Класифікація цінних паперів за інвестиційними якостями

1.5 Казначейські зобов`язання

     Менш  поширеними в Україні є казначейські зобов’язання держави, що розміщуються добровільно серед населення. Зазвичай їх випускають терміном від 5 до 25 років. В Україні можуть випускатися такі види зобов’язань: довготермінові (від 5 до 10 років); середньотермінові (від 1 до 5 років); короткотермінові (до року). Дохід від них сплачують у наступному після їх придбання році. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовують на покриття поточних видатків державного бюджету. Україні доцільно звернутися до досвіду США, де практикують випуск казначейських паперів. Зобов’язання Казначейства США вважаються першокласними, дуже надійними паперами. Тому інвестиційні, пенсійні фонди, комерційні банки та інші інститути зобов’язані тримати частину своїх активів саме в цих паперах. До того ж, папери Казначейства США — ідеальна застава при банківському кредитуванні (іноді вигідніше взяти короткотерміновий кредит у банку, заставивши 30-річні папери, ніж продавати їх).

       Казначейство США пропонує інвесторам  різні за термінами види державних  цінних паперів: казначейські  векселі (на 3, 6, 12 місяців), або Т-bills; казначейські білети (від 1 до 5 років), або Notes; довготермінові облігації (від 5 до 30 років), або Bonds.

       Державні цінні папери США  можуть купувати й нерезиденти,  причому тут немає обмежень. Існують  електронні брокери, що спеціалізуються  на операціях з такими паперами. Знайти такого брокера українському інвесторові допоможе банкір або фахівець фондового ринку. Комісійні за одну таку угоду становлять понад 50 дол. США. При цьому угоди укладають на суму від 1 тис. дол. Дохід за державними цінними паперами без перешкод репатріюється в Україну і включається до сукупного оподатковуваного доходу. 

1.6 Спеціальні фондові інструменти ринку цінних паперів

     До  спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів належать варанти, опціони, ф’ючерси тощо.

       Варант — це сертифікат, який надає право його власникові придбати один вид цінного папера за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова інших цінних паперів, щоб підсилити привабливість їх. Наприклад, акціонерні товариства можуть випускати варанти для придбання акцій за пільговою ціною. Власник варанта може реалізувати належне йому як власнику такого цінного папера спеціальне право на придбання визначеної кількості акцій, але за певних умов він може продати варант третій особі. У такому разі варант як документ теж є предметом купівлі-продажу.

       Ф’ючерс — угода, за якою  одна сторона зобов’язується  продати, а інша — придбати  цінні папери певного виду, у  певній кількості, за певною  ціною та в певний термін  у майбутньому.

       На ринку цінних паперів предметами ф’ючерсів найчастіше є короткотермінові державні та інші облігації. Сторона, яка погоджується придбати цінні папери за такою угодою, вважається стороною, що посідає довгу позицію, а та, що зобов’язується продати, — коротку позицію. Ціну, за якою вказані цінні папери будуть продані, називають ціною поставки. Угоду укладають на певний термін, і після настання обумовленої дати сторона, що продає цінні папери, має поставити їх іншій стороні, а остання має сплатити їхню вартість за ціною поставки. Обидві сторони, укладаючи ф’ючерсний контракт, очікують, що ціна на певні цінні папери в майбутньому зміниться.

  Опціон — це фінансовий інструмент, контракт, що не вважається обов’язковим, тобто інвестор має право вибору: виконувати цю строкову угоду чи ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) — купити або продати фінансовий інструмент упродовж певного періоду за встановленою ціною.

       Опціон на акції укладається  між двома інвесторами, один  з яких виписує його, а інший  купує і дістає право у період зумовленого терміну або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купівлю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону в тому, що в угоді купівлі-продажу об’єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.

      В Україні опціонні угоди набувають  дедалі більшого поширення. Такими угодами  торгують як на фондових біржах, так  і на позабіржовому ринку. Загалом, торгівля похідними цінними паперами виконує кілька функцій, найважливішими з яких є функція страхування (хеджування) і функція гри на різниці цін. 

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІАЦІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ЗА ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ЯКОСТЯМИ

     Головними інвестиційними якостями цінних паперів  є: дохідність, зростання, безпека вкладень і ліквідність. Визначення пріоритетів є дуже суттєвим для інвестора, адже кожен інвестор купує інструменти ринку цінних паперів із певною метою. Залежно від мети він і будує свою стратегію.

  Однією з основних інвестиційних якостей є дохідність. Дохідність — це можливість отримання інвестором певних доходів у майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або відсотків за цими цінними паперами.

       Основним показником при визначенні  дохідності тих або інших цінних  паперів є ставка дивіденду  компанії, яку визначають шляхом відношення чистого прибутку акціонерного товариства до акціонерного капіталу (у відсотках). Після цього ставку дивіденду порівнюють із середньою відсотковою ставкою за довготерміновими вкладеннями населення та депозитами підприємств.

  Дохід власника цінних паперів за певний період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу, який складається з дивіденду або відсотка і курсової різниці, до ціни придбання цього цінного папера.

     Цінними паперами, що забезпечують високе зростання, є прості акції молодих компаній, які запроваджують нові технології і ноу-хау. Середнє зростання капіталу забезпечують довготермінові облігації й привілейовані акції. Найнезначніше зростання спостерігається у короткотермінових облігацій.

       Наступною метою інвестора під час вибору цінних паперів є безпека вкладень, тобто здатність емітента нести відповідальність перед інвестором за залучені кошти та забезпечити захист їх від будь-яких потрясінь. Захист інвестора здійснює держава шляхом правового регулювання функціонування ринку цінних паперів. Наприклад, закони України забороняють випуск цінних паперів для покриття збитків від господарської діяльності емітента.

       Нарешті, ліквідність для інвестора  як стратегічна мета означає  можливість швидкого і безболісного перетворення активів на гроші. Відсутність ліквідності у значної частки цінних паперів, що обертаються на українському ринку цінних паперів, становить гостру проблему, що стримує розвиток вторинного ринку. Як наслідок, ліквідність цих цінних паперів забезпечується переважно самими емітентами або торговцями-посередниками (самокотирування). Таку ліквідність можна назвати штучною, адже для інвестора існує небезпека невиконання емітентом або посередником своїх зобов’язань. Щоб запобігти ризику ліквідності, кошти слід інвестувати переважно у високоліквідні ринкові цінні папери.

     Залежно від форми надання капіталу виокремлюють такі цінні папери:

       Пайові цінні папери, за якими  емітент не несе зобов’язання  повернути кошти, інвестовані  в його діяльність, але які засвідчують пайову участь власника у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації фірми-емітента. До пайових цінних паперів відносять: акції, приватизаційні папери та інвестиційні сертифікати.

       Боргові цінні папери, за якими  емітент несе зобов’язання повернути  у визначений термін кошти,  інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власнику  право на участь в управлінні  справами емітента. До боргових цінних паперів відносять: облігації внутрішньої та зовнішньої державної і місцевої позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов’язання держави та ощадні сертифікати.

     Цінні папери можна також класифікувати  так (рис. 2.1).

     За  рівнем ризику, пов’язаного з характером емітента, цінні папери поділяють  на такі види:

       Державні цінні папери, що представлені  здебільшого борговими зобов’язаннями  і мають найменший рівень інвестиційного  ризику. Окремі види державних  цінних паперів розглядають навіть як еталон безризикових інвестицій. Утім, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. При цьому шляхом зміни облікової ставки НБУ держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон’юнктури фінансового ринку.

  Цінні папери місцевих органів влади (зазвичай, боргові) відрізняються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від рівня інвестиційної привабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безризикових, хоча рівень інвестиційного ризику за ними зазвичай невисокий. Відповідно невисоким є й рівень інвестиційного доходу.

 Цінні  папери, емітовані банками, мають  високі інвестиційні якості, оскільки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами держави і місцевих органів влади. Крім цього, система економічних нормативів банківської діяльності та високий рівень державного контролю за їхньою діяльністю знижує потенційний ризик інвестування у цінні папери цих емітентів (хоча випадки фінансової неспроможності банків трапляються).

 Цінні  папери підприємств мають в  Україні найнижчі інвестиційні  якості, що зумовлене низькою  ефективністю господарської діяльності  більшості підприємств, унаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачують дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо венчурних) найвищий. До того ж ці цінні папери характеризуються найнижчим рівнем ліквідності на ринку цінних паперів.

       За рівнем ризику й ліквідності, пов’язаних з періодом обігу, вирізняють короткотермінові та довготермінові цінні папери.

       Короткотермінові цінні папери  мають високий рівень ліквідності  на ринку. Крім цього, короткий  період їхнього обігу значною  мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов’язаного зі зміною кон’юнктури фінансового ринку й фінансового стану емітентів. Водночас відносно низький рівень ризику й доволі високий рівень ліквідності їх визначають відносно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами.

       Довготермінові цінні папери  мають суперечливі характеристики  — низький рівень ліквідності  й високий рівень інвестиційного  ризику. Відповідно, вони мають і  вищий рівень інвестиційного  доходу.

     За  рівнем ліквідності, пов’язаної з характером володіння і обігом, цінні папери поділяють на іменні, на пред’явника та ордерні.

       Іменні цінні папери мають  найнижчу ліквідність, що зумовлено  складною процедурою оформлення  їх і жорсткішим контролем  емітента за їхнім обігом.

       Цінні папери на пред’явника. Вказана вище особливість випуску таких інструментів не заважає процесу вільного обігу їх, а отже, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності.

  Ордерні цінні папери — це папери, права власників яких підтверджуються як пред’явником цих паперів, так і наявністю передавальних записів (індосаментів).

     За  метою випуску цінні папери поділяють  на фондові капітальні та комерційні.

  Фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації тощо), а комерційні — для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви тощо). Такий поділ цінних паперів наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому та грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є переважно короткотерміновими. Усі без винятку комерційні папери є борговими, випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави). У певному сенсі комерційні папери є кредитними грошима й лише частково слугують для інвестування капіталу. З огляду на цільове призначення цінних паперів їх можна класифікувати на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.