Грошовий ринок і механізм його регулювання

                                                      План:

   Вступ

1. Необхідність і суть фінансів в умовах ринку
2. Історичний процес розвитку обміну і винекнення грошей
3. Суть грошей та їх функція

   Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                        ВСТУП

      Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

   Актуальність  теми. Валютний ринок та його регулювання  займає провідне місце в економічній політиці держави. В залежності від мети валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток в країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі впливають на розвиток валютних відносин, та відповідним чином коригують валютну політику, що проводиться в державі.

   Об'єктом  дослідження є цілісний комплекс відносин, які складаються у сфері  виконання суб'єктами господарської діяльності валютних операцій.

   Предметом дослідження є правове регулювання  валютних операцій суб'єктів господарської  діяльності.

   Мета  і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування цілісної концепції  правового регулювання валютних операцій суб’єктів господарської діяльності і пропозицій з удосконалення валютного законодавства України на основі комплексного дослідження цього законодавства і його впливу на відносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів господарювання.

   Курсова робота містить: три розділи, вступ, висновок та список використаних джерел. В першому розділи розглянуті теоретичні аспекти валютного ринку. Другий розділ присвячен регулюванню системи валютного ринку т його сучасний стан. В третьому розділу описується проблеми функціонування та шляхи їх подолання на сучасному етапі. 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1. Необхідність і суть фінансів в умовах ринку.                                        

     Фінанси необхідні для функціонування держави і діяльності фізичних та юридичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП) та відображають відносини, що виникають при цьому.

   Зовнішня  форма фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами господарювання. Внутрішня форма фінансів полягає в тому, що фінанси відображають рух вартості ВВП, тобто обмінні та перерозподільні відносини.

   Отже  фінанси – це сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією та розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання ВВП, а за певних умов і національного багатства.

   Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат. Доходи і видатки, а також  фінансові ресурси – це первинні фінансові категорії. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб'єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб.

   Фінансові ресурси – це сума коштів, які  спрямовані в основні та оборотні засоби підприємства, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал.

   Об’єктами фінансових відносин є вироблений ВВП та національне багатство. При розподілі ВВП фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе ні просте, ні розширене відтворення виробництва. При нормальній фінансовій ситуації саме ВВП є основним об’єктом фінансових відносин, оскільки суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що створює. Національне багатство при цьому не розподіляється або розподіляється тільки в частині зайвих ресурсів. При кризовій фінансовій ситуації ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство. Таким чином, зростаюче виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

   Суб’єктами  фінансових відносин виступають:

   підприємці, робітники і службовці (за правом виробників ВВП);

   держава (за правом керуючої структури суспільства  або за правом виробника, коли виступає як власник, підприємець).

   Характерними  ознаками фінансів є:

   обмінно-розподільний характер;

   рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

   грошова форма відносин;

   формування  доходів і здійснення видатків;

   еквівалентний характер обміну та розподілу і нееквівалентний  перерозподіл.

   В залежності від призначення та специфічних  ознак окремих ланок фінансів виділяють:

   фінанси населення;

   фінанси підприємств і організацій;

   фінанси держави (рис. 1)

   Фінанси населення – це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, та використанням  доходів фізичних осіб.

   Фінанси підприємств та організацій –  це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом та використанням доходів і грошових фондів підприємств і організацій.

     
 
 
 
 
 

   Рисунок 1. Основні види фінансів.

   Фінанси держави – це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованних фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

   Виділяють три основні функції фінансів:

   розподільна;

   контрольна;

   стимулююча.

     Суть розподільної полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП.

   Розподіл  ВВП включає такі стадії:

   первинний розподіл (тобто розподіл ВВП між  тими, хто безпосередньо зайнятий у його створенні; на цьому етапі  фізичні особи отримують заробітну плату, юридичні особи – прибуток, держава – прибуток державного сектора);

   перерозподіл (включають вилучення частини  доходів у тих суб'єктів, хто  отримав їх на етапі первинного розподілу  та формування різноманітних централізованих  фондів, зокрема бюджету держави);

   вторинний розподіл (використання централізованих  фондів і формування доходів окремих  суб'єктів, зокрема осіб, зайнятих у  бюджетній сфері та ін.).

   Суть  контрольної функції полягає  в тому, що фінанси – це інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин.

   Виконуючи вказані вище функції, фінанси відіграють важливу роль у суспільстві, а  саме:

   забезпечують  розподіл ВВП і фінансові потреби  юридичних і фізичних  осіб та держави;

   забезпечують  кругообіг фінансових ресурсів, а отже і безперервність відтворення виробництва;

   регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

   є основою економічних методів  управління економікою країни;

   формують  систему фінансових показників, що є індикаторами стану і розвитку економіки;

   забезпечують  загальний контроль за формуванням  і використанням фінансових ресурсів і доходів суб’єктів господарювання.

   Суть  стимулюючої функції фінансів полягає  в тому, що при здійсненні формування та використання фондів фінансових ресурсів створюються передумови для прогресивних зрушень у структурі виробництва, підвищення його ефективності.

   Саме  стабільне функціонування фінансової системи є основою економічного зростання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   2. Історичний процес  розвитку обміну  і виникнення грошей.

     Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому в того товару, який стає ще і грішми, з'являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання, ще й додаткова корисність загального еквівалента.

   На  початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, причому їх вартість дорівнювала  витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей. Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні недоліки як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

   Такі  споживчі властивості матеріалу, з  якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній Америці. І тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні в ролі грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб'єктів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. І в XIX ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

   Система організації металевого грошового  обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з'явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов'язана з тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми — загальним еквівалентом. Повноцінна монета — це безпосередня єдність грошового знаку та реальної кількості грошей. У повноцінної монети вміст дорогоцінних металів може змінитись, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.