Класифікація цінних паперів за інвестиційними якостями

       Важлива ознака цінних паперів  — їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів — це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

       У Німеччині практикується «проміжний»  стан щодо переходу до повністю  електронного обліку цінних паперів:  з одного боку, облік цінних  паперів здійснюється в комп’ютерних  системах і перехід цінних паперів фізично з рук у руки вже зник, а з іншого — акціонери досі мають право вимагати від емітента видачі «паперової» акції. Як показує досвід, дрібні акціонери переважно тримають акції на руках, а великі — в електронних системах, використовуючи при цьому глобальний сертифікат, котрий депонується в депозитарії.

       Різні види цінних паперів  мають різний рівень надійності. Це послужило причиною розподілу  їх на високоякісні (з високою  ймовірністю повернення вкладеного  капіталу та отримання доходу) та ординарні (більш ризиковані). Використовується також градація цінних паперів за старшинством: на першому місці — акції акціонерних товариств (класичний тип цінних паперів, ліквідних і вигідних); на другому — державні облігації; на третьому — облігації місцевих органів влади і корпорацій; на четвертому — похідні фінансові інструменти. 

     1.2 Сертифікат, його властивості

     Кількість типів, видів, різновидів і модифікацій  цінних паперів значно більша, ніж  є в ужитку термінів. Тому, з одного боку, деякі види цінних паперів можна визначити тільки описово, а з іншого — той самий термін використовується у назвах різних цінних паперів. Прикладом цього може бути термін «сертифікат».

       Слово «сертифікат» французького  походження (certificat), сягає своїми  коренями до латинських «безсумнівний» (certus) і «роблю» (facio). Загальне значення цього слова — документ, що засвідчує той чи інший акт. Термін «сертифікат» є досить поширеним у різних сферах економічної діяльності. Наприклад, у зовнішній торгівлі сертифікат якості підтверджує якість товару, у морській справі видають сертифікат про мореходність судна. У термінології фондового ринку користуються поняттями глобального, ощадного, інвестиційного і компенсаційного сертифікатів.

       Так звані глобальні сертифікати  вже давно застосовуються у світовій практиці обороту цінних паперів. Такий документ замінює, хоч і тимчасово, певну кількість цінних паперів у їхньому первинному вигляді — на звичайних бланках. Глобальний сертифікат має ті самі реквізити, що й окремо оформлений цінний папір і може бути доказом під час розгляду позову в суді. Завдяки цьому компактний документ спрощує діловодство і забезпечує гарантію безвідкличності зобов’язань емітента та гарантію здійснення прав інвестора. Глобальний сертифікат зручно зберігати в депозитарії, котрий веде загальний облік прав щодо цінних паперів.

  Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, який підтверджує право на здійснення операцій з цінними паперами цього випуску в Національній депозитарній системі».

       Видача такого сертифіката практикується  в Росії, і його власник набуває  права вимагати від емітента  виконання його зобов’язань.  У старому ж сертифікаті вказується  кількість цінних паперів, їхні види і номінальна вартість.

       Ощадний сертифікат — письмове  свідоцтво банку про депонування  коштів, яке засвідчує право вкладника  на одержання після закінчення  договірного терміну суми депозиту  й оплати відсотків за користування ним.

       Ощадні сертифікати видаються  строкові (під певний договірний  процент на визначений термін), до запитання, іменні та на  пред’явника.

 Іменні  сертифікати обертанню не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим  особам є недійсним. 

1.3 Акції та їх призначення

     Акції виконують три головні завдання: по-перше, їх випускають під час організації  акціонерного товариства, щоб забезпечити  йому певний «стартовий» капітал (перша  емісія); по-друге, завдяки випуску  акцій залучаються додаткові  ресурси в процесі функціонування товариства (друга і подальша емісії); по-третє, їх випускають для обміну з метою злиття з іншою компанією.

       Як відомо, акції поділяють на  іменні та на пред’явника.  Під час роботи з цінними  паперами інвестор найменшою  мірою зважає на такий поділ  акцій. Це питання більше цікавить емітента, адже дає йому змогу контролювати рух акціонерного капіталу (шляхом ведення реєстру). У світовій практиці загальна вартість випущених корпорацією акцій на пред’явника практично завжди менша, ніж іменних. У такий спосіб запобігають таємному придбанню більшості акцій. Проте номінальна вартість акцій на пред’явника зазвичай вища, ніж іменних. У Швейцарії, наприклад, номінальна вартість перших — 500 франків, а других — 100 франків.

  Згідно зі ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», громадяни України можуть бути власниками лише іменних акцій, а такі акції значно менш ліквідні на ринку цінних паперів, ніж акції на пред’явника, у зв’язку зі складною процедурою їхнього оформлення і жорсткішим контролем за їхнім обігом.

       Найвагоміші розбіжності для  інвестора має вибір між простими  і привілейованими акціями, бо  вони мають принципово різні  інвестиційні якості. Маючи переваги  у плані рівня безпеки інвестицій  і надійності вкладень, привілейовані  акції програють простим у дохідності, що може бути істотним за умов інфляційної економіки. До того ж прості акції надають власникам право участі в розробленні дивідендної політики.

 Західні  професіонали поділяють акції  на такі категорії.

  Акції «з блакитними корінцями» (blue chip stocks). Ці акції випускають найпотужніші й солідні компанії (у США, скажімо, це General Electric Co., Walt Disney Co., General Motors, McDonald’s Corp. тощо), які є лідерами у своїх галузях, а головне — упродовж усієї своєї історії стабільно сплачували дивіденди акціонерам. Вкладання заощаджень у придбання цих акцій є мало ризиковим. Першокласні акції популярні серед більшості інвесторів, унаслідок чого їхні курси часто високі, особливо якщо ринок нестабільний і інвестори занепокоєні якістю своїх інвестицій.

       Дохідні акції (income stocks). Це акції  телефонних корпорацій, корпорацій  водо-, газо-, електропостачання, а  також інших комунальних компаній, дивіденди за якими перевищують  середній рівень. Це пояснюється  тим, що такі корпорації потрібні  завжди, працюють стабільно і мають добре прогнозовані джерела доходів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом лише зростатиме.

       Акції зростання (growth stocks). Це акції  корпорацій, доходи і прибуток  яких вище середнього рівня,  однак сплата за дивідендами найчастіше не перевищує 35 %. Пояснюється така дивідендна політика прагненням корпорації передусім фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширенням масштабів виробництва і можливостей збуту. Тож, попри низькі поточні дивіденди, чимало інвесторів віддають перевагу саме цим акціям у надії, що в майбутньому вони приноситимуть великі доходи і їхня ринкова вартість значно зросте.

  Циклічні акції (cyclical stocks). Їхня ціна зростає і знижується синхронно зі спадами і піднесеннями в економіці, тобто відповідно до ритму ділової активності. Здебільшого це акції корпорацій базових галузей економіки — важкої (особливо металургійної), автомобілебудування, целюлозно-паперової тощо. Інвестори намагаються придбати такі акції, коли йдеться про розширення виробництва, і встигнути продати їх до початку спаду. Захищені (антициклічні) акції (defensive or countercyclial stocks). Це акції корпорацій, ціна на які відносно стабільна навіть у разі спаду в економіці загалом. Такі корпорації не змінюють своєї дивідендної політики залежно від циклів в економічному розвитку і тому сплачують своїм акціонерам практично постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікуються як дохідні.

  Спекулятивні акції (speculative (penny) stocks). Таку назву мають акції «молодих» корпорацій. Ці акції найчастіше продають «з-під прилавку», обминаючи біржу, або на спеціальних («спекулятивних») біржах. Вони коштують набагато менше за акції добре відомих корпорацій, проте, купуючи їх, вкладник має знати, на що він йде: маленька ціна — великий ризик.

       Можливість залишитися без дивідендів, а також загроза втратити свій  грошовий внесок у разі банкрутства  компанії лякає багатьох потенційних  покупців. І ці побоювання мають  рацію, адже будь-які інвестиції  передбачають елемент ризику, й купівля акцій не становить винятку. Кожному інвестору потрібно розумітися на системі, яку використовують для класифікації акцій, бо вона виявляє не тільки основні джерела доходу, а й якість прибутку компанії, залежність випущених акцій від ринкових ризиків, характер і стабільність прибутку й дивідендів і навіть чутливість акцій до негативних економічних умов. 

1.4 Облігації, їх ознаки

     Випуск  облігацій потрібний винятково  для мобілізації грошових ресурсів, коли бракує власних фінансових джерел. Статистика засвідчує, що впродовж 1980-х років, коли промислово розвинені країни Заходу переходили від кризи до піднесення, спостерігалася тенденція до пріоритетного випуску облігацій порівняно з акціями. Так, наприклад, у Німеччині в цей період було випущено у 20 разів більше облігацій, у США — у 5 разів, в Італії — утричі, в Англії і Франції — удвічі.

       Для прийняття інвестиційного  рішення з урахуванням рівня  ризикованості вкладень для інвесторів  велике значення має розподіл  облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ризикованими в економічній теорії й практиці вважають облігації внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці — облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів. Відповідно диференціюється й рівень доходу, що компенсує ризикованість вкладень. Мірою збільшення терміну погашення рівень ризику також зростає, його посилює й ризик зростання інфляції (а отже, й позикового відсотка). Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес в інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною вартістю товару (послуги).

       Як доводить світовий досвід, корпорації, що випускають облігації,  або державні (місцеві) органи  часто звертають увагу на умови  їхнього погашення, ліквідність,  рівень безпеки тощо, аби зробити ці облігації привабливішими для майбутніх інвесторів.

 Залежно  від того, яким умовам відповідає  певна облігація, їх можна згрупувати  в такі категорії:

• з огляду на механізм сплати відсоткової ставки — іменні облігації (registered bonds), відсоткові сплати за якими поштою або в інший спосіб переказують безпосередньо власникам, чиї імена мають бути вказані в облігації й занесені до книги реєстрації, та облігації на пред’явника (coupon bonds), до яких додають купони на отримання відсоткових виплат на кожну дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати, коли ця дата настає;
• на підставі принципів викупу (погашення) — серійні облігації (serial bonds), які гасять послідовно за серіями через певні інтервали часу, та ординарні облігації (ordinary or single — payment bonds), які викуповують одночасно у встановлену дату;
• з огляду на рівень безпеки — гарантовані облігації (secured bonds), упевненість у погашенні яких у встановлений термін ґрунтована на оголошеній заставі нерухомого майна або інших фондів, та незабезпечені облігації (unsecured bonds), не підкріплені певною заставою;
• виходячи з можливостей дострокового викупу — облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які з ініціативи емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кінцевого терміну; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можна в будь-який момент вільно обмінювати на гроші, та конвертовані облігації (convertible bonds), які за бажанням власника можна обмінювати на інші цінні папери (найчастіше прості акції), що випускаються емітентом.

     Таким чином, кожен потенційний  покупець може обрати ту категорію  облігацій, яка найбільше його  влаштовує.

     Слід зазначити, що акціонерні  товариства в Україні можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного фонду, причому лише після повної сплати всіх випущених акцій (ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Емісію облігацій можуть здійснювати практично всі суб’єкти підприємницької діяльності, за винятком інститутів спільного інвестування. Дохід від облігацій виплачують за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і здійснення інших обов’язкових платежів. Державні облігації випускають на пред’явника за рішенням Кабінету Міністрів України. Комерційні банки можуть купити їх за рахунок власних і позикових коштів.