Грошовий ринок та його функцiонування в Украiнi

      Розглянемо  більш детально організаторів торгівлі , що наведені в Додатку 2. Проаналізуємо обсяг торгів за фінансовими інструментами. Інформаційною базою дослідження є матеріали Державного комітету статистики України [17].

      Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України (далі - ДКЦПФР) зареєстровано випуски цінних паперів на суму 133,25 млрд. грн., у тому числі акцій - 50,0 млрд. грн., облігацій підприємств - 44,48 млрд. грн., облігацій місцевих позик - 156,3 млрд. грн., опціонів - 34,38 млрд. грн., інвестиційних сертифікатів компанії з управління активами пайовими та інвестиційними фондами -31,12 млрд. грн., акцій корпоративними інвестиційними фондами - 5,48 млрд. грн., сертифікатів фонду операцій з нерухомістю - 1,93 млрд. грн., звичайних іпотечних облігацій - 50,0 млрд. грн.[4].

     У структурі обсягу зареєстрованих випусків облігацій підприємств на Першій фондовій торговельній системі (ПФТС) значна частка належала банкам (42,42% від загального обсягу випусків облігацій). Обсяг зареєстрованих випусків облігацій, здійснених банками, збільшився в березні 2009 року майже у 4 рази щодо попереднього місяця.

     Протягом  січня-червня 2008 року обсяг торгів на ПФТС становив 9,84 млрд. грн., при цьому  порівняно з аналогічним періодом 2007 року він зменшився на 4,98 млрд. грн. Обсяг торгів у січні-червні 2007 року становив 89,91% від загального обсягу торгів на організаторах торгівлі за цей період. Варто зазначити, що у 2008 році обсяг торгівлі цінними паперами на фондовому ринку перевищив обсяги виробництва продукції у таких сферах, як сільське господарство, промисловість та будівництво. Найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на фондовому ринку виступали такі цінні папери, як акції, облігації підприємств та інвестиційні сертифікати. У 2008 році ДКІДПФР зареєстровано 1 297 випусків акцій на суму 52,00 млрд. грн.[19] Порівняно з 2007 роком обсяг зареєстрованих випусків акцій збільшився на 6,46 млрд. грн. [4]. Обсяг випуску акцій за найбільшими емітентами (15,12 % від загального обсягу зареєстрованих випусків акцій) наведено у табл. 2.2.

     Таблиця 2.2

     Перелік емітентів, обсяг  випуску акцій яких у 2008 році був найбільший

     Фінансовому капіталу, вкладеному в цінні папери, властива підвищена динамічність, різкість та глибина стрибків кон'юнктури. Реальний сектор, навпаки, значно інерційніший, ніж фінансовий. Тому апріорі на фондових ринках пострадянських та інших країн, що розвиваються, з притаманною їм нестабільною макроекономічною ситуацією ймовірність відриву фондових процесів від реалій економіки значно збільшується. Це, у свою чергу, є однією з головних передумов криз ринків цінних паперів у зазначених країнах. Так, в Україні, Росії та інших країнах пострадянського простору бурхливий підйом фондових ринків напередодні кризи не підкріплювався зростанням реальних макроекономічних показників.

     Загальною рисою фондових ринків пострадянських країн є значна присутність на них, особливо з докризовий період, іноземного капіталу, головним чином спекулятивного Й венчурного. Ринки, що розвиваються, незважаючи на характерні для них ризики, приваблюють міжнародних фондових спекулянтів можливістю швидкого отримання високих прибутків, недосяжних на розвинених ринках Заходу. Серйозні закордонні інвестори виявляють обережність до ринків пострадянських країн, не поспішають здійснювати довготермінові й значні грошові вливання.

     У результаті проведеного дослідження  було з'ясовано, що наразі існують певні проблеми щодо формування та розвитку українського фондового ринку.У системній структуризації типів грошового ринку важливе місце посідають функціональні ознаки. На їх підставі грошовий ринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку й відкритого ринку.

     Міжбанківський  ринок діє як складова частина ринку позичкових капіталів. На ньому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів. Найпоширенішими строковими депозитами на міжбанківському ринку є строкові депозити на 1, 3, 6 місяців. Максимальний термін -1,2 роки (інколи до 5 років). Встановлювані при цьому відсоткові ставки враховують витрати банка-кредитора, ймовірність кредитного ризику, співвідношення попиту і пропозиції. Вони також стають базовими у визначенні відсоткових ставок для інших більш тривалих кредитів на національних і міжнародних ринках позичкових капіталів. Для комерційних банків міжбанківський ринок є основною формою балансування платіжного обороту і підтримання поточної ліквідності, управління ставками відсотка й банківськими ризиками та джерелом отримання додаткових доходів [11].

     На  міжбанківському ринку, починаючи  з другої половини лютого 2010 р., спостерігається  домінування валютної пропозиції, що сприяє зміцненню гривні з одночасним наближенням її офіційного курсу  до ринкових котирувань відносно іноземних валют, повідомляє прес-служба НБУ.

     Це  пояснюється, насамперед, зростанням валютних надходжень на користь резидентів у вигляді експортної виручки, інвестицій, а також кредитів і депозитів. При цьому має місце зменшення платежів за зовнішніми борговими зобов'язаннями перед нерезидентами.

     За  таких умов Національний банк України  отримав можливість активізувати купівлю  іноземної валюти, накопичуючи міжнародні резерви. Завдяки цьому у березні  їх обсяг збільшився майже на 1 млрд дол. та перевищив 25 млрд дол. Наведеній динаміці міжнародних резервів не завадила підтримка Національним банком України платежів НАК «Нафтогаз України» за його зовнішніми контрактами.

     Курс  гривні відносно долара на міжбанківському  ринку за місяць укріпився на 0,76 %, до 7,9183 грн/дол., а готівкової гривні за операціями продажу доларів - на 1,33 %, до 7,9072 грн/дол.

     Зміни офіційного курсу гривні відображали  коливання її котирувань на міжбанківському  ринку - за березень вона ревальвувала відносно долара на 0,81 %, до 7,9250 грн/дол., а відносно євро - на 0,86 %, до 10,6845 грн/євро. До російського рубля гривня девальвувала на 1,51 %, до 2,6989 грн/10 рублів [19].

     Відкритий ринок забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральними банками. Центральні банки використовують операції на відкритому ринку як найгнучкіший інструмент грошово-кредитної політики. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посередникам, а через них і населенню, фірмам та компаніям, центральні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредитний потенціал. І, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збільшують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати тощо. Їх купівля – продаж слугує збалансуванню попиту і пропозиції грошей та формування ринкової ставки відсотка як ціни на гроші [7].

     Отже,грошовий ринок класифікують за різними критеріями. Основними є: види інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців(ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок); інституційні ознаки грошових потоків(на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг не банківських фінансово-кредитних установ); економічне призначення купівлі грошей( на ринок грошей і ринок капіталів).

     2.3. Формування попиту  і пропозиції грошей. Рівновага на ринку

     Ключовим  і найскладнішим елементом ринку  грошей є попит на гроші.

     Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину  багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб'єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

     Попит на гроші як засіб обігу включає  попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування  базується на методологічних засадах  рівняння обміну І.Фішера:

     M ∙ V = PQ.

     Загалом   це   рівняння   свідчить,   що   кількість   грошей (яку ми виразили з даної формули) необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва (ВНП) і обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V). При цьому гроші як засіб обігу не залежать від рівня   відсотка. Операційний  попит  на  гроші  графічно  можна зобразити так:

Рис.2.3. Кількість грошей в обігу (умов. гр. од.)

     Тут гроші нагромаджуються з метою  створення запасів купівельних  і платіжних засобів, достатніх  для задоволення поточних потреб у товарах і послугах (трансакційний запас). Розмір цього запасу визначають поточною або операційною касою. Його наявність у необхідних розмірах створює значні зручності власникові, забезпечує його ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента [7].

     Попит на постійний запас грошей як форму  багатства, що здатна примножити дохід (мотив завбачливості), і попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання додаткових доходів (спекулятивний мотив) зводиться до нагромадження купівельних ресурсів тривалішого характеру. За допомогою першого запасу можуть задовольнятися непередбачені потреби чи несподівані можливості, тобто він виконує роль страхового резерву.

     У такому розумінні він наближається до характеру трансакційного запасу грошей, але довготриваліший і здатний приносити дохід.

     Спекулятивний мотив попиту на гроші формує запас  грошей для перетворення у високодохідний фінансовий актив. Ідею цього мотиву Дж.Кейнс використав як основу залежності попиту на гроші від зміни ставки відсотка та регулювання грошової маси як центрального інструмента грошово-кредитної політики. Механізм дії цього запасу спирається на такі положення: актив у грошовій формі приносить мінімальний (часто нульовий) дохід, але має максимальний захист від ризиків.

     Зберігаючи  гроші, власники втрачають доходи, які  називають 
альтернативною вартістю зберігання. Величина альтернативної вартості зберігання залежить від середньої норми відсотка, отриманого від володіння фінансовими активами, та запасу грошей. Щоб не втрачати альтернативну вартість, суб'єкти за умов підвищення відсотка прагнуть зменшувати запас грошей, від чого зменшується і попит на гроші. Якщо ж ризики від володіння фінансовими інструментами зростають, то власники надають перевагу володінню готівкою.

     Провідними  чинниками, що визначають сукупний попит  на гроші на макроекономічному рівні  є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Але на мікроекономічному рівні фактор швидкості обігу грошей зникає.  На  його  місці з'являється чинник зміни норми відсотка (N). Внаслідок цього попит на гроші складає [7]:

     Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного  погіршення кон'юнктури ринків тощо.

     Попит на гроші як засіб збереження вартості залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів.   Ось   чому   розподіл   фінансових   активів   на   готівку   і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку.

     За  цих умов загальний попит на гроші  складає: Г = Г' + Г'' , що графічно можна виразити за допомогою рис.2.4.

     Рис. 2.4. Кількість грошей в обігу (умов. гр. од.)

     На  цьому малюнку функціональна  залежність загального попиту на гроші залежить від номінальної ставки відсотка та обсягів номінального ВНП і набуває вигляду кривої, що опускається вниз. При цьому, якщо діє висока відсоткова ставка, то крива стає майже вертикально, оскільки майже всі заощадження вкладаються у придбання цінних паперів, попит на гроші обмежується лише операційним попитом і вже не знижується під тиском зростання відсотка.

     Попит на гроші як засіб обігу і збереження вартості спирається на методологію кембріджського рівняння кількісної теорії грошей або теорію касових залишків, у якій враховано основні функції грошей як засобу обігу, засобу платежу і нагромадження: