Грошовий ринок і механізм його регулювання

   5. Світові гроші — це функція,  в якій гроші обслуговують  рух вартості в міжнародному  економічному обороті і забезпечують  реалізацію взаємовідносин між  країнами.

   Дана  функція зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв'язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

   Світові гроші є синтезом попередніх функцій  та мають трояке призначення:

   міжнародного  платіжного засобу;

   міжнародного  купівельного засобу;

   формою  матеріалізації суспільного багатства.

   Іншого  підходу до визначення функцій грошей дотримуються вітчизняні вчені на чолі з Кривенко К.Т. Вони пропонують таку класифікацію функцій грошей: 

   1. Міра вартості:

   а) засіб вираження вартості;

   б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін).

   2. Засіб обігу:

   а) купівельний засіб;

   б) засіб платежу.

   3. Засіб збереження вартості чи  засіб нагромадження.

   Ринок грошей — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

   Грошовий  ринок має складний механізм функціонування, на ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими  потоками. За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов'язаних, проте окремо функціонуючих ринків:

   ринок позичкових капіталів;

   ринок цінних паперів.

   Ринок позичкових капіталів охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб та надання їх у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. На даному ринку об'єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

   Ринок цінних паперів — охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

   Залежно від призначення та ліквідності  фінансових активів, що обертаються  на грошовому ринку, виділяють два основні його сегменти: ринок грошей та ринок капіталів. На першому продаються та купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до 1 року), на другому — грошові кошти у вигляді середньо та довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік.

   Функціональні форми грошей. Можливість утворення  й розвитку функціональних форм закладена  в самій сутності грошей, природі  їх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального еквівалента вартості, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.

   Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Окремі функціональні форми грошей не автономні. Вони є лише структурними ланками цієї системи грошових відносин, де кожна окремо взята функціональна форма неспроможна повністю виразити всю сукупність грошових відносин.

   Грошова пропозиція М0, М1, М2, М3. Різні види грошових форм поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене  законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи здатність швидко перетворюватись на готівку) добре помітна в умовах високої інфляції, коли окремим платіжним засобам (а іноді і продуктам) починають віддавати перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грішми.

   Поняття «грошовий агрегат» досить точно  відбиває сутність явища. Багато з його складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але вони виконують якусь із функцій або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і агрегуються грішми у свій рух як власні елементи.

   Першим  групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0, який являє  собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

   • монети, що їх карбують державні установи;

   • скарбничі білети, що є казначейськими зобов'язаннями, випуск яких пов'язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);

   • банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні  Національним банком). Банкнота має  загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

   Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат М1, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

   Трансакційні  депозити — це вклади фізичних та юридичних  осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді  відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. До трансакційних депозитів відносять вклади до запитання на поточні та розрахункові рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі й кредитними картками). За своїм обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими. За їх допомоги у країнах Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує. Вона ґрунтується на використанні новітньої електронної техніки. Оскільки структура банківських та ощадних установ, які здійснюють відповідні операції, постійно розширюється, то це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності готівки.

   Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають  грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб  обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву «майже грошей» або «грошових активів». Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва — сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.

   Ще  нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками  довірчих операцій. Сукупність цих  активів і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат М3. У деяких країнах виділяється також агрегат, який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

   Закон грошового обігу. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного  продукту, називається грошовим обігом. Між процесами реалізації суспільного  продукту та грошовим обігом існує  внутрішній зв'язок, який дістав назву  законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою:

   Мгр = Т * Ц / Ш,      (1)

   де  Мгр — кількість грошей, які  перебувають в обігу;

   Т — кількість товарів;

   Ц — ціни товарів;

   Ш — швидкість обігу грошової одиниці.

   К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К  — сума цін товарів, проданих у  кредит цього року; П — сума цьогорічних  платежів за попередніми борговими  зобов'язаннями; ВВ — сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула такого вигляду:

                 Т * Ц - К + П - ВВ

   М гр =  ————————       (2)

                              Ш

   Інфляція: суть, причини, види та шляхи подолання. Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин. Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя). Купівельна спроможність грошової одиниці — це та маса товарів, яку можна придбати за цю грошову одиницю. В умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів.

   Рівень  інфляції показує, як змінилися ціни в економіці. Цей показник вимірюється  за допомогою індексів цін (індексу  споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%. Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась).

   Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка  має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

   Девальвація – здійснюване державою у законодавчому  порядку зниження обмінного курсу  власної грошової одиниці щодо валюти іншої країни. Девальвація є одним із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу, стабілізацію національної валюти.

   Ревальвація – фактичне підвищення національного  валютного курсу щодо грошової одиниці  інших країн або щодо міжнародних  грошових одиниць. Механізм впливу ревальвації на економіку протилежний девальвації.

   В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає  під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші —  пропозиція. Тому й розрізняють два  типи інфляції:

   інфляція попиту;

   інфляція  пропозиції.

   Інфляція  попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити попит  та пропозицію, зростають.

   Інфляція  пропозиції (витрат) виникає через  зростання витрат у періоди високого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів.

   Таким чином причиною інфляції є порушення  закону грошового обігу, внаслідок  чого кількість наявних неповноцінних  грошей в обігу перевищує потребу  в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з'являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

   Отже  до факторів інфляції відносять:

   зростання грошової маси;