Фіскальна політика держави як складова державного бюджету

Що ж до задіяння важелів  податкового регулювання і стимулювання, то в сукупності вони є потужним інструментом впливу на динаміку соціально-економічного розвитку суспільства, завдяки чому теоретично можуть застосовуватися будь-які їх комбінації. При цьому слід пам'ятати, що інтереси суспільства й держави в окремих питаннях чи на певних етапах можуть як збігатися, так і дещо різнитися. Те, що формально держава мала б відображати інтереси суспільства, зовсім не означає відсутності відхилень на практиці. Держава у своєму функціонуванні, як правило, представляє лише частину суспільства та проводить політику в інтересах цієї частини. Цим і пояснюється постійна нерозв’язаність проблеми меж податкових вилучень, забезпечення реалізації принципів справедливості й нейтральності, нерівномірності розподілу податковою тягаря, а також існування пролобійованих пільг та ін. Зазначене, з річних точок зору, заслуговує на певну критику, однак не може бути подолане у кінцевому варіанті – й це слід визнати. Вітчизняний досвід використання податків як регуляторного засобу не лише не позбавлений цієї одіозної риси, а й примножує її негативні прояви. Вони до певної міри проглядалися практично в усіх рішеннях, що реалізовувалися через зміну ставок оподаткування різними податками, запроваджені різного роду пільгових механізмів окремих податків, преференційних територіальних зон, пільгових підсистем оподаткування, дерегулюючих заходів тощо.

Враховуючи викладене, можна сказати, що в Україні існує  потреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.

По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає  сумнів стосовно доцільності застосування в майбутньому списання й реструктуризації податкової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушення принципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до отримання необґрунтованих конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головні економічні проблеми залишилися нерозв’язаними.

По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямками використання податкових пільг. Так, зниження ставок податку на прибуток підприємств для окремих галузей та розширення складу валових витрат для них, як і запровадження пільг із ПДВ, дали деяке зростання рентабельності, приріст обсягів випуску продукції. Однак технологічного оновлення процесу виробництва не відбулося. Зокрема, з початком фінансової кризи знову в тяжкому становищі опинилася вітчизняна металургія, яка ще кілька років тому отримувала значні податкові пільги. А сьогодні ми бачимо, що падіння цін на її продукцію на світових ринках стало нокаутуючим ударом через застарілість технології, яка унеможливлює зниження витратності. Тобто підприємства не вкладали заощаджені на пільговому оподаткуванні кошти в технологічне оновлення виробництва, а спрямовували їх переважно на фінансування поточної діяльності та інші потреби. Цільового призначення податкових пільг та цільового використання коштів, отриманих внаслідок користування ними, не було забезпечено, зокрема, через недосконалість національного податкового законодавства та слабкість системи податковою адміністрування.

Одним зі шляхів реалізації зазначеного є використання важеля зміщення податкового тягаря на багатих  платників. Справедливіший розподіл доходів  спричинить зростання споживчого потенціалу немаєтних мас, що через додатковий попит заохочуватиме виробника ринковими стимулами. Необхідно термінове запровадження неоподатковуваного мінімуму, сімейних податкових знижок і прогресивної шкали ставок податку з доходів фізичних осіб, розширення переліку витрат, що включаються до податкового кредиту, та лібералізації умов їх урахування, введення податку на нерухоме майно.

"Фіскальне вивільнення"  ринкових сил попиту можливе  також на основі модернізації  податку на додану вартість. І тут треба зауважити, що шлях нарощування його пільгового механізму є хибним і неефективним. Пільги з цього податку, як правило, не доходять до справжнього платника, яким є виключно кінцевий споживач, а не продавець продукції (як технічно визначає законодавство). Проте європейський досвід засвідчує обґрунтованість і доцільність використання диференційованих ставок ПДВ. Запровадження знижених ставок, принаймні щодо товарів першої потреби, неодноразово обґрунтовувалося вітчизняними науковцями та може бути доведене до практичної реалізації.

Запропоновані заходи податкового  стимулювання потенційно здатні вплинути на виробництво товарів народного  споживання. Поза увагою залишаються  інші галузі, серед яких уже згадувана  металургія, ряд видів машинобудування тощо. Для цих галузей, враховуючи неефективність податкових важелів (про що йшлося вище), доцільно застосувати інший напрям фіскальної політики — державні витрати. Вони можуть здійснюватися як у формі власне витрат на утримання держави та реалізацію ЇЇ функцій, так і у формі додаткових державних закупівель товарів і послуг.

В умовах фінансової кризи  потрібно обережно здійснювати витрати  на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомоги громадянам). Хоча вони теж стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення ними призводить у кінцевому підсумку до зменшення зацікавленості частини населення в підвищенні власного життєвого рівня, зниження економічної активності окремих індивідів, що згубно впливає на рівень виробництва у країні. Пряма підтримка населення, хоч і вельми популярна, має бути обмежена в обсягах на рівні мінімальної достатності. Визначення рівня соціальних видатків — надзвичайно важливе завдання для будь-якого суспільства. Розвинуті країни світу мають високі стандарти соціального забезпечення й відповідний рівень видатків на соціальні потреби. Україна також розуміє необхідність збільшення видатків соціального характеру, що, безумовно, актуально з огляду на рівень і якість життя населення. Водночас слід враховувати можливості бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо- й довгострокову перспективу. Незважаючи на різні позиції щодо рівня видатків соціального спрямування, не викликає сумнівів те, що, по-перше, високий рівень соціального забезпечення населення не можливий у бідній країні, тому єдиною передумовою його підвищення є реалізація стратегії прискореного економічного зростання; по-друге, спрямованість державної політики на реалізацію стратегії прискореного економічного зростання не виключає збереження наявного рівня соціальної підтримки й навіть її збільшення за умов оптимізації структури соціальних видатків щодо забезпечення їх пріоритетного спрямування на розвиток людини. Соціальні видатки не слід розглядати в числі стимулів розвитку економіки чи антикризових засобів, а навпаки, їх нарощування можливе лише за умови поступального економічного розвитку.

Найефективнішими, з регулятивної точки зору, є ті закупівлі товарів і послуг, які стосуються купівлі матеріалів для будівництва об'єктів загальносуспільного значення тошо. У цьому руслі своєчасною є ініціатива уряду з будівництва доріг, а також реалізація плану підготовки до Євро-2012. Утім, перелік заходів може бути значно розширений за рахунок інфраструктури житлово-комунального господарства, мережі трубопроводів, залізниць (зважаючи на транзитне положення держави), мережі інформаційного забезпечення та ін. Спорудження об'єктів ринкової й соціальної інфраструктури є роботою на перспективний розвиток та сприятиме примноженню капіталу нації як тепер, так і в майбутньому. У зв'язку з цим постає питання щодо джерел фінансування таких закупівель і замовлень. Передусім слід наголосити, що реалізацію потужних проектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має на умовах співучасті залучати приватний сектор.

Важливо також звернути увагу на взаємозв'язок фіскальної політики із грошово-кредитною. Річ у тім, що запропоновані заходи можуть дати очікувані результати лише за умов стабільності валютного курсу. Неузгодженість фіскальної і грошово-кредитної політик — проблема сучасної України. Складається враження, ніби просто немає розуміння важливості й безальтернативиості цих двох важелів у руках держави. Адже все інше, що можна застосувати, – приватизація, антимонопольне законодавство, структурна політика, промислова політика, політика в галузі зайнятості, – це лише сукупність заходів, які забезпечують підлаштування системи.

Таким чином, із метою  подолання проявів фінансової кризи  уряд повинен прийняти програму антикризових заходів, яка повинна передбачати  затвердження основних напрямів фіскальної політики на найближчу перспективу, їх обгрунтування має враховувати найімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державного бюджету. Також необхідним є проведення попередньої експертної оцінки варіантів модернізації податкової системи, що закладаються до програми. Така експертиза повинна здійснюватися з урахуванням того, що дослідження функціонування податків не можуть ґрунтуватися на дискретному вивченні їх впливу на соціально-економічні процеси в окремі проміжки часу, оскільки останнє можливе тільки в умовах абсолютно стабільного суспільства.

 

Висновки

В результаті проведеного  аналізу ми можемо зробити висновок, з 2007 до 2012 року структура як доходів, так і видатків Державного бюджету  України зазнала значних змін, що відбувались з різною динамікою.

В структурі видатків збільшувалась частка витрат на загальнодержавні функції, в той час як витрати  на інші функціональні напрямки не зазнали значних змін. Частка соціального  захисту та забезпечення зростала до 2010 року, але потім пішла на спад. Це обумовлено не лише кризовими явищами, а й змінами у соціальній політиці влади, зокрема пенсійною реформою. Окрім цього зросли витрати на обслуговування зовнішнього боргу. Важливою частиною видатків також є трансферти в пенсійний фонд. Найбільші розпорядники Державного бюджету України - міністерства фінансів, соціальної політики, освіти і науки, інфраструктури.

Основну частину складають  податкові надходження, зокрема  непрямі податки. Саме частка внутрішніх податків на товари та послуги зростала протягом розглянутого періоду і зараз становить більше ніж половину надходжень бюджету, що не є ознакою цивілізованої і розвинутої системи оподаткування та економіки. Частка неподаткових надходжень з 2007 року зменшилась від майже 25% до 13%. Це частково зумовлено тим, що рентні платежі перейшли з неподаткової до податкової частини надходжень. Екологічний податок замінив собою збір за забруднення навколишнього середовища, що класифікувався як окремий фонд. Крім цього до доходів державного бюджету було також включено 50% надходжень по податку на доходи фізичних осіб міста Києва.

Беручи до уваги те, що у 2007 - плановому 2012 доходи державного бюджету були менші за його видатки, бюджет затверджувався з дефіцитом. У зв’язку з кризовими явищами в економіці бюджет з найбільшим дефіцитом був затверджений у 2010 році - тоді доходи були меншими за видатки на 56564478,8 тис. грн., але в наступних роках ця цифра поступово зменшувалась.

 

Список використаної літератури

1. Бюджет 2004 // Фінанси  України № 2, 2004, За редакцією Редколегії 

2. 6.Базилевич В., Базилевич  К., Баластрик Л., „Макроекономіка:  Підручник”, „Знання”, Київ, 2004, 851 с.

3. Башнянин Г. І., Медведчук  С. В., Шевчук Є. С. „Політична  економія: Навчальний посібник”,  „Новий світ”, Львів, 2004, 480 с.

4. Буряковський В.В.  та ін. „Податки": Учбовий посібник. - Дніпропетровськ: „Пороги”, 1998. -611 с.

5. Василик О.Д. Державні  фінанси України: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1997, 578 с.

6. Василик О.Д. Податки  в системі регулювання доходів фізичних і юридичних осіб // Економіка України. — 1993. - № 3.

7. Геєць В. М. та  інші „Перехідна економіка: Підручник”, „Вища школа”, Київ, 2003, 591 с.

8. Гальчинський А. С., Єщенко П.С. „Основи економічної  теорії”: Підручник.—Київ, „Вища  школа”, 1995 р., 444 с.

9. Гальчинський А. С., Єщенко П.С., Палкін Ю. І. „Основи економічних знань”, Київ, „Вища школа”, 1999, 541с.

10. Гандзюк М.П., Желібо  Є.П.,Халімовський М.О., „Економіка”,  Київ, „Каравела”, 2003., 311 с.

11. Гайдуцький П., Подолова О. Сучасний стан економіки України. // Економіка України.—1998,--№5.

12. Гриценко А., Соболєв  В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України.  — 1998. — № 4.).

13. Державний комітет  статистики України.// http://www.ukrstat.gov.ua

14. Експертна доповідь "Україна в 2006 році: внутрішнє  і зовнішнє становище та перспективи  розвитку", підготовлена в рамках  виконання Розпорядження Президента  України від 6 травня 2006 року №  66/2006-рп "Про підготовку щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України"// http://www.niss.gov.ua/book/Varnaly1/002.htm

15. Заруба О. Д. “Новий бюджетний дефіцит із старими проблемами”. //“Фінанси України“ 6. 1998.

16. Зюнькін А.Г. „Фінансове  право : Опорний конспект лекцій”.  – Київ, МАУП, 1999. – 112 с. 

17. Кізима А. Я. „Податковий  менеджмент: Навчально-методичний посібник”,  Тернопіль, „Аністон”, 2002, 111 с.

18. Кривенко К. Т.  „Політична економія”, КНЕУ, 2001, 508 с.

19. Козик В.В., Панкова  Л.А., Даниленко Н.Б.Міжнародні економічні  відносини: Навчальний посібник, К.: „Знання”, 2004. - 406 с.

20. Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії. - К.: „Атіка”, 2002. - 338 с.

21. .Кудряшов В. П.  Фінанси: Навчальний посібник, Херсон: Олді-плюс, 2002. - 351 с.

22. Крисоватий А. І., Кощук Т. В. Гармонізація оподаткування  у парадигмі загальнодержавних  інтересів // Фінанси України, 2004. - №2, 109-117 с.

23. Ляшенко Ю. І., Формування бюджетних коштів України в умовах ринкової трансформації економіки. - К.: „Академія ДПС України”, 200 с.

24. Мельнічук С. “  Шляхи удосконалення бюджетного  процесу в Україні” стр. 3-11 “  Економічний часопис” 4.99 р.

25. Міністерство фінансів  України // http://minfin.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=78851&cat_id=77440

26. Небава М. І., Теорія  макроекономіки: Навчальний посібник. –К.: Видавничий дім „Слово”, 2003. - 536 с.

27. Пасічник Ю. В.  „Бюджетна система України: Навчальний  посібник”, Київ, „Знання-Прес”, 2003. - 523 с.

28. Супюрміна В.М., Федосов  В.М., Андрущенко В.Л. Держава —  податки — бізнес (Із світового  досвіду фіскального регулювання  ринкової економіки): монографія . — К.: „Либідь”,1992. - 306 с.

29. Романенко О.Р.Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 310 с.

30. Епіфанов Л.О., Сало І.В., Д’яконова  І.І. Бюджет і фінансова політика  України“ Київ “Накова думка, 1997. - 234-235 с.

31. Федосов В. та інші „Бюджетний менеджмент”, КНЕУ,Київ, 2004, 864 с

32. Чистов С.М., Никифоров Ф.Є., Куценко  Т.Ф. Державне регулювання економіки:Навчальний  посібник”. - К.: „КНЕУ”, 2004. - 440 с.

33. Шевченко О. Бюджетне регулювання  регіонального розвитку. Україна: Cтратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006 // http://www.niss.gov.ua/book/Vlasyuk_mon/08-3.pdf

34. Юткіна Т. Ф. „Податки і  оподаткування: Підручник”, Москва, „Інфра- М”, 1999. - 457 с.

35. Оспіщев В.І., Близнюк В.В., Кривошей  В.В. Міжнародні фінанси: Навчальний  посібник. - К.: „Знання”, 2006. - 335 с.