фінансів України" не було прийнято рішення про функції, обов'язки і підпорядкованість фінансових органів, що практично ліквідувало вертикальну структуру формування і функціонального підпорядкування фінансових органів Міністерству фінансів України. Правовий вакуум, у якому перебувають місцеві фінвідділи, стримує активне і результативне втілення фінансової, бюджетної політики Міністерства фінансів, призводить до втрати керованості ефективним і цільовим використанням бюджетних коштів.  

      Водночас доцільно покласти виконання  повноважень місцевих органів  влади в галузі бюджету та  фінансів на фінансові відділи,  відділи економіки. А з метою  перевірки стану управління фінансами  можна було б, на зразок інших  країн, у складі Міністерства  фінансів створити Генеральну  фінансову інспекцію.  

      До складу Міністерства фінансів  входять два відокремлених підрозділи: Контрольно-ревізійна служба і  Державне казначейство, на яких  покладено функції контролю. Другий  блок системи органів управління  фінансами складається з органів,  що здійснюють переважно функції  контролю: Рахункова палата, Комітет  нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата. Основним фінансовим  інститутом третього блоку органів  системи управління фінансами  в Україні є Національний банк  України. Він здійснює:

емісію грошей, виступаючи інструментом фінансових відносин;

регулювання грошового  обігу в Україні;

організацію ефективного  функціонування кредитної системи;

забезпечення  проведення міжбанківських розрахунків;

обслуговування  Уряду, виконуючи агентські послуги  з розміщення державних цінних паперів. обслуговуючи державний борг;

організацію касового виконання бюджету;

проведення міжнародних  розрахунків держави;

валютне регулювання  і встановлення офіційного курсу  валют чи валютних коридорів. 

      На Національний банк України  покладено також функції контролю  за банківською системою країни. Значної уваги заслуговують, як  органи управління Пенсійний  фонд та Фонд соціального страхування,  які входять до четвертого  блоку органів управління. Вони  створені з метою фінансового  забезпечення реалізації соціальних гарантій в Україні. Так, Пенсійний фонд акумулює і раціонально розміщує кошти, призначені для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків до фонду. Фонд соціального страхування здійснює управління коштами, призначеними для виплати соціальних допомог і здійснення соціального захисту в Україні. Аналогічно Пенсійному фонду, виконує функції управління та контролю відповідно даного цільового фонду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Місцеві бюджети-фінансова  основа місцевого  самоврядування 

Визначальною  ланкою місцевих фінансів є місцеві  бюджети. У них зосереджено понад 80 % від усіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні  місцевого самоврядування. 

Сутність місцевих бюджетів необхідно розглядати у  двох аспектах. По-перше, як організаційну  форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складається  між місцевим та державним бюджетами, а також всередині сукупності місцевих бюджетів. 

Як організаційна  форма мобілізації доходів і  здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети -це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто  вони мають дохідну і витратну частини, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві  бюджети - це балансові розрахунки доходів  і витрат, які мобілізуються і  витрачаються на відповідній території. 

Разом з тим  місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: 

- відносини між  органами місцевого самоврядування  і господарськими структурами,  що функціонують на даній території; 

- відносини між  місцевою владою і населенням  даної території, що складаються  при мобілізації і витрачанні  коштів місцевих бюджетів; 

- відносини між  органами місцевої влади різних  рівнів з перерозподілу фінансових  ресурсів; 

- відносини між  місцевими бюджетами і Державним  бюджетом. 

Сьогодні ведуться значні наукові і практичні дискусії навколо питань зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового  обгрунтування концепції розмежування доходів і витрат різних ланок  бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і  Державним бюджетом. Усі ці питання  тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі. Проте реформування бюджетної системи  залежить від того, який рівень самостійності  і незалежності буде надано місцевим Радам. Самостійність місцевих Рад  повинна мати в своїй основі законодавчо  закріплений розмір доходів, що надходять  до місцевих бюджетів залежно від  обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами  залежить від функцій, що покладені  на регіональні органи управління, від потенційних можливостей  отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих  органів влади надавати фінансову  підтримку територіям. 

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу всі податки, що надходять  до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і  надходження із бюджетів вищого рівня. 

Місцеві податки  і збори - обов'язкові платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами згідно законодавства, справляються в  межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів. 

Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення всієї  фінансової системи держави. В розвинутих країнах місцеві податки і  збори, як правило, займають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального  і місцевого самоврядування (у  таких європейських країнах, як Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія - більш як 40 %). На жаль, практика засвідчує, що роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів  місцевих бюджетів України поки що незначна (менш як 5 %), а окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо  використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за рахунок  їх упровадження.

З огляду на це розглянемо досвід застосування місцевих податків і зборів у зарубіжних країнах. 

Для більшості  розвинутих країн характерна множинність  місцевих податків. Серед них такі: 

- група прямих  реальних податків: на нерухоме  і рухоме майно, землю, з  орендної плати, з власників  транспортних засобів, подушний, промисловий, на професію, на мешканців,  екологічний; 

- група прямих  податків на доходи: прибутковий,  на прибуток підприємств, із  спадщин і дарувань; 

- непрямі податки  на продаж: на роздрібний продаж, на продаж спиртних напоїв  на розлив, на споживання електроенергії, газу, акцизи на бензин тютюн,  спиртні напої; 

- збори і мита: збір на прибирання сміття  та його вивіз, на будівництво  службових будинків, за паркування  машин, за користування спортивними  й оздоровчими закладами і  установами культури, за полювання  і риболовлю, видовища, послуги  цвинтарів, із власників собак,  за видачу різних ліцензій  і реєстраційних посвідчень, за  участь у бігах, за відкриття  шинків і готелів, збори для  компенсації збільшення вартості  земельної ділянки внаслідок  проведення забудов та інших  робіт тощо. 

Найважливішими  на місцевому рівні є насамперед податки на нерухоме майно юридичних  і фізичних осіб і на землю. Трохи  рідше стягуються місцеві непрямі  податки (у вигляді акцизів і  податків на продаж) і місцеві подушні  податки. 

Так в Ірландії, Голландії, Великобританії та США від 70 до 100 відсотків доходів місцевих бюджетів складають податки на майно. Решта доходів місцевих бюджетів у цих країнах надходить у  формі непрямих податків на товари та послуги. 

У США податок  на майно становить близько 12 % усіх загальнодержавних податкових доходів  і 75 % місцевих податкових надходжень. Платниками є юридичні й фізичні  особи. Об'єкти оподаткування визначаються окремо законодавством штатів. Все  майно ділиться на такі категорії: 

- нерухоме майно  (земля, будівлі); 

- реальне (матеріальне)  особисте майно (обладнання, машини, урожай, стадо; 

- нематеріальні  активи (акції, боргові зобов'язання , гроші); 

- об'єкти комунальних  та інших підприємств, об'єкти  залізниць. 

У США також  досить розгалужена система пільг, при якій від оподаткування звільняється: 

- нерухоме майно  федерального уряду, урядів штатів  та місцевих органів; 

- власність неприбуткових  організацій у сфері освіти, релігійних  закладів; 

- власність об'єднань  фермерів, ветеранів. 

У чотирьох штатах особисте майно звільнено від  податку, а в 36 штатах такий податок  не поширюється на нематеріальні  активи. 

У Бельгії, Данії, Німеччині, Італії, Норвегії від 70 до 90 відсотків усіх доходів місцевих бюджетів забезпечується у формі  податку на прибуток підприємницьких  структур і на дохід фізичних осіб. Як правило, в більшості цих країн  поряд із загальнодержавними податками  на прибуток підприємств існують  аналогічні місцеві податки або  встановлюються місцеві надбавки до цього податку. Подібна ситуація складається щодо податку на доходи фізичних осіб. Решту доходів місцевих бюджетів в цих країнах, становлять податки на майно і непрямі  податки на товари та послуги. 

Окремо можна  виділити Францію, де до 35 відсотків  доходів місцевих бюджетів становлять податки на майно, до 20 -податки на прибуток підприємницьких структур і доходи фізичних осіб, понад 10 відсотків - непрямі податки на товари та послуги, а майже 35 відсотків - інші види місцевих податків. 

У багатьох країнах  досить поширеними є податки на заняття  торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на видачу ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, які володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття  певних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію продуктових  відходів, на рекламу тощо. 

Система місцевих податків і зборів досить розгалужена. У Бельгії, наприклад, запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в  Італії - 70, у Франції - понад 50. Водночас в окремих країнах застосовуються лише кілька місцевих податків, але  ці країни є винятком. 

Ще однією особливістю  місцевих податків і зборів на Заході є їхня масовість. Вони сплачуються  фактично всім дорослим населенням, незалежно  від соціального статусу та рівня  доходів. Наприклад, у США в бюджеті  сім'ї з чотирьох осіб з річним доходом 50 тис. дол. платежі за всіма  місцевими податками складають  у середньому 4,4 тис. дол. щорічно - 8,9 % її доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний  і дорівнює 3,5%, а в інших сягає 14 % доходів сімей зазначеної категорії.